Маронітсько-єврейська дружба

Небагато друзів було у сіоністського руху в 1930-і і 1940-і роки, ще менше їх стало після заснування єврейської держави. І вже зовсім мало було прихильників Ізраїлю з числа політичних і громадських діячів Близького Сходу.

Мабуть, найбільш послідовних друзів сіонізму в ранні роки існування держави Ізраїль можна було знайти серед ліванських маронітів. Мароніти – частина арамейського народу, нащадків корінного населення Сирії та її околиць з часів, що передували арабському завоюванню. Народ цей розділений на кілька християнських громад, з яких мароніти є найбільш самостійною і активною групою. Поступово відступаючи перед мусульманським тиском, в середні століття мароніти втратили більшу частину своїх рідних земель і зосередилися в гористих районах Лівану, де займалися сільським господарством. Таким чином, кілька маронітських сіл на півночі Ізраїлю – це південний край сьогоднішньої області їх розселення. Треба сказати, що більшість маронітів в наші дні перебуває в еміграції в Європі, Північній і Південній Америці, але досі не втрачає надії на створення свого національного вогнища в Лівані.

Єврейська громада Лівану завжди була нечисленною, і впродовж століть між євреями і ліванськими маронітами майже не було контактів. Однак у міру зростання єврейського населення Палестини стосунки налагоджувалися – завдяки досить жвавій торгівлі через кордон і політичним зв’язкам. Особливо переконаними прихильниками союзу з євреями були патріарх маронітської церкви Антоній Аріда і один з батьків ліванської державності, президент Лівану Еміль Едді.

У 1946 році, коли незалежний Ліван вже був, а до проголошення незалежності Ізраїлю залишалося ще два роки, патріарх Аріда відвідав Єрусалим і підписав договір з Єврейським агентством. У договорі мароніти заявляли про свою підтримку ідеї створення єврейської держави і обіцяли всіляку допомогу в справі єврейської імміграції, а агентство підкреслювало, що не Ліван, а виключно Палестина є пунктом призначення єврейських переселенців. Цікаво, що, коли навесні цього року нинішній патріарх маронітів Бешара ель-Раї вперше відвідав Ізраїль разом з Папою римським Франциском (чим викликав неабияке обурення ліванських мусульман), цей договір згадувався в ліванській пресі як і в подальшому актуальний.

У 1947-му інший маронітський єрарх, архиєпископ Ігнатій Мубарак, направив від імені громади лист в комісію ООН, яка займалася проблемами Палестини, закликавши світові держави підтримати створення держави Ізраїль. У листі йшлося про те, що дві країни повинні стати притулком від мусульманського диктату на Близькому Сході: Ліван – для християн, а Палестина – для євреїв. Дружні стосунки між двома державами, писав архиєпископ, допоможуть зміцнити мир у всьому регіоні. «Ліван вимагає свободи для євреїв у Палестині так само палко, як жадає своєї власної свободи і незалежності!» – закінчив своє послання Ігнатій Мубарак.

Кілька разів до підписання мирного договору між Ізраїлем і Ліваном залишався всього один крок. На жаль, громадянські війни, що роздирали Ліван, не давали цьому статися, хоча кілька президентів країни – а за конституцією Лівану президентом завжди стає представник маронітської громади – були готові до укладення договору.

У 1970-х роках потік палестинських біженців, який хлинув до Лівану, сильно ускладнив ситуацію в країні. Стан ліванських християн, які з більшості поступово ставали меншістю, з часом погіршувався, на тлі чого псувалися і стосунки з Ізраїлем. Протягом багатьох років Ізраїль підтримував – грошима, медикаментами, зброєю – християнські сили, які протистояли палестинцям і сирійцям під час громадянської війни. Важко судити, що саме стало причиною – недостатність і погане планування цієї допомоги або інші об’єктивні фактори, – але здобути перемогу християнам так і не вдалося. Не допомогла і пряма участь Армії оборони Ізраїлю в бойових діях в ході Першої ліванської війни.

Після вбивства президента-маронітів Башира Жмайєля сирійськими спецслужбами можливість миру між Ізраїлем і Ліваном всерйоз більш не обговорювалася. Маронітська громада опинилася розділена на прихильників і противників Сирії. При цьому багато хто з маронітів билися пліч-о-пліч з ізраїльськими солдатами в рядах армії Південного Лівану: сотні з них загинули в боях, багато з відступом ЦАХАЛа з південних районів країни були змушені переселитися до Ізраїлю. Єдиним позитивним результатом цього стало значне зміцнення ізраїльської маронітської громади.

Багато років мароніти були практично непомітні в суспільному житті Ізраїлю. Проте останнім часом ситуація змінюється. Члени громади не бачать причин слідувати курсом більшої частини арабського світу і вступати в конфлікт з євреями. Навпаки, вони виявили, що єврейська держава стала єдиним місцем на Близькому Сході, де християни можуть жити вільно і відчувати себе в безпеці. Маронітська молодь почала активно призиватися в ізраїльську армію (за законом призов для них добровільний). Зараз в рядах ЦАХАЛа служить близько трьохсот солдат-маронітів, багато є в резерві або працюють в поліції.

Почалося відродження розмовної арамейської мови, яка до недавніх пір вважалася мовою літератури і богослужінь. Багато маронітів воліють називатися арамейцями, відмовляючись вважати себе частиною арабської нації, навіть якщо і говорять у побуті по-арабськи. Велика заслуга в цих змінах належить арамейсько-християнській асоціації на чолі з Шаді Халуле.

В результаті ізраїльська частина маронітської громади, яка була до недавнього часу дальньою околицею свого народу, почала відігравати зовсім нову роль. Можна сподіватися, що можливість вільного розвитку культури і мови дозволить маронітам Ізраїлю впливати і на своїх ліванських одноплемінників. Це сприятиме відновленню давньої дружби між народами, а значить, і зміцненню миру у всьому регіоні.

Було б непогано, якби за прикладом маронітів пішли інші національні меншини, що проживають в Ізраїлі. Але, звичайно, для цього і євреям треба пройти свою частину шляху, відкривши серця і двері тим з наших сусідів, хто готовий жити з нами в мирі, і навчившись бачити відмінності між неєвреями. Серед них є, на жаль, вороги, але є і друзі.

Матеріал підготував Меїр Антопольский