Блаженніший Святослав: «Сьогодні до кожного українця Господь каже: „Не плач!“»

«Боже слово, яким щойно до нас промовив Господь, змальовує нам Господа як джерело життя. Але говорить не про холодне, далеке, безособове, нерухоме джерело, а цілком навпаки — про тепле, любляче джерело життя, яке рухається до людини», — зазначив на початку проповіді Предстоятель.

Проповідник запевнив, що те джерело, яким є Ісус Христос, саме шукає тих, хто спраглий. У своєму Сині Бог Отець силою і діянням Святого Духа простягає руку тій людині, яка вже опустила свої руки.

Відтак Патріарх роздумує над драматичним видовищем і розпачем, яке бачить Христос при міській брамі, зайшовши у місто Наїн: виносять померлого і єдиного сина вдови. Він каже, що Лука нам представляє місто заручників смерті. Навіть більше, місто людей є містом померлих, у якому кожен чекає свого часу.

Блаженніший Святослав звертає увагу на три жести, які робить Христос. Два з них є невидимими, а один вражає всіх.

Перше — «Побачивши її, Господь зглянувся» (Лк. 7, 13).

На його переконання, здригання Бога від вигляду смерті людини ми можемо в українській мові висловити словом емпатія. Цікаво, що Господь бачить глибину болю і страждання людини. Він не відводить своїх очей від усієї драми людської істоти, яка потрапила через первородний гріх у лабета смерті. Бог дивиться в обличчя смерті.

Далі, продовжує проповідник, — Христос підходить і торкається.

«Відповідно до єврейських законів, під час похоронних процесій не можна було торкатися мерця. Бо той, хто його торкнувся, ставав нечистим».

Відтак він звернув увагу на слово «Не плач». І запевнив, що воно не є просто гарним похлопуванням по плечі і заспокоєнням, що все буде добре. Ні! Бо без Бога не буде добре ніколи і нікому!

Проповідник звертає увагу, що в цій історії Христос промовляє до матері не з якимось почуттєвим чи поверховим співчуттям. Він проявляє глибоке співстраждання, емпатію, яка бере болі і страждання на себе, яка впроваджує життєдайну дорогу Бога, що повертає життя тому, хто лежить як мертвий.

«Тобто Христос, звертаючись до матері словами „не плач“, усуває саму причину її плачу», — наголошує він і показує, що ця драматична подія в один момент змінює свій зміст, бо з похоронної процесії перетворюється на тріумф життя.

 

 

Кожне слово цього Євангелія, каже Предстоятель, сьогодні стукає в серця українців. Кожний із нас почувається заручником смерті. Ми в Україні живемо щодня у небезпеці смерті: матері оплакують своїх загиблих дітей. «Серед нашого загальнонародного горя, плачу і болю ми чуємо добру новину: Господь бачить усе! Він бачить навіть те, чого людина вже не може більше бачити, від чого хочеться відвернути наш погляд», — потішає Глава УГКЦ.

Далі архиєрей пригадує слова радянського десидента, атеїста: Боже, якщо Тебе нема, прошу — будь, бо я потребую свідка, який би бачив те пекло, яке людина створила на землі. «Господи, споглянь, будь Ти свідком всього того зла, яке нам вчиняє вбивчий ворог, — просить в Бога Глава Церкви і запевняє: —  Бог бачить, але бачить не просто здалека. Він рухається сьогодні до нас, простягає нам свою життєдайну десницю. Навіть тоді, коли нам опускаються руки, Він торкається, підносить нас. Він співстраждає з нами. Немає жодного людського страждання, у якому б не було присутнього нашого Бога і Спасителя, який співстраждає з нами».

«Господи, сьогодні наша Україна є заплаканою вдовою. Прийди до неї, прийди до нас. Покажи нам силу Твого триденного воскресіння і Твоєї перемоги над смертю. Господи, перетвори наш смуток на радість. Бо Ти це обіцяв своїм дітям на Тайній вечері. Господи, простягни нам свою життєдайну десницю. Будь Ти автором, джерелом, силою нашого життя, стійкості і перемоги. Допоможи нам сьогодні разом із мешканцями того міста Наїн сказати: дійсно, Бог навідався до народу свого», — просить духовний лідер українців.