Митрополит Андрей і Тернопільщина

Митрополит Андрей Шептицький – одна з найсвітліших постатей нашої історії. Усе своє життя він присвятив змаганню, щоб українська Церква стала рідною для всього народу, духовною твердинею нації. Він був двадцять восьмим митрополитом від часу укладення у 1596 році Берестейської унії. У цьому сані перебував 44 роки, керуючись настановами і прикладом Ісуса Христа, вселяв у людей віру та утверджував національну самосвідомість.

Високоосвічений, маючи три докторські ступені – з філософії, богослов’я і юриспруденції, він приділяв постійну увагу духовенству та монашим чинам і робив усе можливе для підняття морального й інтелектуального рівня душпастирів. Особливу увагу кир Андрей звертав на духовну семінарію, здібних богословів на власні кошти він посилав за кордон до високих богословських шкіл продовжувати навчання і здобувати наукові звання. Галичани студіювали у різних західних університетах – в Інсбруку, Граці, Відні, Зальцбургу, Падерборні, Даялінгені і Бреславі, дехто вчився в Загребі, Празі, Будапешті. Найбільше студентів богослов’я здобувало освіту в Римі, в Українській Папській семінарії ім. св. Йосафата. Після повернення кир Андрей призначав їх професорами духовної семінари, катехитами у школах. Серед них є й наші краяни [Тернопільщини], зокрема помітною постаттю в історії Церкви став Блаженний Григорій Хомишин, який народився в с. Гадинківці Гусятинського району. У 1902 році митрополит призначив о. Хомишина ректором духовної семінарії, а через два роки висвятив його на єпископа Станіславського, де він прослужив понад 40 років. Його життя обірвалось у більшовицькій катівні – Лук’янівській в’язниці Києва у 1945 році.

Шлях до майбутньої наукової, духовної та освітньої діяльності проклав кир Андрей і вихідцю з Бучача отцю-доктору Теодозію Титу Галущинському, який став доцентом Львівського університету, а згодом ректором духовної семінарії у Львові та архимандритом чину св. Василія Великого в Римі.

Уродженцю Струсова, доктору богослов’я, о. Миколі Конраду, який був викладачем у Тернопільській гімназії, 1929 року митрополит доручив працю у духовній семінарії в ранзі професора філософії і соціології, а згодом – декана філософського відділу.

Уродженцю с. Золотий Потік Бучацького району о. Якимові (Олексі) Фещаку, який згодом став духівником УГА, митрополит Андрей у 1911 році доручив редакторство релігійного місячника «Місіонер». Великим авторитетом і довірою у митрополита користувався о. Йосиф Кладочний – уродженець с. Переволока Бучацького району. Він був сповідником А. Шептицького і причащав митрополита перед смертю.

Не полишаючи сам наукової праці з майбутніми душпастирями, у різні роки провідник УГКЦ запрошував викладачами до Львівської духовної семінарії й академії з таких дисциплін, як історія Вселенської Церкви, богослов’я, історія Унії, процесове право, грецька і церковно-слов’янська мови, уродженців Тернопільщини: отців-професорів Спиридона Кархута з Борщівщини, Олександра Надригу з Бережанщини, Михайла Соневицького з Гусятинщини, Миколу Чубатого з Тернополя, Володимира Стецька із Збаражчини, Леоніда Лужницького зі Скалата та багатьох інших. Майже всі вони були дійсними членами Богословського наукового товариства і Наукового товариства імені Т. Шевченка.

Щоби розв’язати насущну проблему вищої освіти для українців, у 1928 році владика вирішив заснувати Богословську академію у Львові, щоб у перспективі перетворити її в Український католицький університет. Очолював академію, згідно з її статутом, митрополит, а керував нею ректор Йосиф Сліпий, іменований А. Шептицьким і затверджений Апостольською Столицею. Саме його, уродженця с. Заздрість Теребовлянського району, Йосифа Сліпого, улюбленого учня, митрополит вибрав на своє місце, і він 40 років очолював УГКЦ. Молодий, сповнений енергії, високоосвічений священик Й. Сліпий, за словами Євангелія, був «пастирем добрим, який кладе і душу свою за стадо своє». Митрополит знав, відчував, був упевненим, що Йосиф Сліпий не похитнеться, не відступить. І не помилиться – його не зламали навіть 18 років довгих страшних поневірянь у тюрмах і концтаборах ГУЛАГів.

