о. Володимир Волошин: «В Інсбруці збереглася традиція українського студентства, започаткована Митрополитом Андреєм»

Про історію української громади в Австрії, про сприяння Праведного митрополита Андрея Шептицького щодо навчання наших студентів-богословів у відомому університеті Інсбруку, про співпрацю Церкви і влади в Австрії розповів о. Володимир Волошин, греко-католицький священик громади каплиці св. Володимира та Ольги в Інсбруці. Нагадаємо, що о. Володимир приїхав в Україну у щорічну літню відпустку.

– о. Володимире, розкажіть, де Ви служите, якими є особливості Вашого служіння, які позитиви і які труднощі для Вас, як священика, виникають в Австрії?

Служу в Західній Австрії упродовж двадцяти років для українців греко-католиків. З українською греко-католицькою громадою працюю в Інсбруці близько десяти років.

Особливістю є те, що тут збереглася традиція нашого українства, зокрема УГКЦ, яка починається з українського студентства, а саме – митрополитом Андреєм Шептицьким. Він започаткував навчання наших українських студентів в Інсбруці. Свого часу, 899р., Праведний Андрей часто їздив за кордон і старався, щоби наші студенти-богослови формувалися за кордоном, зокрема також і в Інсбруці. Тут є відомий теологічний факультет під проводом отців- єзуїтів. Тоді, у жовтні, 1899р. Митрополит домовився, щоби двоє священиків-студентів прибули на навчання. Від того часу започаткувалася традиція навчання наших українських богословів в Інсбруці. 1999р. ми святкували століття їхнього навчання там. Про деякі речі ми згадували, але історично описаних моментів немає. Попри всю свою завантаженість, стараюся щось відновити, скласти якусь змістовну працю, але, звичайно, для цього часу не вистачає.

Знаменно і те, що в Інсбруці навчалися наші владики, величі, проте ця сторінка історії є не досить дослідженою. Завдяки нашим богословам, нашим студентам – громада збереглася. В Інсбруці свого часу навчався наш дрогобицький мученик Яким Сеньківський. Там також навчалися і інші богослови – це наші блаженні мученики, наші апостоли: Климентій Шептицький; Іван Ліщак – Львівський професор теології, був убитий 1941р. радянськими солдатами; Микита Будка – єпископ і генеральний вікарій м. Львова 1945р., помер у в’язниці; Яким-Іван Сеньківський, ЧСВВ – був арештований 1941р., його смерть була мученичою. Тим чотирьом мученикам можна завдячувати, що наша теперішня українська громада збереглася.

Коли декілька років тому постало питання, де наша громада буде молитися (отці-єзуїти переходили з одного будинку і його віддавали під гуртожиток), то тоді постало і питання збереження нашої громади. Будівля – це дуже важливо. Я уповав на молитви тих наших чотирьох мучеників, котрі там навчалися. Переговори пройшли дуже успішно і нам дозволили залишитися в нашій греко-католицькій каплиці св. Володимира та Ольги. З 1969 року це вже була облаштована каплиця. Завдяки отцям-єзуїтам ми її врятували. Завжди нагадую нашим вірним, що мусимо завдячувати тим студентам, тим знаменитим нашим богословам, священикам, єпископам, отцям, що вони допомогли зберегти нашу каплицю там, в Інсбруці.

Попри навчання наших богословів також формувалася і українська громада. Ми не мали своєї Церкви, але студенти завше молилися і люди приходили на богослужіння. Так сформувалася громада. Перед І світовою війною це була студентська громада. Після війни, у двадцятих роках, була велика хвиля біженців. У цей час було дуже багато українців. ІІ світова війна принесла із собою також велику хвилю біженців. Сформувалося дуже багато громад на теренах Австрії, зокрема зх. Австрії. Було багато таборів біженців, як і, рівно ж, багато наших священиків. Так рік за роком формувалися початки нашої громади – і аж до сьогодні. Як я вже говорив на недільному богослужінні тут, у Дрогобичі, третьою хвилею є біженці зі Східної України.

– Якою є співпраця влади і Церкви в Австрії?

На загал в Австрії влада досить позитивно ставиться до Церкви. Ця співпраця налагоджена вже історично, ще з часів Монархії. Коли Церква щось потребує – не говорю зараз про якісь великі політичні речі – але про такі буденні, щоденні справи, які потрібні для розвитку громади, то влада відгукується. Особисто завжди позитивно запізнав цю працю з владою. Для української громади – це відкритість для того, щоб через римо-католицькі структури, ми, як українська громада, також мали доступ для тих добрих, позитивних речей.

Розмовляля Іванна Рижан

Комісія у справах мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії