Почнімо із миру у своєму серці, щоб добитись миру у своїй країні

У сьогоднішній час війни та негараздів, які вона принесла на наші землі, сучасна людина не перестає бути у пошуку та запитувати, а де Бог? Як Він може допустити такі страждання?! Читаючи Біблію, а можливо, у більшості, просто гортаючи, ми можемо дати Богові такі характеристики як милосердний Отець, люблячий Батько, справедливий Суддя. Можна ще продовжити цей список, проте, насправді, Бог – таємниця, це щось таке, чого ми не можемо охопити нашими поняттями, у що не можемо проникнути.

Іноді, будучи віруючими, шукаємо Бога ніби оте сліпе котеня, яке нічого не бачить і повзає по землі. А це напевно тому, що до кінця не усвідомлюємо, що не мусимо побиватися, щоб знайти шлях до Бога, Бог сам прийшов до нас, виявляючи нам свою любов і прихильність. Для християн Христос – це відповідь Бога на всеохоплююче питання. А всі питання, на які ми дістаємо або не дістаємо відповіді, криються у таємниці Бога. З історії спасіння знаємо, що Господь завжди перший виходить на зустріч людині. Він шукає нас і чекає відповіді. Наша християнська віра є вірою любові та прощення і тим відрізняється від ісламу чи інших релігій, бо вона є особистою зустріччю з Христом, який шукає людину.

Нині перед нами особливо болюче постало питання терпіння і страждання. На наш людський розсуд воно є непотрібним, неправильним, болючим. Коли ми переживаємо різного роду негаразди, тоді проходячи «чорну полосу» або посилюємо свою віру або втрачаємо її. Як не крути терпіння є частиною нашого життя і нас самих. Інакше кажучи, яким б не було терпіння взагалі, воно є таємницею. Чому воно існує – по великому рахунку ми не знаємо. Але всемогутній Бог не має перед нами виправдовуватись.

Пригадаймо старозавітного Йова, він з покорою прийняв терпіння, хоч міг відректись Бога, але не зробив цього, бо силою, яка йому допомагала і тримала, були любов і віра. А терпіння заради любові перестає бути терпінням або втрачає свою болючість. Проте, як пояснити стражденним людям про терпіння?! Скільки горя, скільки біди, скільки життів забрала війна на сході України, яка і ще досі триває. Люди, будучи у розпачі, нарікають на Бога. Пригадую, коли у моєї сусідки згоріла хата, то вона вийшла на вулицю і голосно кричала, що Бога нема і вона більше не буде ніколи молитись. Думаю, що такі слова і лунають на сході України. Що ж нам робити у терпінні? – брати приклад з Христа. Ісус оздоровляв, потішав, сповнював надією, він не бажає терпіння ні собі, ні іншим. А що ми можемо зробити, коли над головою кулі свистять? Кричати? Нарікати? Впевнений, що через деякий час зі сльозами на очах, будемо просити Бога, бо Він – наша надія. Не через страх, а тому що у наших серцях Він присутній. Як Бог може бажати людині зла, коли 2000 років тому віддав заради нашого спасіння на смерть Свого Сина?! Христос прийняв усі терпіння, сповнюючи волю Отця, будучи відданим Йому в усьому, а тим самим показав любов до нас. І цим самим Ісус вказує нам, що заради вступу у Царство Боже треба бути готовим на все.

У знесенні терпіння нам допоможе тільки любов. Коли я навчусь жити для інших – тоді я справді буду щасливим. Наше завдання – робити усе можливе, щоб люди навколо нас були щасливі, щоб менше сліз було на землі. І це не просто писанина мене грішного, а дійсно правда, якої нас вчить Христос. Не буду возвеличувати себе, бо не маю якогось великого духовного досвіду, проте, для себе усвідомив, що терпіння – частина нашого життя. Але якщо б ми більше любили, то б менше терпіли. Хто я такий, щоб судити Бога, чому це так, а не інакше, думаю, що я занадто обмежений. Мої терпіння ніхто не перетерпить за мене, але я все зноситиму з Христом, а з ким ще крім нього, бо маємо таку ласку, щоб Він допоміг нам, хоча, Христос сам терпів у самотності і покинутості. Бо як і колись, так і тепер, ми як оті перелякані апостоли відрікаємось і тікаємо у різні боки від Христа, обмежуючись собою, та забуваючи про Бога і наших ближніх. Якщо у мене у сім’ї війна, якщо у мене з сусідами війна, якщо мене нервують оточуючі… Тоді в мене війна з самим собою.

Про який мир у країні ми можемо говорити?! Почнімо із миру у своєму серці, щоб добитись миру у своїй країні…

бр.Теодор Дутчак, ЧСВВ