Митрополит Ігор: «Святий Володимир вчинив геройський подвиг, бо поборов у своєму серці та на ділі служіння ідолам, прийнявши святе Хрещення»

Слово Митрополита Львівського на 8-му неділю
по Зісланні Святого Духа

1Кр 1,10-18; Мт 14,14-22.

Доброчесні отці,
Достойні богомольці,

Дуже приємно стояти разом з вами у цій чудовій церкві на молитві, бо спільний клич до Бога – велика духовна сила. Стараймося, щоб у храмі бути максимально зосередженими нате, що промовляємо словами на молінні та, який змісту співу чуємо від хору, дяка, священика чи диякона. Буває, що ми себе не відчуваємо молитовно у церкві, тому що наша думка зайнята чим іншим. Стоїмо на молитві, уста промовляють заучену молитву, а серце блукає у марних пошуках. Учімося сказати Богові, нашому Батькові, кілька щирих слів нашої потреби. Автор псалмів уважно переконував себе, коли мовив: «Я голосом моїм до Господа взиваю, я голосом моїм до Господа молюся» (Пс 142,2). А своїм голосом молитися – означає увагу до промовлених слів. Чужий голос означає, що людина молиться, але зовсім не зважає на слова молитви, вони її побічні, бо займається за цей час іншими вирішеннями своїх справ. Дуже важливо те, щоб ми уважно та щиро молилися до Господа, славили його нашими словами й ділами, любили Бога, знаючи, що без його натхнення не можемо нічого доброго вчинити (пор. Ів 15,5).

З тексту святого Євангелія довідуємося про велику любов Сина Божого до народу. Коли він бачив цей опущений та бідний люд, проявляв велике милосердя, оздоровляв їх, навіть, журився про їхню їжу. Ділив потреби та біди людей до тієї міри, що звертався до апостолів у пустинному місці: «… дайте ви їм їсти» (Мт 14,16). Учні Господні уникали відповідальності, а Син Божий вказував, що це їх обов’язок дбати про людей. Пізніше ми довідуємося, що Спасителеві розходилося, найперше, про їжу духовну: «… Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: Беріть, їжте це – моє тіло» (Мт 26,26). Тепер нам відомо, що йшлося про святе Причастя, бо Син Божий твердив: «Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня» (Ів 6,54). Отже, Син Божий не бажав, щоб народ занадто турбувався про земну їжу: «І не побивайтесь, що вам їсти та що пити, і не клопочіться! Бо того всього шукають народи цього світу… Отож, шукайте його Царства, а це вам додасться» (Лк 12,29-31). Приходячи до святого храму – необхідно пам’ятаймо, що це найкраще місце у пошуках небесного Царства. Тут можемо легко примиритися з Богом, покаявшись за свої гріхи у святій Сповіді та причаститися Тіла Христового. Користаймо з цього, бо наше життя немов квітка, яка зацвітає й швидко в’яне. Бог любить свій народ й очікує, щоб нагородити людей за гідне християнське життя.

Церква, у якій стоїмо, знаходиться під особливою опікою святих рівноапостольних Володимира й Ольги, бо названа в їхню честь. Дуже цікаво це, що світлої пам’яті, академік й директор Львівської Галереї мистецтв,Борис Возницький, здогадувався, що княгиня Ольга народилася в городищі Плісницько, близька територія Олеського та Підгорецького замків. В літописі записано, що Ольга народилася в Плєскно. На той час, це було не мале й розвинуте місто. Нам більш важливо те, що вона, мати Святослава та бабуся святого Володимира, пізнала правдивого Бога, прийняла християнство, не служила більше ідолам, яких повалила у своєму серці. Не відомо, коли народилася, а дата відходу Ольги до вічності приписується на 969 рік. Коли загинув її чоловік Ігор, мудро управляла краєм аж до часу зрілості сина Святослава. Ця праведна княгиня мала великий вплив на виховання внука Володимира. Хоч певний час в його житті верх брала кровожерність, помста й бажання слави, то згодом, посіяне зерно віри бабусею Ольгою (Оленою), принесло благородні плоди. Певні автори стверджують, що Ольга хрестилася в 957 році у Царгороді, коли її було приблизно 65 років життя. Повільно йшла до того, щоб прийняти святу Тайну Хрещення, але ніколи не відступила від цього благородного задуму. Дотримувалася у житті доброї позиції, пізнавши правду – досягала мети. А Господнє натхнення дало добрий плід у душі Ольги. Коли вона повернулась у Київ, побудувала церкву св. Миколая та св. Софії. Її син не перечив нікому бути християнином, не переслідував людей, а це – шляхетний вплив її виховання. Літописець Нестор написав такі слова про Ольгу: «… Вона попередила християнство у нашій землі, як зоряниця сонце… Вона перша з Русі увійшла в Царство небесне…». Гідно реалізувала своє життя! Була багатою особою, але це не запаморочило її розуму, щоб волю Бога й спасіння своєї душі ставити на перше місце.

