Інтерв’ю Глави УГКЦ для Радіо Ватикану
Під час свого перебування в Римі для роботи комісії приготування до жовтневого Синоду Для Сім’ї, Глава УГКЦ Святослав Шевчук розповів Радіо Ватикану про ситуацію в Україні, про бойові дії, про зростання кількості внутрішніх переселенців (2 мільйони на даний час), про турботу Церкви щодо жертв конфлікту та важливість ЇЇ присутності.
Святослав Шевчук: Незважаючи на так звані Мінські Угоди про припинення вогню цього так і не сталось у цьому регіоні. Щодня ми отримуємо повідомлення про нових вбитих, нових поранених, і не лише солдат, але також і цивільних. Стільки людей знаходяться у небезпеці! Зростає кількість тих, хто змушений покинути свій дім. На даний момент ми маємо майже два мільйони переселенців, які втекли із своїх домів. З окупованих російськими військами територій щодня надходить інформація про прибуття важкого озброєння. Що особисто вражає мене, що за останні кілька місяців більше ніж сімсот танків прибули на цю територію. Моє питання таке: «Чому?» Якщо ми домовились припинити вогонь, якщо домовились почати політичний процес, якщо ми зацікавленні зберегти людей на цій території, то чому хтось інвестує у війну? Ми маємо факт найскладнішої гуманітарної катастрофи після закінчення Другої Світової Війни у Східній Європі. Чому ми не інвестуємо у збереження людських життів?
Філіпа Хітчен: Що ви намагаєтесь зробити там для греко-католиків? Скільки священиків ви ще там маєте і як пробуєте підтримувати їх у цій екстремально складній ситуації?
Святослав Шевчук: Перш за все, на окупованих територіях ми маємо 12 парафій. У певний період священики були змушені покинути цю територію. Але крок за кроком ми повертаємося, навіть якщо наші священики перебувають у постійній небезпеці, прямій загрозі для їхнього життя. У місті Донецьк ми маємо трьох священиків і три парафії, греко-католицькі, на даний момент там немає жодного римо-католицького священика. Дуже зворушливий момент був, коли на Великдень греко-католицькі священики служили як римо-католикам, так і греко-католикам по обох календарях. Але у інших парафіях ми не маємо можливості пасторальної допомоги для наших вірних, бо на цій окупованій території немає локального авторитету, який би взяв на себе відповідальність за безпеку людей. Ця територія поділена між різними бандами, які постійно воюють одна з одною. Тому подорож на таку територію є екстремально складною. Моє питання: «Чому ці так звані військові лідери на цій території толерують присутність наших священиків?» А моя відповідь: тому, що вони дуже активно діють для збереження життів. Вони перетинають лінію фронту, доставляючи поживу. Багато людей вмирають просто навіть не від куль, не від бомб, але від браку їжі. Тому я думаю, що наша присутність на цій території несе надію тим людям. Ми хочемо бути там, щоб бути свідками Ісуса Христа. Бути з нашими людьми.
Філіпа Хітчен: Ви маєте також і військових капеланів, чи не так? Вони у екстремальній небезпеці. То ви попали під перехресний вогонь.
Святослав Шевчук: На підконтрольній українському урядові території ми намагаємось розробити різного роду капеланські служіння та присутність Церкви згідно потреб для тих, хто перебуває у небезпеці чи потребі. Ми розробляємо багато різних програм для допомоги біженцям, для підтримки українських солдат. Ми як Церква не будемо просити чи постачати якісь види зброї, але ми повинні доставляти захисне спорядження для солдат, бо українська армія у періоді переродження і існує брак елементарних речей, потрібних для того, щоб бути здатними захищати нашу країну. Ось чому ми намагаємось підтримувати наших солдат і забезпечувати їх навіть духовною опікою. Наші капелани зараз присутні вздовж всієї ліній фронту, всюди, особливо у найнебезпечніших місцях. Але ми бачимо нашу присутність там як підтримку і допомогу для збереження людських життів, для упередження ескалації гніву і насильства, а також для допомоги нашим солдатам залишатись християнами, навіть у тих нелюдських ситуаціях. Цікаво послухати тих капеланів, які надають допомогу не лише солдатам, але навіть і їх родичам. Тепер ціле українське суспільство, солдати і цивільні у цій зоні вражені так званим Посттравматичним Стресовим Розладом, і через присутність наших священиків ми намагаємось допомогти, навіть упередити і лікувати цей вид стресового розладу, який може стати причиною багатьох смертей в подальшому.
Філіпа Хітчен: Ви згадали більше ніж два мільйони біженців, які втекли від бойових дій, наскільки ви здатні підтримувати це вкрай нужденне населення?
Святослав Шевчук: Український Карітас є найбільшою організацією гуманітарної допомоги в Україні після Червоного Хреста. Тому ми допомагаємо біженцям різними способами. Більше ніж 50 тисяч людей отримують допомогу від Карітаса за різними програмами. Ми надаємо допомогу не лише на території, близькій до Донбасу, але також розвиваємо наші програми прийому тих біженців і людей на всій території України, особливо там, де маємо свої спільноти. Багато таких біженців знаходяться на території зразу біля лінії фронту. Багато з них є на території південної частини України, особливо з Криму. Багато їх у столиці України – Києві. Багато з них намагається об’єднати свою родину з різних частин України, особливо на західній Україні. Все залежить від того, де вони є і які потреби мають. Ми намагаємось розвинути пастирські програми, програми допомоги таким людям.
Філіпа Хітчен: Якими є термінові практичні потреби?
Святослав Шевчук: Перш за все, потреби є значно більшими, ніж наші можливості, але навіть українська держава на теперішній момент не здатна допомогти тим людям таким чином, як вони реально того потребують. Є першочергові потреби, перш за все – притулок, доми, тоді ми маємо потурбуватись про медичну опіку, психологічну і духовну підтримку, ми повинні допомогти їм знайти роботу та інтегруватись в українське суспільство. Також не сприяє цьому економічна криза, яка вдаряє по Україні. Ми повинні подбати про спеціальну підтримку для дітей, бо вони повинні десь ходити до школи, також ми повинні створити певну мережу, щоб вивчати потреби та термінові заклики. Але найважливішим є не забувати цих людей, молитись за них. Ми дуже вдячні за дієву католицьку солідарність по всьому світу. Я скористаюсь можливістю передати нашу вдячність всім, хто допомагає Україні духовно, фінансово, за допомогою організації Caritas Internationalis та іншими способами. Ці люди в Україні моляться за вас щодня.
About The Author
