Послання Пленарної асамблеї Конференції Єпископських Конференцій Європи

Свята Земля, 11-16 вересня 2015 року

Президенти Єпископських Конференцій Європи, які зібралися на Пленарному засіданні у Святій Землі від 11 до 15 вересня, висловлюють свою близькість із вірними та складають подяку Єрусалимському Патріарху за запрошення. Вони також дякують богопосвяченим особам у цей рік Богопосвяченого життя та всім християнам, яких вони зустріли і які проживають на цій землі, за їхнє свідчення віри та за збереження святих місць – місць християнської пам’яті та живого богопочитання. Крім того, єпископи Європи хотіли заохотити людей до паломництва на землю Ісуса, щоб оживити власну віру і підтримати християн у цих місцях.

Зібравшись тут, європейські єпископи рівно ж бажали обновити свою закоріненість у Христі, бо ж Європа очікує від Церкви, навіть якщо не завжди це усвідомлює, щоб проголошувати безстрашно і з радістю новизну життя в Христі, яким є Євангеліє. Як поштовх до пасторального оновлення часто згадувалася Апостольська екзортація Папи Франциска «Радість Євангелія». Даром для Церкви і нагодою благодаті, яку християнська спільнота разом зі своїми пастирями вже сприйняла як час для духовного навернення і нового місіонерського запалу, є також Ювілейний рік Божого милосердя.

Дивлячись на радості, страждання і виклики Церкви в різних країнах, бачимо вражаючу картину великого переселення народів – внутрішньо переселених осіб, біженців, іммігрантів. Відчаю немає меж. Складність цього переміщення вимагає великої уваги від окремих держав, ситуації в яких радикально відрізняються одна від одної, для того щоб швидко відповісти на потреби негайної допомоги і прийняття людей, котрі перебувають у відчаї внаслідок війни, переслідування та бідності. Держави через необхідні інституції мають зберігати громадський порядок, забезпечити справедливість для всіх і запропонувати теплий прийом для тих, котрі справді мають у цьому потребу, з можливістю їх подальшого інтегрування з шанобливим ставленням. Великими є зусилля Церков Європи, які, дотримуючись вказівок Святішого Отця Франциска, співпрацюють із державами, що несуть головну відповідальність за соціальне та економічне життя своїх народів. Багато вже запроваджених ініціатив заохочують продовжувати та збільшувати всі зусилля в цьому напрямку. Беручи до уваги складність ситуацій і масштаби гуманітарних трагедій, висловлюємо побажання, щоб також ООН виявила рішучість стосовно цієї ситуації і запропонувала ефективні розв’язки не лише щодо надання першого прихистку, а й допомоги тим країнам, звідки походять мігранти, вживаючи відповідні заходи, щоб припинити насильство і сприяти побудові миру та розвитку всіх народів. Крім того, мир на Близькому Сході і в Північній Африці є життєво необхідним для Європи, як також вкрай важливо, щоб справжній мир був досягнутий якомога швидше на самому Європейському континенті, починаючи з України.

Близький Схід, який переживає конфлікти, поділи та війни, потребує справедливості та стабільності в різних регіонах і серед різних народів: єпископи ще раз підтверджують, що діалог і розвиток є справжнім іменем для миру. Гарантуючи рівність усіх громадян, країни та суспільства Близького Сходу, які мають багату культурну та релігійну спадщину, могли б бути прикладом співжиття для міжнародної спільноти. У Святій Землі християнська спільнота робить свій вагомий внесок у побудову миру, порозуміння і культури прощення, без яких неможлива суспільна злагода. Особливо єпископи сподіваються, що делікатна ситуація в Кремізанському регіоні матиме належний розв’язок, який забезпечив би повагу до прав сімей, їх приватної власності та обох релігійних спільнот, як також їх навчання і місії.

Виникає гостра потреба поважати релігійну свободу як основне право людини, без якого всі інші права видаються крихкими. Трагічним доказом цього є переслідування християн, багато з яких віддали своє життя як приклад свідчення віри – ми молимося за них і висловлюємо їм нашу братерську близькість і наше захоплення. Крім того, процес секуляризації, який зараз відбувається в європейських країнах, намагається витіснити релігію в приватну сферу і на маргінес суспільства. Звідси випливає фундаментальне право батьків виховувати своїх дітей згідно з власними переконаннями. Для забезпечення цього права необхідно, щоб католицькі школи могли здійснювати своє завдання виховання на благо всього суспільства з усілякою належною підтримкою. Єпископи Європи ще раз наголошують на цьому природному праві також у Святій Землі і є солідарними з пастирями та сім’ями, які дбають про виховання своїх дітей.

Одна з тем, яка часто виринала під час обговорень і яка поєднує Асамблею із наступним Синодом Єпископів, була тема сім’ї. Ще раз було наголошено на людській та християнській красі сім’ї та її вселенському вимірові: батько, мати, діти. Особливе занепокоєння викликає зменшення кількості населення, яке спостерігається майже в усіх країнах Європи. У Назареті Президенти Єпископських Конференцій разом із місцевими сім’ями молилися за Синод і за ці сім’ї та разом із парохами запевнили, що під час Синоду будуть щоденно молитися в базиліці Благовіщення за Папу та за єпископів, котрі зберуться в Римі.

Церква сильно вірить у сім’ю, засновану на подружжі одного чоловіка і однієї жінки – це основна клітина суспільства і самої християнської спільноти. Не зрозуміло, чому різні випадки співжиття («життя на віру») мають шануватися в такий же спосіб. Особливо викликає занепокоєння спроба просування «гендерної теорії»: це план «однієї думки», яка намагається колонізувати також Європу і про що часто висловлювався Папа Франциск. Церква не приймає «гендерної теорії», тому що вона є виявом антропології, котра суперечить правдивій та автентичній оцінці людської особи.

Напередодні Року Божого милосердя пастирі поновили свої зусилля, спрямовані до справжнього щастя та мети людини. Тому, подібно до перших апостолів, звертаються до людей Європи та держав зі словом Євангелія, свідомі, що лише в Ісусі Христі можна знайти відповіді на запитання, що знаходяться глибоко в серці людини, і досягнути справжнього європейського гуманізму.