Посвячуючись східній церкві, я мав на оці лиш мотиви всесвітового характеру – митрополит Шептицький

Папа Лев ХІІІ без вагань призначив на Галицький престіл 35-річного єпископа Андрея Шептицького

Львів – Чому Андрей Шептицький з римо-католицької родини обрав саме монастир Української греко-католицької церкви, а потім став єпископом і очолив цю церкву? Довший час це запитання виникало у дослідників і у суспільстві як за життя митрополита, так і до нині. Як і те, чому саме Ватикан, зокрема Папа Лев ХІІІ, зупинив свій вибір саме на 35-річному єпископі Шептицькому?

Тато митрополита Андрея – Іван Шептицький – походив із давнього українського шляхетного роду, родина ополячилась, латинізувалася. Граф вважав себе поляком, але у 1911 році, коли його син уже 10 років очолював УГКЦ, сказав, що усвідомлює, що він українець. Полькою була Софія Фредро-Шептицька, мама митрополита.

Митрополит Андрей Шептицький із мамою Софією Фредро-Шептицькою (архівне фото)

Іван Шептицький знав про своє коріння, досліджував його. У родинному палаці у Прилбичах висіли портрети Києво-Галицьких митрополитів, у родинному архіві були давні уніатські рукописи. У цьому середовищі виховувався майбутній митрополит.

Митрополит Андрей Шептицький із родиною (архівне фото)

«Тато нам, дітям, часто пояснював і згадував наших предків, портрети яких висіли в його робітні. З портретів вбилися в моїй пам’яті три: єпископа Варлаама і митрополитів Атанасія і Лева. Усі вони були ченцями-василіянами», – пригадував Андрей Шептицький.

У юності Роман Шептицький усвідомлював своє коріння, знав не лише про Римо-католицьку, але й Греко-католицьку церкву, яка була тоді у значно гіршому становищі – принижена, слабша, наголошує директор видавництва «Свічадо» Богдан Трояновський. Андрей Шептицький виростав в атмосфері живої автентичної віри, у світі молитви, в римо-католицькому обряді, саме духовність стала тим головним чинником, каже Богдан Трояновський, що митрополит обрав саме УГКЦ.

«Що робить людина, яка бачить, що УГКЦ є слабша і в гіршому становищі, аніж РКЦ? Людина яка дивиться на світ через призму християнських цінностей, дотримується їх, то мені видається, що основний мотив – було бажання допомогти цій церкві. Він ідентифікував себе з цією церквою. Бо РКЦ – сильна, допомога їй не потрібна. Він повернувся до церкви своїх батьків. Він не хотів бути єпископом, але став ним під послухом. Для глибоко-духовної особи кар’єра в людському житті не означає кар’єру в духовному. Для нього було важливо бути монахом, молитись за світ, працювати, бути скромним монахом. Чин василіян тоді був єдиним у греко-католицькій церкві, скромний і десь занедбаний. І Шептицький пішов на скромні умови, хотів своїм покликанням допомогти церкві», – зазначає Богдан Трояновський.

Замилування до давньої традиції було змалку

На формування переконань майбутнього митрополита мали вплив його батьки. Єзуїт, отець Генрик Яцковський, який був духовним опікуном родини, займався реформою Василіянського чину. Ймовірно, що отець Яцковський сподівався, що Роман хороший кандидат на монаха Василіянського чину, який допоможе його реформувати і розвинути. Важливими для тоді ще Романа Шептицького були зустрічі і розмови з російським філософом Володимиром Соловйовим, істориком Володимиром Антоповичем, з якими багато говорив про церкву. Але і це не було вирішальним фактором при виборі Шептицьким УГКЦ, наголошує дослідниця спадщини митрополита Оксана Гайова.

«Треба звернути увагу на те, що він був глибоко віруючою людиною, дуже любив Бога. Змалечку мріяв присвятити себе заповіту Христа: «Да всі єдино будуть». І, на думку митрополита, саме УГКЦ, католицька за вірою, східна за обрядом могла виконати цю високу місію, тобто об’єднати християн у єдиній вселенській церкві», – наголосила Оксана Гайова.

