“Важкі питання”. Чи повинен християнин завжди терпіти і не реагувати на образи?
ПИТАННЯ: У катехизмі серед чеснот для душі є така: «терпляче переносити образи». Чи повинен християнин завжди терпіти і не реагувати? Що говорить учительство Церкви на цю тему?
ВІДПОВІДЬ: Терпіння, як вчить святий Августин, – це «готовність переносити тягарі зі спокійною душею», тобто не бентежачись і не впадаючи в смуток. Терпіння «не дозволяє залишати в збентеженні душі ті речі, завдяки яким ми досягаємо ще більших благ».
Багато хто задає собі справедливе питання: чи завжди потрібно терпіти зло? Тут потрібно провести відмінність між схильністю душі і необхідністю звершення справедливості, яке, як говорив блаженний Павло VI, є мінімальною формою любові. У зв’язку з цим можна також згадати енцикліку Пія XI Divini Redemptoris (проти комуністичного атеїзму): «Ніколи милосердя не стане милосердям справжнім, якщо воно не буде приймати до постійної уваги справедливість (…). Працівник не повинен отримувати у вигляді милостині те, що належить йому по справедливості. І нехай ніхто не намагається необтяжливими пожертвами на благодійність позбутися більших обов’язків, що пропонуються обов’язком справедливості»(49).
Папа Пій XII на цю ж тему писав: «Щоб бути справжнім і достовірним, милосердя повинно завжди мати на увазі справедливість, яку слід відновлювати, не задовольняючись покриванням безладів і недоліків, викликаних нерівноправністю» (Лист до президента Соціального тижня у Франції, 1952).
Поки зло є і його неможливо винищити, необхідно нести його тягарі, за прикладом нашого Господа.
Але оскільки зло суперечить волі Бога, на людині завжди лежить обов’язок робити все можливе, щоб це зло викорінити. Так, святий Тома Аквінський писав у «Сумі теології», що, здійснюючи втечу з в’язниці, в’язень невинний, якщо він був засуджений несправедливо. «Людину називають терплячою, – пояснює святий Тома, – не тому, що вона не втікає, але тому що вона з честю переносить тягарі, не вболіваючи надмірно». І додає, посилаючись на Івана Золотоустого, що реакція на зло сумісна з терпінням: «Переносити з надмірним терпінням образи, нанесені Богу, – це блюзнірство».
«Коли ж буває пристойний час для гніву? – Запитує Іван Золотоустий в «Тлумаченні на святого Матея». – Тоді, коли ми не за себе самих відповідаємо, але щоб приборкувати зухвалих і звертаємо на прямий шлях безтурботних. А коли гнів недоречний? Тоді, коли гніваємось, щоб помститися за самих себе, що забороняє і апостол Павло, кажучи: “Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому” (Рім.12,19); коли сваримося через гроші, чого теж апостол не дозволяє, кажучи: “чи не краще вам залишатися скривдженими? чи не краще вам терпіти нестатки?” (1 Кор.6,7). Як цей останній гнів зайвий, так перший потрібний і корисний. Але багато вчиняють навпаки. Вони приходять в лють, коли ображають їх самих, але залишаються холодні і малодушні, коли бачать, як піддається образі інший. Те й інше противиться законам євангельським».
Тут святий Іван Золотоустий говорить про недоречність гніву у відповідь на особисту образу і несправедливість. Але це не означає, що християнин в принципі не має права відстоювати свої права, тим більше, коли вони стосуються загального блага.
Обов’язок переносити несправедливість – пише святий Тома Аквінський – потрібно розглядати як схильність душі, як каже святий Августин, пояснюючи припис Господа: «Хто вдарить тебе по щоці, підстав і другу», – тобто в тому сенсі, що потрібно бути до цього готовими, якщо це буде необхідно. Але ніхто не зобов’язаний завжди чинити саме так, оскільки навіть Господь так не поступав. Отримавши ляпас, як розповідає святий Іван, Він сказав: «Що ти б’єш мене?» Тому і щодо образливих слів діє той же критерій. Ми повинні бути готові терпіти образи, коли це необхідно. Але в певних випадках варто відкинути образи, і особливо з двох причин: заради блага того, хто ображає – тобто щоб приборкати зухвалість, щоб людина не насмілювалася повторювати подібні жести, як сказано в Притчах Соломонових: «Відповідай дурному за його глупотою, щоб він у власних очах не був мудрим.»(26,5); а також заради блага інших людей, яке зневажається нанесеними нам образами. «Слід приборкувати зухвалість образника, але з належною стриманістю, – уточнює святий Тома, – так, щоб віддати обов’язок милосердя, а не заради задоволення власних амбіцій. Згідно Притч: «Не відповідай дурному за його глупотою, щоб і сам ти не став схожий на нього.»
Таким чином, завжди потрібно аналізувати обставини: іноді вони змушують реагувати, а в інших випадках – наприклад, коли зло неминуче, коли реагувати нерозсудливо або коли реакція буде неадекватною, – тоді слід «віддати тіла ваші в жертву живу, святу, приємну Богові», як сказано в Посланні святого апостола Павла до Римлян (12,1).
About The Author
