Просто «Михайлов»
22 січня 2015 року відбулася важлива подія: патріарх Кирил Гундяєв відвідав Державну думу і виступив там з промовою. Ні, в тому, що Кирило проспівав осанну «нинішньому складу Державної думи» – самому реакційному і мракобісному з усіх складів російського «парламенту», немає абсолютно нічого несподіваного. Мою увагу привернуло інше: мізансцена в президії. Патріарх Кирил, який має намір йти до трибуни, і голова Держдуми Сергій Наришкін, який щойно представив Кирила і тепло, проникливо йому аплодує. Так, між цими людьми, безсумнівно, є якийсь незримий для профанів, таємний, животрепетний зв’язок. Так, вони земляки, обидва з Пітера (як і Путін), але чи тільки в цьому справа? Тоді в чому? О, щоб відповісти на це питання, треба почати здалеку.
Мені пригадується «ранок» великої путінської епохи, березень 2002 року, коли патріарх Алексій II Рідігер освятив храм Софії Премудрості Божої на Луб’янці. Зазначу, храм цей був освячений саме як Храм Чекістів. Про це відкрито говорив тодішній патріарх, звертаючись до тодішнього головного чекіста Патрушева (який отримав потім від РПЦ церковний орден):
“Я думаю, що освячення кожного храму, відродження його до духовного життя є подією великої духовної значимості, і те, що цей храм безпосередньо знаходиться і примикає до тих служб, які ви очолюєте, і таким чином ніби стає парафіяльним храмом, так само, як і у Міністерства оборони є свій храм святих благовірних князів Бориса і Гліба, у Міністерства внутрішніх справ є храм Казанської ікони Божої Матері, на місці зруйнованого соборного храму на честь Казанської ікони Божої Матері. Тепер і у вашому відомстві є свій храм – Софії, Премудрості Божої … “
Ну, коротко кажучи, у чекістів робота розумова, аналітична, що вимагає премудрості – мабуть, ось їм і «мудрість Божа» у вигляді персонального храму. А оскільки той «безпосередньо знаходиться і примикає до тих служб», ніби освячуючи їх, то і весь луб’янський комплекс являє собою з тих пір непорушну державну цитадель «премудрості Божої».
А в квітні того ж, 2002-го року замдиректора ФСБ Володимир Шульц так відгукнувся на появу чекістського храму:
“У наш час, в період пошуку нових духовних джерел розвитку суспільства і держави, традиційні для Росії релігії, проповідувані ними ідеї добра, братерства людей – дуже важливі. Ми на Луб’янці це добре розуміємо. Без збереження і примноження традиційних цінностей, справжнього патріотизму, любові до Батьківщини, до її історичних і духовних святинь – навряд чи можна забезпечити динамічний розвиток країни. Відкриття Храму, розташованого поруч з комплексом будівель ФСБ Росії, відновленого за безпосередньої участі наших співробітників, воістину знакова подія.”
Ось так: вони там, «на Луб’янці», це «добре розуміють». Тому що професіонали. І в РПЦ професіонали. І ті, й інші роблять одну велику, спільну, державну справу. І зовсім не бентежило патріарха Алексія Рідігера, що в луб’янских кабінетах замість ікон (або разом з ними, поруч) – портрети «антихриста» Дзержинського. О, тут «премудрість» …
І тут, знаєте, кого я згадую? Покійного отця Гліба Якуніна. А точніше, зібрані ще в 1990 році «Матеріали комісії Якуніна та Пономарьова» про агентуру КДБ в РПЦ. Цікаве, прямо-таки захоплююче читання! Ось, наприклад:
“В Англію в складі делегації РПЦ на засідання виконкому Конференції європейських церков виїжджали агенти: “Дроздов”, “Пересвіт”. Від агентів отримані дані про зацікавлених органами КДБ осіб і діяльність цієї організації.”
Побіжно перегортаю далі, натикаюся:
“Підготовлений наказ голови КДБ СРСР про нагородження агента “Дроздова” “Почесною грамотою.”