Але попри припущення, які існують донині, ще за життя митрополит сам відповів, чому він обрав УГКЦ, а не РКЦ.

Митрополит Андрей Шептицький (архівне фото)

«З родинної традиції я мав усе велике замилування до нашої давньої культури. А від батька научився її любити і цінити. Але сильнішою в моїй душі любов’ю – одинокою у своїм роді – то справа Святої Унії (тобто єдності – ред.). Примір предків і родинне передання не було рішаючим у виборі стану. Коли я рішився посвятитися монашому станові в руському монастиреві (тобто українському– ред.), я прямо забув про те, я про те не думав, що се рішення відповідає моїм родинним традиціям, традиціям любові моїх предків. Якби я був народився французом чи англійчиком, я був би то само зробив, так само я вступив би до Чину, до монашого Чину східного обряду. Зробивши се, я доперва по розвазі спостеріг, що я поступив не тільки правильно перед духом родини, перед її традицією. Посвячуючися Східній Церкві, справі Унії я мав на оці лиш мотиви всесвітового характеру, всесвітове діло веліло шукати праці для злуки церков», – казав Андрей Шептицький.

Митрополит вважав, що УГКЦ могла бути свого роду місточком між західною і східною церквою, католицькою за духом і східною за обрядом, наголошує Оксана Гайова.

Альтернативи Шептицькому не було

Андрей Шептицький у 1899 році став єпископом, а вже 17 січня 1901 року на Святорській площі люди вітали його з проголошенням митрополитом, їхнім духовним провідником. Папа Римський Лев ХІІІ іменував на Галицький престіл 35-річного єпископа графа Андрея Шептицького. Чому Ватикан свій вибір зупинив на молодому владиці?

«Не було альтернативи та і його постать – харизматична. Перед Шептицьким був Юліан Куїловський, ну так …А перед ним Сембратовичі, які боролись, робили якісь кроки. А Шептицький був шляхтичем, харизматичною постаттю, альтернативи якій не було», – вважає Зиновій Свереда, доктор соціальної економіки, викладач Папського Григоріанського університету.

Те, що вибір Ватикану впав на Андрея Шептицького сприйнялось у Галичині неоднозначно: не знали, чи він служитиме українцям, чи латинізуватиме обряд. Римо-католики вважали його зрадником, а українці не довіряли.

«Сумнівалися, бо колишній римо-католик, дещо сполонізований рід. Митрополита навіть називали Валленродом. Але ці думки всі розвіялись після перших років його урядування, коли українці побачили, наскільки митрополит відданий і церкві, і народові, як дбає про освіту, закладає перші українські школи, береже національну культурну спадщину. Особливо після ув’язнення митрополита в Росії побачили його жертовність», – говорить Оксана Гайова.

Звісно, що у Ватикані знали графську родину Шептицьких-Фредрів, показав себе Андрей Шептицький і як єпископ. Власне, кандидатуру Шептицького на митрополита більшість сприйняла у Ватикані позитивно. Якщо хтось і був серед них прихильником латинізації УГКЦ, то швидко розчарувався, коли митрополит Шептицький повернув УГКЦ до східної церкви, зауважує Богдан Трояновський.

«Два елементи були важливі – духовність та інтелект Шептицького, а ще збіг обставин: тоді помирає митрополит, є вакансія, тут кандидат гарний, з добрими всякими преференціями – Ватикан і вирішив зупинити свій вибір на Шептицькому. А з релігійної точки зору, Бог так хотів, щоб у такий момент важкий для УГКЦ на цьому місці був митрополит. У Ватикані підтримували прохання Андрея Шептицького, було розуміння, що обрядованість лише збагачує церкву, підтримали і літургійну реформу Шептицького», – каже Богдан Трояновський.

Феномен Шептицького у його багатогранності, якою б справою він не зайнявся, був би у ній успішним. Але він обрав УГКЦ, цілковито присвятивши себе служінню Богові і людям, і при цьому пожертвувавши усім.