Отруєння комфортом

Останнім часом усе більше трагічних повідомлень з країн, де мусульмани та індуїсти становлять більшість: християнські громади там зазнають переслідувань і утисків. Індія, Сирія, Ірак, Пакистан, Нігерія… список можна ще довго продовжувати. Тривожні новини про життя християн приходять з окупованої частини Донбасу та анексованого Криму. Та, попри гоніння, переслідування і утиски, переслідувані християни зберігають вірність Христові.

У той самий час християни комфортного умовного Заходу – від Японії до США – у своїй більшості стали всього-на-всього номінальними християнами, які або збайдужіли до власної релігії, що перестала бути їхньою вірою, або підмінили Христа не то панком, не то хіпі, не то емо, який безумовно толерантний і безумовно прощає усе усім.

Підміна Христа якимось розмитим манірним образом, який гіпертолерантний до всіх й усього, якимось «христом»-пацифістом, зеленим екологом, нендзою, який жаліє, а не співчуває, який мило зі всіма говорить, нікого не кривдить, нікого не ставить на місце, нічого від нікого не вимагає, який не любить, а потурає – хіба це не впровадження антихриста. Не варто забувати, що грецький префікс «анти-» має значення не тільки проти, але і замість. Заміна Христа Євангелії на комфортного христа світу цього – христом-панком, христом-хіпі, христом-емо.

Христос, Який перевертає столи в Храмі, Який обзиває ханаанців щенятами, який бештає фарисеїв, садукеї, вчителів Закону, Який випльовує зі своїх уст літеплих, св. Апостол Павло, який бажає своїм противникам оскопитися, який закриває злодіям, вбивцям, єретикам, ґеям, педофілам і їм подібним Царство Боже, св. Іван Капістран, який боронить Белград від турків, св. Іванна д’Арк, яка військовою силою проганяє англійців, св. Піо, який проганяє з сповідальниці нескромно вбрану жінку, – для комфортного християнства ці речі неприйнятні й згіршуючі.

Підміна християнства комфортним лайт-християнством, яке виправдовує гріх, яке нічого від нікого не вимагає, стало загрозливою реальністю нашого часу.

Християнство є нонкоформістською вірою, яка не терпить жодного компромісу з цим світом. «Не любіть світу, ні того, що у світі. Коли хтось любить світ, в того немає любови Отця; бо все, що у світі, – пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя життя, – не від Отця, а від світу» (1Ів. 15–16) – пише той, кого люблять називати Апостолом Любові. І сам Христос каже своїм учням: «Ненавидить вас світ – то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ» (Ів. 15,18–19). Нема компромісу між світом як структурою гріха і Христом як Тим, Хто прийшов знищити діла диявольські. Конформістське християнство – це вже не християнство, а його протилежність. Це не любов, а, полита нудкою підливою політкоректності, ненависть до істини, життя і справжнього Христа.

Головне для конформістського християнства – добрий імідж у суспільстві, добра думка братів-християн, спокійний комфорт у суспільному просторі.

Якби св. Апостол Павло дбав про свій добрий імідж у суспільстві – християнство, очевидно, не розповсюдилось так скоро по всіх куточках Римської Імперії. Або Богові довелося шукати когось іншого. Якби св. Апостол Павла дбав про те, щоб в братів-християн була добра думка про нього – то, очевидно, християни би були обрізаними і дотримувалися усіх приписів усної Тори. Або, знову ж таки, Богові довелося шукати когось іншого. Якби св. Апостол Павло дбав про те, щоб не виносити нічого з «хати» на люди – то не було б суттєвої частини Нового Завіту – його послань. Або Богові довелося шукати когось іншого. Коли дбаємо про свій суспільний імідж, коли боїмося винести з «хати», коли стараємося сподобатися іншим, – рано чи пізно перетворюємося, або на клуб за вподобаннями, або на секту, яка дбає тільки про власні інтереси. Такі закони людського соціуму. Але такі й закони Євангелія. Коли боїмося конфлікту зі світом – починаємо торгувати вірністю Богові. Такі закони духовного світу. Але такі й закони Євангелія. Коли уподібнюємося до світу цього – стаємо іграшками Злого. Такі закони духовного світу. Але такі й закони Євангелія.

Чи варто розмінювати Христа на комфорт? Очевидно, дехто думає, що варто. Плоди ж такої розміни не забаряться. Колись провідники народу Божого відкинули Бога як свого Єдиного Володаря, щоб зберегти комфорт. І так само заради збереження комфорту проголосили римського кесаря своїм володарем. У нагороду отримали зруйнування легіонами римського кесаря і Міста, і Святині, і вигнання народу зі Землі Святої. Задуматися є над чим.

о. Орест-Дмитро Вільчинський