Бог хоче, щоб ми стали зрілим народом в контексті усієї Землі, – владика Венедикт

Бог хоче, щоб ми стали не одним з народів, але зрілим народом в контексті не лише європейського вибору, але в контексті усієї Землі, – владика Венедикт.

«Хоч ми маємо незалежність уже 20 років, але Бог взявся глибинно працювати над нашою державою Україною», – таку думку висловив Преосвященний владика Венедикт на відкритій зустрічі, яка відбулась 27 квітня у Шевченківському гаю з нагоди святкування шостого Фестивалю «Україна святкує Воскресіння разом».

Єпископ зауважив, що як Бог почав цей процес з нашою державою. то Він і доведе його до логічного кінця. На переконання Владики, «Бог хоче, щоб ми стали не одним з народів, але зрілим народом в контексті не лише європейського вибору, але в контексті усієї землі, цілої Вселенної. Божий проект над нашим народом розвивається, і хоч він є трудний, бо деколи боляче і важко, але в цих труднощах ми гартуємось, міняємось», – стверджує владика Венедикт.

Щодо запитання про те, за що ми стояли на Майдані, зважаючи на недосконалість керівництва теперішньої влади, частина з яких зраджує наші очікування, Владика звернув свою думку і погляд у бік добра. «З точки зору фізики енергія ніколи не зникає, – говорить Єпископ, – те, що ми зробили доброго, – нікуди не зникає. Потрібно розуміти, що ці люди, котрі зараз при владі, виховались у пострадянській свідомості. Вони вже не такі, як були попередні, але і не такі, як ми собі намріяли. Кожен робить стільки, скільки може. І вони: скільки могли – стільки й зробили. Нам потрібно іти крок за кроком, розуміти, що ми боролись не за когось, чи за щось, а боролись за ідею добра. А добро – це Бог». У контексті цього Єпископ звернув увагу на спосіб нашого сприйняття дійсності та інших людей. «У нашому житті важливо те, щоб ми ніколи не дай Боже в комусь не зачарувались, не творили собі кумирів, не повірили в когось, але діяли так, як Христос, Котрий не побоявся працювати з апостолами, які також були простими людьми зі своїми обмеженнями. І ми так само можемо працювати. У нас були великі сподівання, очікування, але наші теперішні керівники – люди зі своїми обмеженнями, котрі робили, що могли, на що були здатні. Робімо і ми кожен на своєму місці те, що від нас залежить, а решту – віддаймо Богові, Він покерує», – констатує єпископ.

Про те, як діяти, щоб щось змінити, Владика каже наступне: «Проблема в тому, що ми часто живемо між двома крайностями: або все хочемо змінити, або нічого. Зміни важливо почати з себе і з маленьких речей. Змінювати слід те, що можемо змінити, що є легко», – говорить Єпископ, – і продовжує, що тоді людина бачить, що вона може реально зробити. Від цього прийде радість, і ми побачимо, що можемо змінювати і щось більше.

Продовжуючи цю тему, Владика рівно ж звертає увагу на таку християнську рису, як терпеливість. «Потрібно трохи часу. Ми ж розуміємо тепер, що колись те, як ми поступали, було грішним. Але на це розуміння потрібен був час. Коли особи стають батьками, з часом починають розуміти і своїх батьків. Хочемо ми того, чи не хочемо, але маємо усвідомити, що Господь поєднав нас усіх в єдину державу: на Півночі, на Заході, чи на Півдні. Якщо ми, українці Заходу, Півдня чи Сходу будемо передусім кожен себе міняти, то буде зміна загальна. І це не питання зміни Сходу, чи Заходу. Не можемо змінити когось, навіть Бог не може змінити, якщо людина сама цього не бажає. Якщо відбудеться наша зміна, то станемо здатними іншим допомогти. Змінюючи себе – ми змінюємо усю Україну, стаємо здатними почути інших. Не «тиснімо» когось, бо Бог нас не тисне, але працюймо над собою», – заохочує владика Венедикт.

