Душпастирство під час війни: поширювати любов серед ненависті

Зустріч священиків Кам’янець-Подільської дієцезії, присвячена духовній опіці військових, що захищають Україну на сході, відбулася 22 червня у Летичеві.

До санктуарію Летичівської Богородиці з’їхалися священики з Вінницької та Хмельницької областей, щоб разом помолитися, послухати свідчення капеланів та психолога, а також обговорити душпастирство військових в зоні АТО, реабілітацію солдатів і їх родин після бойових дій.

На зустрічі був присутній ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський та єпископ-помічник Радослав Змітровіч.

З’їзд розпочався з червневого молебню та Святої Меси.

Перед священиками виступили військовий капелан о. Андрій Зелінський та психолог с. Неля Куцак. Вони зі свого досвіду розповіли про опіку військових та їх реабілітацію.

Отець Андрій Зелінський, ТІ, військовий капелан Департаменту Патріаршої Курії Української Греко-Католицької Церкви у справах душпастирства силових структур України, служить в зоні АТО від початку війни. Нещодавно отець Андрій отримав нагороду «Народний герой України».

Священик-єзуїт, який служить військовим і через виховання якого за останні 10 років пройшли 30-40 відсотків офіцерського складу Збройних сил України, наголосив, що передусім із солдатами потрібно постійно підтримувати стосунки, перебувати з ними. Отець Зелінський вважає, що покликання капелана – це поширювати любов серед ненависті, тієї ненависті, якою є війна. Також о. Андрій закликав священиків, які хочуть служити військовими капеланами, спочатку заслужити в них авторитет, а вже пізніше – повчати.

Розповідаючи про особливості пасторального служіння у зоні АТО, священик зазначив, що «на фронті не люблять пафосу. Про патріотизм тут не говорять, його демонструють – тихо і спокійно і зовсім природно».

Католицький психолог с. Неля Куцак, яка займається реабілітацією військових та їхніх родин, дала поради яким чином розмовляти з військовими, щоповернулися з зони бойових дій, та їхніми сім’ями. Від грудня с. Неля працює як психолог-волонтер у Вінницькому військовому госпіталі, належить до Кризової психологічної служби Вінниці і до Української асоціації фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій. Вона зустрічається не тільки з пораненими військовими, але й з їхніми родинами, дає поради по телефону.

Перш за все, потрібно пам’ятати, що війна змінює людей. І знаючи ці особливості, їх можна врятувати від смерті, вважає с. Неля.

Ми всі молимося за мир, молимося про те, щоб війна закінчилася, чекаємо на це, каже психолог, а коли до нас приходять рідні військових і говорять: «Отче, зробіть щось, бо я його не впізнаю, з ним щось дивне відбувається», — часто не знаємо що потрібно зробити. Потрібно розуміти, що з військових дій повернеться близько 100 тис. осіб і всі вони будуть між нами.

«Від того, чи отримають вони допомогу в перші місяці після повернення, залежить, що буде з ними наступних півроку. Чому це так важливо? Перший місяць після повернення – це час, де людина, яка отримавши підтримку, може переробити важкий досвід і стати людиною мудрості, стати кимось, хто може допомогти іншим вижити в тяжких умовах. Або, якщо ця людина зустріне байдужість, то в кращому випадку, вона зіп’ється, а в гіршому – закінчить життя в’язницею або самогубством. У В’єтнамі під час військових дій загинуло 60 тисяч військових. Після закінчення війни самогубство вчинило ще 60 тисяч. Тобто, стільки само. Ця статистика повторюється також в інших країнах, де були військові дії. Ми перебуваємо у кращій ситуації, ніж американці у В’єтнамі. Адже вони воювали на чужій території. А ми захищаємо власну територію», — сказала с. Неля.

Особливу увагу було присвячено Таїнству Покаяння. Люди, які пережили бойові дії, потребують особливого підходу.

«У священику військові бачать представника Бога. І після того, що вони пережили, вони перевіряють чи Бог їх не відкине. Вони це сприймають так: якщо священик мене не відкидає, то, напевно, Бог мене не відкинув», — каже с. Неля.

Директор Карітас-Спес Кам’янець-Подільської дієцезії о. Павло Гончарук закликав усіх священиків проявляти милосердя. Потрібно вчитися від Ісуса Христа. Коли до нього привели блудницю, перш ніж він їй відпустив гріхи, запитав, чи ніхто її не скривдив. «Перший прояв моєї любові – це співчуття. А не виходити з шаблонами: “умови сповіді, чи ти зробив іспит совісті, чи в тебе є жаль за гріхи, чи ти постановляєш більше не грішити?.. а тепер визнавай всі гріхи…”. Такі шаблони ми можемо залишити для себе, а Бог нас запитає про щось інше: Як ти вийшов до людини? Приходять до мене двоє таких, які побували у двох священиків, і їх вже знімали з мотузки. Якщо він через твою таку справедливість повішається, то я не знаю, чи буде тобі там легко в Небі», — сказав о. Павло.

Також своїм досвідом поділилися священики-капелани і священики-волонтери.

Отець Олександр Коцюр, який служить у Голозубинцях, розповів про свою діяльність. Отець Анатолій Білоус розказав про реабілітаційний центр, який діє при парафії Христа Царя у Хмельницькому.

Єпископ Леон Дубравський нагадав, що у кожній парафії повинні тривати молитви перед Пресвятими Дарами за мир, за закінчення війни. «Своєю молитвою ми можемо затримати ворога», — сказав владика.