Святий князь Володимир, син Святослава, отримав від батька в дарунок місто Новгород. Його бурхлива кров не давала йому спокою. Став завойовником. Загинули його брати Олег та Ярополк. Ходив війною аж до Волги і Ками, відібрав у Польщі Червону Русь, покорив ятв’ягів та інші народи. Засів на престолі у Києві, приносив жертву поганським ідолам, покланявся божкам «перунові та дажбогові». Хоч був багатим й посідав велику славу, але вихований бабусею Ольгою, відчував неспокій в серці. Бажав великого,- «більшого» від того, що здобув. Слова бабусі про істинного Бога, ангелів, про небо й святих, непокоїли його; добре зерно кинуте в його душу накільчувалося. Володимир перебував у пошуках правди, шукав правдивого Бога, зустрічаючись з різними релігійними представниками інших країн… Посилав, теж, мудрих й досвідчених мужів свого краю у світ, щоби пізнавали віру й обряд. Повернувшись, ті порадили віру й обряд із Греції, що відповідало духові нашого народу. Володимир охрестився в 988 році у церкві святого апостола Якова з рук корсунського єпископа, приймаючи ім’я Василій. Згодом, повінчався з Анною, особою грецького цісарського двору. З ним охрестилося дуже багато людей з його прислуги та війська. Звичайно, це відбулося до поділу Церкви, що стався у 1054 році. Коли повернувся у Київ, розголос про його хрещення радо прийняли люди, які позбувалися божків й ставали на дорогу праведного життя. Люд приймав святе Хрещення й служили правдивому Богу. На Русі будувалися церкви, люди хрестилися, відрікалися віри в ідолів та прирікали служіння єдиному Богові в Трьох Особах: Отцеві, Синові й Святому Духові. Великий муж, святий Володимир, що був далекий від Господа, вчинив геройський подвиг, бо поборов у своєму серці та на ділі служіння ідолам, прийнявши святе Хрещення, став на вірну службу Триєдиному Богові!

Саме, цього року вшановуємо 1000-ну річницю переходу святого Володимира, святителя руського народу, у вічність. Тому разом з усією нашою Церквою зараз відновимо приречення святого Хрещення. Уже запитую усіх вас: «Чи відрікаєшся сатани і всіх діл його, і всіх ангелів його, і всього служіння його, і всієї гордині його?» – Відповідайте: «Відрікаюся!» Запитую: «Чи з’єднуєшся з Христом?» – Відповідаєте: «З’єднуюся!» Запитую вас: «Чи вірите йому? – Віримо йому як цареві й Богу!» Хай ці приречення допомагають нам відновити життя вірою, уникати усякого зла, тобто, диявольських намов, а жити правдиво по-християнськи, виконуючи волю Бога. Пресвята Богородице, святий Володимире та праведна Ольго, моліться за наш український народ та за мир в Україні. Молімося за припинення війни, щоб не гинули наші брати і сестри на цій непотрібній війні. І ми, достойні сестри і брати, щоденно благаймо Господа, щоб дарував спокій Україні та дав нам добру долю!

+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ

26 липня 2015 р. Б., м. Львів, храм свв. Володимира і Ольги