Далі про важливість спільних зустрічей, праці, збирання разом Владика говорить як про дуже потрібну і необхідну річ. «Кожен зі свого боку бачить якусь ситуацію, і це бачення, яке є суб’єктивним, все більше об’єктивізується, стає щораз-то правдивішим баченням. Це не протилежне, але інше бачення, збагачуюче. Тому, зустрічаючись разом, слухаючи один одного, – ми збагачуємось», – констатує Єпископ. Він також звертає увагу на те, що важливо почути думку навіть нашого ворога, бо він також має своє бачення.

Цитуючи слова святого Йоана Павла ІІ: «Сучасний світ не потребує стільки проповідників, як свідків», – владика Венедикт висловив свою позицію щодо питання байдужості. «Світ потребує тих, хто живе і свідчить в те, у що вірить. У тому і сила апостолів, що вони хоч і були невчені, але свідчили те, чим жили і це промовляло».

Про Заповідь «Не вбий» у сьогоднішніх обставинах реалій життя України, про те, де ж знаходиться межа між обороною свого життя і агресією, Владика чітко сказав, що «Заповіді є фундаментом людського життя. Христос навіть на хресті не дав себе спровокувати. Люди, які роблять зло, гріх – цілковито несвідомі, що вони роблять. Тому Бог нам показує цей приклад любові. Господь сказав: «Не вбий». Він сказав і тому не може бути якихось винятків чи ситуацій, того, що ми маємо право вбивати. Але поруч з тим, в одному місці Євангелія, коли Ісуса б’є по лиці вояк, Він каже: «За що ти мене вдарив?» Ми маємо право стояти, боронити, змагатись за людське життя, ніхто на нього не може зазіхати, посягнути. Вбивство когось не може бути оправданим, але вірно жити, поступати, вловлювати різницю, де починається оборона життя і де починається агресія – це тяжко для людини, яка не живе життям християнським, життям духовним. Тоді часто нею керують емоції і вона може перевищити цю межу, прийнявши вбивство, як захист свого життя. Як сказав святий Августин: «Коли Бог є на першому місці – все є на своїх місцях». Справа наших помилок в тому, що ми часто діємо не в Бозі, але під впливом своїх емоцій і пристрастей. Якщо наше життя з Господом є глибоким і сильним, то ми вміємо вірно і правильно поступати у трудних і складних, непередбачених обставинах цього життя.

Звучали також питання про виховання дітей в сучасному у світі і теперішній ситуації, про те, як ефективно працювати з дітьми, щоб досягти доброго результату. Щодо цього владика Венедикт сказав наступне: «Разом молитися, разом плакати, разом радіти. При вихованні дітей потрібно лише одне, щоб вони бачили, що роблять їхні батьки, бачити приклади інших людей, які потягають. Молодь є чутливою, ідеальною. Але поруч з тим треба вчити, казати. Не можемо заставити когось якось жити, але важливо свідчити, бути прикладом. Євангеліє каже «говорити вчасно і невчасно». Слово і дія батьків має завжди іти в унісон. Це має бути прикладом для них. А поза тим не боятися давати право дітям робити вибір, помилятися, проте не переставати молитися. Найважливіша річ батьків щодо дітей – їх любити: любити докоряючи, любити, коли дозволяємо на щось, любити, коли їх висварили і наказали. Але завжди любити. Ми завжди маємо дати це свідоцтво своєї любові для дітей, тоді діти це сприймуть і будь цінувати наші вказівки, наші поради.

І на завершення, про важливість подяки за все, що доброго робить людина, Владика відзначив: «Важливо дякувати тому, що коли людина робить щось добре, то, дякуючи їй, ми потверджуємо, що вона це робить. Відтак людина після цього хоче ще більше добра робити, дальше так робити. Уміймо зауважити, скільки доброго хтось зробив мені і не біймось подякувати за те все добре. Дякую Вам, що Ви мене сьогодні слухаєте», – говорить владика Венедикт.

Іванна Рижан