Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Пʼятниця м’ясопусного тижня

Мр. 15, 22–24; 35–41: «І з беззаконними полічено Його».

Коли ми тепер приходимо до храму, то все виглядає благоговійно, мило, у храмі порядок, чисто, мелодійний спів, повага поміж парафіянами. Зараз усе виглядає так, що через самі ці обряди і традиції досить багато промовляє нам про Бога. Цілковито не так було, коли жив Христос і апостоли, чи, тим паче, в останні його години життя. Бичування, кров, терпіння, муки, несправедливості, болі, емоції, людські пристрасті – тоді все змішалося на стільки, що було годі побачити Бога чи божественність. Усе захлиснуло надто людське, надто приземисте, надто емоційне, пристрасне… але бачимо, що саме в такому людському бруді приходить наше спасіння.

У «бруді» нашого життя, якщо так можна сказати, посеред наших проблем, наших падінь, наших невдач водночас приходить і наше спасіння. Будьмо впевнені, крізь наші падіння, невдачі та помилки також простягається шлях до нашого спасіння. Якщо ми прагнемо пройти через усе з Богом, то, знаючи це, Бог нас обдаровує спасінням і освячує навіть у тих обставинах, у яких ми своїм людським розумінням не можемо на це сподіватися.

2 Ів. 1, 1–13

«Любімо одні одних!»

Дивно, що таку заповідь ми отримуємо від Бога, таку вказівку, щоб ми любили один одного. З одного боку, це цілком логічно, а з іншого – ми часто сприймаємо, що любити ближніх є нашим правом, бажанням чи не бажанням, і не свідомі того, що це нам доручив Господь.

Кожен з нас прагне та очікує любові від інших, але рідше замислюємось про те, чи ми любимо інших. Але любити іншого, воістину, значно більше, ніж просто бажання, це наша місія! Люблячи когось, даруючи комусь любов, ми обдаровуємо його Богом, бо Бог є Любов, так ми уприсутнюємо Бога.

Бог закликає нас, щоб ми любили один одного, щоб уприсутнювали Його в нашому житті, в наших стосунках. Уявімо собі, коли б любов завжди була присутня у всіх стосунках та ситуаціях, на скільки іншим став би цей світ! Бог перебував би серед нас, саме Бог сприяв би і допомагав нам та іншій особі, саме Бог просвітлював би наше розуміння, як ми маємо жити і поступати.

+Венедикт