Акафіст до Богородиці – унікальний марійський гімн, який Церква зберігає у своїй скарбниці

Візантійський гімн до Богородиці, або Акафіст, сповнений прекрасних титулів та епітетів до Божої Матері, якими ми можемо віддати їй шану. Хоча оригінальний текст був написаний грецькою мовою, переклади доступні багатьма народними мовами та охоче виконуються.

Коли чуємо слово «Акафіст», ми, ймовірно, маємо на увазі Акафіст до Богородиці, який співають у багатьох церквах, особливо у Марійні свята. Однак, акафістів більше. Під цим терміном мається на увазі різновид візантійського літургійного гімну на честь Христа, Божої Матері чи інших святих. Як випливає з їхньої назви – акафіст означає «стоячи» – ці гімни співаються стоячи, оскільки, на відміну від західного християнства, на Сході ця поза вважається найвищою формою віддавання шани.

Акафіст на честь Богородиці є не лише найпопулярнішим, але й найдавнішим з акафістів, який знаходить своє місце не лише у Східній Церкві, а й на Заході. Ця найвідоміша мелодія, призначена для поліфонічного виконання, однак не є оригінальною. Акафіст — це одноголосний спів, як і більшість традиційних грецьких співів.

Авторство Акафісту до Марії приписується Роману Солодкоспівцю, також відомому як Роман Мелодист. Він був монахом і поетом, який жив на межі V і VI століть. Бенедикт XVI згадував про нього під час однієї зі своїх загальних аудієнцій. Папа тоді сказав, що Роман Солодкоспівець «належить до великого сонму теологів, які перетворили теологію на поезію». Легенда розповідає, що і текст, і мелодію Акафісту Роману під час сну відкрила Божа Матір. Однак це не точно, так само як невідомо, чи він насправді його написав, оскільки список можливих авторів включає кілька інших постатей.

Текст Акафісту на честь Божої Матері зосереджений на таємниці Втілення. Він описує історію, яка відбулася дві тисячі років тому, і одночасно є гімном хвали Матері Спасителя. Його можна розділити на дві основні частини. Перша стосується подій, пов’язаних з народженням Месії, і в ній ми чуємо про Благовіщення Марії, Відвідування Святої Єлизавети, Народження Христа у Вифлеємі, Відвідування царів та пророцтво Симеона. Друга частина, у свою чергу, розповідає про наслідки пришестя Христа на землю: безкінечний Бог прийняв людську природу, щоб привести людину до небесної слави. Таким чином, після викладу історичної розповіді про пришестя Бога на землю, слідує теологічне роздумування про його наслідки.

Що стосується окремих ікосів, або строф, то вони складаються з короткого прологу, що містить історичну або теологічну розповідь, за якою йдуть 13 звернень до Божої Матері (непарні строфи) або три «Алілуя» (парні строфи). Кожне з цих зітхань до Божої Матері починається зі слова «chaire» (χαῖρε), латинський еквівалент якого — «Ave», а українською мовою перекладається як «Вітай» або «Радуйся». Знайомо? Це нагадує структуру Вервиці, в якій ми роздумуємо над змістом кожної таємниці, одночасно прославляючи Божу Матір десятьма молитвами «Радуйся, Маріє». Однак невідомо, чи було посилання на Вервицю наміром автора Акафісту, чи ця подібність є чисто випадковою.

Кожен із 24 віршів Акафісту на честь Божої Матері починається з наступної літери грецького алфавіту. На думку коментаторів, це правило символізує Христа, який є Початком і Кінцем — Альфою і Омегою. Марія, у свою чергу, зображена як Та, яка вказує нам на Христа і веде нас до Нього.

Ти, о Пресвята Діво, являєшся нам у темряві, як світлоносний смолоскип. Запалюючи світло безтілесне, ти ведеш усіх до пізнання Бога, освітлюючи уми своїм сяйвом — говорить один із віршів Марійського Акафісту.

Справді вражає, скільки різноманітних звернень до Божої Матері автору вдалося включити до цього досить лаконічного гімну. Ті, хто молиться акафістом, отримують велику духовну користь від можливості вшанувати Марію стількома титулами в одній молитві. Автор акафісту називає Божу Матір, серед іншого, «драбиною, якою Сам Бог зійшов з неба», «вогняним стовпом, що веде крізь темряву», «високим житлом Того, Хто перебуває над Серафимами», і понад усе «Дівою Невістою» (Невіста Неневісная) — бо саме це звернення завершує кожну непарну строфу.

Пізніше, на початку акафісту, було додано додаткове звернення до Богородиці — «Непереможна Воєводо», в якому ми пропонуємо вступне благоговіння в Її руки:

Непереможній Воєводі — переможнії ми, звільнившись од бід, вдячні пісні возносимо Тобі, раби Твої, Богородице. А Ти, що маєш силу непереможну, від усяких бід визволи нас, що до Тебе взиваємо: Радуйся, Невісто Неневісная.

Найдавніші джерела згадують Акафіст на честь Божої Матері ще у VII столітті. За словами отця Юзефа Гживачевського, «Згідно з найдавнішими джерелами, його вперше виконали в Константинополі у Влахеранській церкві в ніч на 7 серпня 626 року під час нічного чування подяки за відбиття нападу ворога (персів) на столицю». Священник одразу додає, що оскільки цей гімн виконували одразу після переможної битви, він мав бути знайомий співакам. «Відразу після перемоги не було часу ні на таку складну композицію, ні на підготовку до її співу. Був використаний існуючий гімн, додавши лише заклик: Непереможна Воєводо», – пояснює отець Гживачевський.

Варто також зазначити, що лише у 431 році нашої ери Ефеський собор підтвердив теологічну обґрунтованість титулу «Богородиця» (Theotokos). Протягом десятиліть противники цього титулу стверджували, що Бог не може мати матері. Однак Ефеський собор уточнив, що Христос є одночасно повністю Богом і повністю Людиною, і оскільки ці дві природи вічно об’єднані, Марія, як Його Мати, може по праву називатися Матір’ю Божою. Менш ніж через два століття цей прекрасний гімн був складений на її честь, відкрито називаючи її Матір’ю Божою та прославляючи її важливість у справі Відкуплення.

Хоча Акафіст є характерним елементом візантійської літургії, Західна Церква також охоче використовує його. Було б також неточно приписувати його виключно Православній Церкві. Хоча він виник на Сході, він стався до східного розколу, тобто в той час, коли обидві частини Церкви були об’єднані. Акафіст, ймовірно, був перекладений латиною у Венеції близько 800 року.

Акафіст на честь Матері Божої часто співається з нагоди Благовіщення Пресвятої Діви Марії 25 березня або Її Непорочного Зачаття 8(9) грудня, але він не обмежується цими двома днями. Католики, яким цей Акафіст є близький, хвалять його за винятково містичний та піднесений характер, який є водночас медитативним та молитовним. Ще однією важливою перевагою є його унікальний текст, що вихваляє Матір Божу, та його прекрасна мелодія – як оригінальна монофонічна версія, так і більш популярна сучасна версія, призначена для поліфонічного співу. Тому Акафіст є унікальною перлиною, яку Церква має честь зберігати у своїй скарбниці. Тому не дивно, що цей гімн користується такою популярністю.

Автор: Адріан Фида, pch24.pl