Папа Франциск: Курія – це тіло, яке намагається єднатися у собі та з Христом

Римська Курія є тілом, яке складається з різних відомств, трибуналів та комісій, що мають різні завдання, але покликані до спільного служіння. Як кожному тілу, їй притаманні недуги та недомагання, які слід лікувати. На це звернув увагу Папа Франциск під час передріздвяної зустрічі з Римською Курією, що відбулася у понеділок, 22 грудня 2014 р., в Апостольському палаці к Ватикані.

Склавши своїм найближчим співробітникам та їхнім помічникам, тим, хто працює в папських представництвах у різних кінцях світу, різдвяні побажання, згадавши також тих, які закінчили своє служіння з огляду на вік, переведення в інші місця чи відійшовши по вічну нагороду, Святіший Отець від імені присутніх склав подяку Господеві за рік, за всі добродійства, які Він здійснив через служіння Апостольської Столиці, прохаючи прощення також за допущені провини. «У контексті цього прохання про прощення, хочу, щоб ця наша зустріч, – додав він, – і думки, якими поділюся з вами, стали для всіх нас спонукою й допомогою для справжнього іспиту сумління, щоби приготувати наші серця до Різдва».

Наступник святого Петра запропонував поглянути на діяльність Курії в контексті Церкви, як Містичного Христового Тіла. Також і Римська Курія є «тілом», яке намагається бути живішим, здоровішим, гармонійнішим, більш з’єднаним у собі та з Христом. А кожне тіло потребує поживи і лікування.

«Насправді, Курія, як і Церква, не може жити без життєдайних, особистих, автентичних та міцних взаємин з Христом. Член Курії, який не живиться щоденно цією поживою, перетворюється у бюрократа», – зауважив Папа, порівнявши такого до сухої гілки, яку відтинають і викидають. Крім того, «живі взаємини з Богом живлять та скріплюють спільність з іншими».

«Курія, – вів далі Святіший Отець, – покликана ставати кращою, завжди поліпшуватись і зростати у спільності, святості й мудрості, аби повністю здійснювати свою місію. Вона також, як і будь-яке тіло, як кожне людське тіло, підвладна хворобам, несправностям, недомаганням. І сьогодні хочу назвати деякі з цих можливих “куріяльних” недуг». За словами Папи, мова йде про «найзвичніші» речі, які, однак, послаблюють служіння Господеві.

Першою недугою Єпископ Риму назвав «почуття безсмертності, недоторканності й незамінності», що веде до втрати відчуття необхідності контролю. Вона випливає із почуття вищості над іншими, замість того, щоб іншим служити. Ліками проти «цієї епідемії» є благодать «почуватися грішниками» і непотрібними слугами.

Наступною є «хвороба “марталізму”, надмірної активності». Маються на увазі ті, які з головою занурюється в роботу, як євангельська Марта, занедбуючи «кращу частку», тобто, перебувати у стіп Ісуса. Щоб цього уникнути, Ісус відправляв учнів на відпочинок, адже занедбання необхідного відпочинку «веде до стресу та надмірного хвилювання».

Дала Папа вказав на хворобу «духовного й розумового закам’яніння», притаманну тим, які «втрачають внутрішній спокій, жвавість та відвагу», і «ховаючись за паперами», перетворюються у «роботів, що вирішують справи», а не у «Божих людей». Втрачати людську чутливість, необхідну для того, щоб плакати з тими, які плачуть, і радіти з тими, які радіють, є загрозливим.

Існує також хвороба «надмірного планування та функціоналізму». За словами Наступника святого Петра, коли апостол все докладно планує, то стає бухгалтером і комерсантом. Приготування є необхідним, але не слід піддаватися спокусі «приборкати Святого Духа». Натомість, коли члени втрачають спілкування між собою, то тіло стає оркестром, яке видає шум, а не музику. Це ознака недуги поганої взаємної координації.

Папа також вказує на існування «синдрому духовного Альцгеймера», тобто, забуття історії спасіння, власної особистої зустрічі з Богом. Тоді людина легко піддається залежності від пристрастей, капризів та маній, стає рабом власноручно створених ідолів. А коли головною метою життя стають «зовнішній вигляд, колір ряси та нагороди й відзнаки», то це хвороба суперництва і марнославства.

«Екзистенціальна шизофренія» це, за словами Святішого Отця, хвороба людей, «які живуть подвійним життям», що є плодом лицемірства, поступової духовної порожнечі, яку «не можуть заповнити ні дипломи, ні титули». Вона часто уражує тих, які «покидають душпастирську працю, обмежуючись бюрократичними завданнями, втрачаючи контакт з дійсністю».

Важкою недугою Папа назвав «хворобу пустослів’я, нарікання та пліткування», яка вчиняє людину «сіячем куколю». А тим, які бігають за настоятелями, сподіваючись отримати від них прихильність, загрожує «обожнювання начальника». Такі люди стають жертвами кар’єризму й опортунізму, думаючи про те, що можуть отримати, а не повинні дати. Але й настоятелі можуть піддаватися спокусі загравати з деякими співробітниками, щоб отримати від них підкорення, лояльність й залежність.

Існують теж такі загрози, як «недуга байдужості щодо інших», «хвороба похоронного обличчя», притаманна людям, які вважають, що для того, аби виглядати серйозними, слід мати суворий вираз обличчя і ставитися до інших зі строгістю, «недуга нагромаджування», яка проявляється тоді, коли «апостол намагається заповнити екзистенціальну пустку свого серця нагромаджуванням матеріальних речей». «Недуга вузьких кіл» проявляється тоді, коли «приналежність до якоїсь групи стає важливішою, ніж до Тіла чи, іноді, до самого ж Христа». Останньою Святіший Отець назвав «хворобу світського прибутку», коли апостол перетворює своє служіння і повноваження у товар, який продає для того, щоб здобути мирські прибутки чи ще більше влади.

Папа зазначив, що вищезгадані небезпеки загрожують кожному християнинові чи спільноті, і лише Святий Дух животворящий може зцілити кожну недугу. Але вилікування вимагає усвідомлення хвороби й особистого та спільнотного рішення лікуватися. «Одного разу, – підсумував Святіший Отець, – я прочитав, що священики подібні до літаків: про них говориться, коли падають, у той час як існує багато тих, які літають. Багато-хто їх критикує, але мало-хто молиться за них». Однак, падіння одного «може спричинити багато зла усьому тілу Церкви». Папа закликав молитися до Богородиці за зцілення ран і за те, щоб Вона навчила нас по-справжньому любити Христа.