Папа Франциск про важливість молитви в родині

«Нарікання християн найчастіше стосується саме часу: “Я мусів би більше молитися… я хочу цього, але мені часто бракує часу”. Ми постійно це чуємо. Цей жаль, без сумніву, є щирим, тому що людське серце завжди шукає молитви, навіть не усвідомлюючи цього, бо коли її не знаходить, то є неспокійним», – цими словами Папа Франциск розпочав своє повчання, виголошене під час загальної аудієнції у середу, 26 серпня 2015 р., темою якого стала молитва, як вимір життя в родині.

Святіший Отець звернув увагу на те, що правильним є вірити в Бога, надіятися на Нього, відчувати обов’язок вдячності. Але слід запитати себе, чи хоча б трішки любимо Господа Бога, чи згадка про Нього нас зворушує, розчулює?.. Заповідь любові говорить нам: «Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю». За словами Наступника святого Петра, саме в цьому «перебуває дух молитви».

Все залежить від того, як ми собі уявляємо Бога. Чи здатні ми думати про нього, як про ніжність, що підтримує наше життя, «від якої нас ніщо не може відірвати, навіть смерть»? Чи думаємо про Нього лише як про «велике Буття, Всемогутнього, Який творить кожну річ, Суддю, що контролює кожну дію»? «Звичайно, все це також правда, – зазначив Папа. – Але лише тоді, коли Бог перебуває на вершині всіх наших почуттів, ці слова набирають повноти значення. Тоді ми почуваємося щасливими і навіть трохи збентеженими, бо Він думає про нас і, насамперед, нас любить! Хіба це не вражає? Чи ж не є вражаючим те, що Бог нас голубить з батьківською любов’ю?».

Отож, якщо «любов до Бога не розпалює полум’я, дух молитви не розігріває час». Тоді ми можемо помножувати слова, виконувати на показ різні традиції, але лише «серце, в якому перебуває любов до Бога, вчиняє молитвою навіть думку» чи простий поклін перед церквою. Мова йде також «про дар Святого Духа», який слід просити, тому що саме Святий Дух вчиняє нас здатними взивати до Бога: «Авва!-Отче!». «Саме в сім’ї, – додав Наступник святого Петра, – ми вчимося просити й цінувати цей дар Духа. Якщо навчитися цього з такою самою спонтанністю, з якою вчимося казати “тато” і “мама”, то навчимось цього назавжди. І коли це стається, час всього родинного життя занурюється у лоно Божої любові та спонтанно шукає час для молитви».

Глава Католицької Церкви зауважив, що час в родині є переповненим, його ніколи не вистачає, бо треба зробити багато речей. «Той, хто має сім’ю, – сказав він, – швидко вчиться розв’язувати рівняння, які непідвладні великим математикам: вміщувати у 24 години їх подвійну кількість». Й існують такі тати і мами, «які заслуговують за це на Нобелівську премію».

«Дух молитви повертає час Богові, виходить із житейської одержимості, якій завжди не вистачає часу, віднаходить мир, притаманний необхідним речам, та відкриває радість неочікуваних дарів», – вів далі Папа, вказавши на відомий євангельський приклад двох сестер Марти і Марії, про яких розповідає святий Лука. Як зауважив Наступник святого Петра, «вони навчилися від Бога гармонії ритмів родинного життя: краси свята, спокою в праці та духа молитви. Відвідини Ісуса, Якого вони дуже любили, були їхнім святом. Одного дня, однак, Марта навчилася, що праця, притаманна гостинності, хоча й важлива, але не є всім, що потрібне, що також слухання Господа за прикладом Марії є насправді суттєвою річчю».

У цьому контексті Святіший Отець вказав на те, що «молитва випливає із слухання Ісуса, із читання Євангелія», та закликав вірних не забувати щодня читати Святе Письмо: «Молитва, – сказав він, – випливає із близькості з Божим словом. Чи існує така близькість в наших родинах? Чи маємо вдома Євангеліє? Чи іноді відкриваємо його для того, щоби спільно почитати? Роздумуємо над ним, проказуючи молитву на вервиці? Євангеліє, прочитуване та роздумуване в родині є немовби добрим хлібом, який живить серця усіх».

«У родинній молитві, – підсумував Святіший Отець, – в її успішних проявах та в важких кроках, ми ввіряємо одні одних, кожного члена сім’ї, під опіку Божої любові».