Кардинал Мюллер пригадав про важливість мучеництва і відкинув розкольницькі домагання деяких єпископів

Уривок з інтервʼю Префекта Конгрегації доктрини віри, кардинала Герхарда Мюллера, французькому католицькому виданню «Famille Chrétienne».

– У книзі роздумів на тему сімʼї (The Hope of the Family, Ignatius Press), яка вийшла нещодавно в Італії і США, Ви заохочуєте християн «обрати пророчу відважність мучеництва». Чому?

Кардинал Мюллер: Церква не є благодійною організацією. Не достатньо говорити, що ми поважаємо думки усіх, що ми бажаємо добра усім. Представляти Євангеліє як простий терапевтичний метод не важко, однак це не відповідає вимогам Ісуса. «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради», – каже Ісус. Перші апостоли, Отці Церкви, великі єпископи в Історії Церкви дуже часто плили проти течії. Чому ж для нас це має бути не так?

– Чи можливо певні доктринальні і дисциплінарні рішення щодо подружжя і сімʼї делегувати єпископським конференціям?

Це абсолютно антикатолицька ідея, яка не шанує католицькість Церкви. Єпископські конференції мають владу щодо певних питань, однак вони не є магістеріумом поза Магістеріумом, без Папи і без сопричастя з усіма єпископами.

– Нещодавно один німецький єпископ [кардинал Рейнхард Маркс, Архиєпископ Мюнхена і Глава Конференції німецьких єпископів] сказав, що єпископська конференція, яку він очолює, не є «філією Риму». Що Ви про це думаєте?

Єпископська конференція не є окремим Собором, а тим більше Собором Вселенським. Глава єпископської конференції є не більше, ніж технічним модератором, і завдяки цьому титулу йому не присвоюється ніяка особлива влада Вчительського Уряду Церкви. Чути, що єпископська конференція не є «філією Риму» дає мені нагоду пригадати, що також єпархії не є філіями секретаріату єпископської конференції, чи єпархії, єпископ якої очолює єпископську конференцію. Переконання такого типу ризикує розбудити заново певну поляризацію між помісними Церквами і Вселенською Церквою, характерною для періодів до І і ІІ Ватиканських Соборів. Церква не є сукупністю національних церков, глави яких голосують за обрання свого керівника на вселенському рівні.