Папа Франциск: пам’ять та надія як параметри християнина

Християнин повинен завжди зберігати у своєму серці пам’ять про свою першу зустріч з Ісусом Христом та надію на Спасителя, яка спонукає його до того, щоб з мужністю віри прямувати життям завжди вперед. Такими були головні думки Вселенського Архиєрея, якими він поділився у проповіді під час Служби Божої, що він очолив у каплиці резиденції «Дім Святої Марти» у Ватикані у п’ятницю, 30 січня 2015 року. На ці роздуми Єпископа Риму спонукав біблійний уривок з Послання святого апостола Павла до Євреїв, який читався того дня у храмах латинського обряду.

На думку Папи, хто не пам’ятає «днів першої любові», той не любить по-справжньому. Подібно й християнин, який не зберігає у своєму серці пам’яті про першу зустріч із Господом, є порожньою особою, духовно інертною, літеплою. Ми не повинні ніколи забути того великого дня, «дня великої радості», дня нашої першої зустрічі із Господом. Разом із цією пам’яттю ми повинні плекати мужність, ентузіазм та щирість, які випливають із цього спогаду нашої першої любові.

Далі Папа Франциск зазначив, що ця пам’ять є дуже важливою, щоб пригадувати собі отримані Богом благодаті. Якщо не пам’ятатимемо тієї першої зустрічі із Спасителем, тієї першої любові, то існує небезпека втратити ентузіазм християнського життя, стати літеплими християнами. Проповідник наголосив, що коли він роздумує про літеплих християн, то йому на думку приходять дві біблійні картини: собака, який повертається до свого блювотиння, та особа, з якої вигнано злого духа, але яка, бувши неуважною, вдруге відкрила двері своєї душі для злого духа, який повернувся у прибрану душу та оселився у ній.

Тому, на переконання Святішого Отця, християнин повинен мати ці два параметри: пам’ять та надію. Пам’ятати, щоб не втратити того прекрасного досвіду «першої любові», який живить надію. Навіть, крокуючи життєвою темрявою, людина, яка має у серці надію, прямує вперед із вірою до зустрічі з Ісусом, бо знає, що та надія не підведе. На превеликий жаль, існують християни, які падають на тій життєвій дорозі, на якій втратили пам’ять про першу зустріч із Господом та не мають більше надії, тому й не доходять до бажаної зустрічі з Христом.