На Золочівщині зустрічали мощі блаженного священомученика Василя Величковського
5 липня 2015 року мешканці сіл Велика Вільшаниця та Мала Вільшанка, Золочівського району, зустрічали у своїх храмах мощі блаженного священомученика Василя Величковського.
Після спільної молитви та отриманого благословення від адміністратора храму о. Остапа Гнатіва , під час презентації, яку провели Олег та Таня Чихарівські, вірні ознайомилися з життям і діяльністю блаженного священомученика.
А на завершення парафіяни храму Пресвятої Трійці с. Велика Вільшаниця змогли насолодитися концертом пам’яті 150 річниці від дня народження Митрополита Андрея Шептицького у виконанні солістів Львівської обласної філармонії Оксани Мацегори, Оксани Ковальської, Володимира Понамаренка, Мар’яни Морінкової. Про це “Золочів.нет” повідомила Галина Гнатів.
Біографічна довідка:
Василь Володимирович Величковський (*1 червня 1903, Станіславів — †30 червня 1973, Вінніпег) — новомученик Української греко-католицької церкви, релігійний діяч, єпископ УГКЦ, редемпторист.
Народився в сім’ї священника у роді (по батькові) Величковських, який походив зі Східної України, із села Величків. Рід Величковських визначається тим, що був священичим уже більш 300 років.
Василь Величковський відвідував початкову школу в селі Пробіжна, а опісля навчався у василіанському Інституті святого Йосафата. У 1920 р. вступив до Духовної семінарії у Львові; у 1925 році склав перші монаші обіти як редемпторист у селі Голоско біля Львова, і рукоположення.
З 1928 єромонах Василь — учитель і місіонар на Волині. Переобладнав у 1930 з дозволу маршала Пілсудського церкву латинського обряду в Ковелі в греко-католицьку.
Покинув у 1935 на вимогу польських властей Волинь і повернувся в монастир у Станиславові. У 1936 один із головних доповідачів на Об’єднавчому з’їзді УГКЦ у Львові. У 1938 випустив ювілейний альманах до 25-ліття діяльності редемптористів в Україні.
В 1939 уперше викликаний в НКВД за організації масової процесії, але був відпущений. У 1941 за дорученням митрополита Андрея Шептицького і на прохання громади відбув в Кам’янець-Подільський, але на наказ німецького коменданта покинув місто.
З 1942 — ігумен монастиря в Тернополі, де в 1945 його заарештовано та відправлено до Києва. Смертний вирок замінено 10 роками примусової праці під Воркутою.
Повернувся в 1955 до Львова і зайнявся організацією життя УГКЦ в підпіллі.
У 1959 Папа Іоанн XXIII номінував його єпископом; архієрейські свячення прийняв 4 лютого 1963 р. від звільненого з ув’язнення митрополита Йосипа Сліпого. Став єпископом Луцьким і місцеблюстителем глави УГКЦ в Україні.
2 січня 1969 повторно ув’язнений на три роки; ув’язнення відбув у тюрмі в м. Комунарськ на Донбасі. Після закінчення терміну виселений за межі СРСР.
Провів деякий час в Римі; на запрошення колеги з ордену редемптористів митрополита Максима (Германюка) переїхав в Канаду.
Помер 30 червня 1973 у м. Вінніпег (Канада).
Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ.
About The Author