Митрополит Андрей протягом усього свого життя наполегливо працював над собою, поглиблював знання і бажав та сприяв співвітчизникам осягнути якнайбільше здобутків в науці та культурі. Ведучи сам дуже скромне чернече життя, владика жертвував на різноманітні народні потреби прибутки зі свого родинного маєтку. Власним коштом щорічно утримував 40 бідних юнаків і дівчат, даючи їм різну освіту. На гроші митрополита здобула консерваторську освіту Ганна Крушельницька [cестра Соломії Крушельницької] із с. Біла Тернопільського району, а також Філомена Лопатинська – відома оперна співачка. Під час навчання в академії Красних Мистецтв у Кракові та Парижі були Михайло Бойчук – уродженець с. Романівка Теребовлянського району, який був засновником українського монументального мистецтва, видатним художником став Михайло Мороз із с. Пліхів Бережанського району, а уродженець с. Варваринці Теребоалянського району Михайло Паращук став скульптором світової слави.

Митрополит добре розумів, що найбільша сила народу і його найцінніший капітал – це освіта і виховання молоді. Його ініціативи і матеріальна підтримка стали основою для створення в Галичині українських шкіл і гімназій. Тернопільщина вкрилася широкою мережею читалень «Просвіта», товариств «Рідна школа», хорових колективів, спортивних та інших громадських об’єднань.

Серед жертводавців на «Рідну школу» в 1906-1912 pp. у Тернополі був також А. Шептицький, про що свідчить документ, який знаходиться у Тернопільському краєзнавчому музеї. Щоб забезпечити майбутнє життя сиріт, залучити їх до праці в сільському господарстві чи навчити якогось ремесла, владика купив маєток у с. Зарваниця Теребовлянського району і там заснував хліборобську школу, де діти не тільки жили в нормальних умовах, але й мали змогу підготуватися до дорослого життя.

Неоціненним внеском у виховання молоді стали твори, проповіді А. Шептицького, звернені до юного покоління. Виступаючи в 1937 р. на Марійській академії у Львові, він вжив дуже влучний вислів: «Багато народу, а людей так мало», маючи на увазі, що в Україні мало правдивих учених, чесних проводирів народу. До речі, у цьому заході брали участь гімназисти з Тернополя: Осип Кравченюк, Павло Джуль, Микола Козій, Євген Чубатий та інші. Їх у митрополичій палаті Святоюрського собору прийняв митрополит Андрей Шептицький. У день святкового відкриття злету похідну колону, що йшла від Преображенської церкви до собору св. Юра, очолила делегація Тернопільської гімназії. Прапор ніс Остап Хоміцький. З балкону митрополичого палацу гімназистів благословив кир Андрей.

Починаючи з 1900 року, митрополит часто бував на Тернопільщині, здійснюючи єпископські візитації, освячуючи новозбудовані храми, зокрема у селах Зарубинці Підволочиського району, Мшана, Малашівці, Мильне та Плісняни Зборівського району. У с. Кип’ячка Тернопільського району наново освятив перебудовану церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Там зберігся його портрет, який він залишив на згадку про відвідини храму.

Коли під час польсько-української війни у 1918 р. у Скнилові (тепер мікрорайон Львова) згорів монастир отців-студитів, Андрей Шептицький купив землю у Зарваниці Теребовлянського району, і вже в 1920 р. почав будову монастиря Івана Хрестителя і часто відвідував його. А на будову нової парафіяльної церкви в Тернополі парох Володимир Громницький позичив у митрополита п’ять тисяч доларів і купив гарну площу, де тепер у сквері на вулиці Січових Стрільців знаходиться управління Тернопільсько-Зборівської єпархії, біля якого в 2001 р. встановлено погруддя митрополита.

У жовтні 1925 року до 300-літнього ювілею св. Йосафата отці-редемптористи проводили місію у Борщові. Після її закінчення митрополит А. Шептицький прислав телеграму – архиєрейське благословення, де писав, що сам прибути не може, але духом з усіма вірними, і нехай молитвами св. Йосафата сповняться всі бажання українського народу.

Уляна Свередюк
Науковий співробітник Тернопільського обласного краєзнавчого музею

Джерело: «Божий сіяч», № 7 (237) липень 2015 року Божого. Газета Тернопільсько-Зборівської митрополії