Очевидно, заслужений агент цей «Дроздов», либонь, не тільки Почесну грамоту, а й звання відповідне має. Ой, вибачте: не має, а мав. Оскільки «Дроздов» цей ніхто інший, за даними «Матеріалів комісії …», як покійний патріарх Алексій Рідігер. А туди погони з собою не беруть. Хоча, напевно, хто як … До речі, пам’ятаєте скандальний хіт «Пуссі Райт», виконаний в ХХС??? «Чорна ряса, золоті погони»? Словом, освячення Алексієм Рідігером храму на Луб’янці в березні 2002-го – діяння далеко не формальне і не випадкове, знакове.
Перегорнемо далі матеріали комісії Якуніна-Пономарьова:
“1973рік, січень. В Таїланд і Індію для участі в роботі ВРЦ (Всесвітньої ради церков – А.Ш.) виводилися агенти органів КДБ “Магістр” і “Михайлов”. Дані агенти надавали вигідний вплив на роботу Ради і надали матеріали, що представляють оперативний інтерес про становище в ВРЦ і характеризуючі дані на окремих діячів.”
А ось ще, і знову фігурує «Михайлов»:
“1973 рік, лютий. У СРСР в якості гостя Московської патріархії перебував генеральний секретар ВРЦ Філіп Портер, щодо якого через агентів “Святослава”, “Адаманта”, “Михайлова” і “Островського” чинився вигідний вплив. Отримана важлива для оперативного інтересу інформація. “
І знову «Михайлов»:
“1983 рік, лютий. У Швейцарію для участі у заходах з підготовки асамблеї ВРЦ спрямовані агенти “Михайлов” і “Костянтин”.”
Мова йде про дуже великомасштабного діяча РПЦ. Нині діючого і здравствуючого??. Відомий журналіст Сергій Бичков вже давно, ще на зорі нульових, оприлюднив таємницю «Михайлова»:
“На початку 90-х років розгорівся скандал, пов’язаний з архівними документами КДБ. Несподівано з’ясувалося, що переважна більшість єпископату Російської православної церкви активно співпрацювало з органами держбезпеки. Верховна Рада створила спеціальну комісію. У 1992 році Архієрейський собор сформував свою комісію, яку очолив єпископ Костромський і Галицький Олександр. Поки священик Гліб Якунін і Лев Пономарьов, тодішні депутати Верховної Ради, розбиралися в псевдонімах і завданнях, владика Гундяєв (псевдонім – агент Михайлов) виявив незвичайну кмітливість і почав скуповувати архівні документи. Сконцентрувавши потужну базу компромату, в тому числі і на патріарха, він протягом останніх 10 років вправно маніпулював документами, затикаючи рот зайво запопадливим єпископам … “
Схоже, ці професійні маніпуляції принесли непогані, досить відчутні кар’єрні плоди: ми бачимо зараз на чолі РПЦ того самого Михайлова, тьху, вибачте, Гундяєва, що повчав нас основам моральності і духовності з високої думської трибуни.
А при чому тут, ви запитаєте, Сергій Наришкін, згаданий на самому початку? Так от дуже навіть при тому: за даними ЗМІ, з 1978 по 1982 р. Наришкін проходив підготовку в 101-й школі Першого головного управління КДБ (нині – Академія зовнішньої розвідки), де доленосно познайомився з Путіним. Професіонал, словом (як і багато хто в нинішній владі). А крім того, сьогодні Сергій Наришкін – ревний православний християнин, вірне чадо Московської патріархії (МП). Очолюване Наришкіним Російське історичне товариство активно співпрацює з МП в розробці «культурно-історичного стандарту, який є основою для підготовки нових підручників викладання російської історії в школі». В якості цього «стандарту» сумніватися не доводиться. Дивишся на всю цю симфонію «духовних скреп» і, грішним ділом, часом вже й не знаєш: РПЦ філія Луб’янки чи Луб’янка – філія РПЦ ?? Чур, чур мене …
Олексій Широпаєв
About The Author
