1. Божий задум про любов

Любов, як її створив Бог, — це не гра почуттів, а союз сердець, скріплений вірністю. Вже на перших сторінках Святого Письма читаємо:

«І стануть обидвоє одним тілом» (Бут 2,24).

Це «одне тіло» не означає тимчасову близькість, а повне, остаточне взаємне дарування — у свободі, вірності та відкритості на життя. Саме тому Христос підніс подружжя до гідності Таїнства, роблячи його знаком своєї любові до Церкви (Еф 5,25–33).

Усе, що виходить поза цей союз, — спотворення Божого задуму. Апостол Павло застерігає:

«Утікайте від розпусти! Бо хто чинить розпусту, грішить проти власного тіла» (1 Кор 6,18).

І додає:

«Бо це є воля Божа — освячення ваше, щоб ви стримувалися від розпусти» (1 Сол 4,3).

Таким чином, тіло не є іграшкою, а храмом Святого Духа (1 Кор 6,19). У ньому має прославлятися Бог, а не егоїзм.

2. Гріх, який став нормою

Сьогодні слово «гріх» намагаються витіснити з мови, наче це щось архаїчне. Проте саме замовчування гріха стало причиною багатьох руїн — і особистих, і родинних. Коли молоді люди починають жити разом «для перевірки сумісності», вони насправді перевіряють лише міцність власної пристрасті, а не любові.

Катехизм Католицької Церкви говорить без двозначностей:

«Розпуста є тяжким порушенням чистоти. Статеві стосунки поза шлюбом суперечать гідності особи та справжній любові» (ККЦ, 2353).

Святий Августин додає:

«Усе, що виходить за межі подружжя, — не любов, а пожадання» (De bono coniugali, 32).

Так, гріх розпусти — це не просто «моральна помилка». Це зрада Божої любові, бо людина, створена для дарування себе вірно і повно, розмінює себе на тимчасове використання.

3. Психологічна правда про “співжиття”

Психологічні дослідження підтверджують: ті, хто живе разом до шлюбу, рідше доходять до вівтаря, а якщо й доходять — мають вищий ризик розлучення. Бо інтимність без обітниці виховує не довіру, а страх втратити. Вона формує залежність, ревнощі, невпевненість.

Більше того, людина, яка віддає себе без зобов’язання, несвідомо переживає втрату власної гідності. Так зароджується емоційна втома й розчарування, що часто закінчується депресією або байдужістю.

Церква не забороняє любов — вона її охороняє, щоб вона не зруйнувала того, для чого створена: єдності і життя.

4. Любов без обітниці — як вогонь без каміну

Любов без шлюбної обітниці — це як вогонь без каміну: спершу гріє, потім спалює. Вона не має форми, бо відкидає жертву. А там, де немає жертви, немає любові.

Христос навчив нас:

«Ніхто більшої любови не має над ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх» (Йо 15,13).

Подружня обітниця — це саме така жертва: «класти душу» — віддати себе іншому, щоденно, до кінця, без “якщо” і “поки”.

5. Чому Церква не може мовчати ?

Церква не є наглядачем за мораллю — вона матір, яка плаче, коли бачить, як її діти губляться. Її мовчання перед лицем гріха було б зрадою любові. Тому священник, катехит, батьки, молодіжні спільноти — усі ми повинні навчити молодь, що чистота — це не заборона, а вільність від рабства пожадання.

Церква повинна сміливо нагадувати:

• життя у дошлюбному співжитті — тяжкий гріх, який потребує сповіді і покаяння;
• сексуальна чистота — не втрачена цінність, а висока честь серця, що бачить Бога (Мт 5,8);
• справжня любов не боїться чекати, бо вірить у вічність.

6. Заклик до серця

Можливо, хтось читаючи ці рядки, відчує докір сумління. Це добре. Бо совість — не ворог, а голос Отця, який ніжно, але твердо кличе додому.

Бог не відкидає грішника, але не благословляє гріха. І тому, хто щиро кається, дає новий початок. Бо Христос не прийшов, щоб осудити, а щоб спасти те, що загинуло (Лк 19,10).

7. Повернення до чистоти

Сьогодні молодь потребує не моралізаторства, а свідків: подружніх пар, які живуть святістю, священників, які не бояться говорити правду з любов’ю, і батьків, які навчають дітей не соромом, а прикладом.

Якщо ми знову навчимо молодих людей цінувати чистоту серця, ми відродимо родини, а разом із ними — народ. Бо від чистоти любові залежить чистота майбутнього.

На завершення

Святий апостол Павло каже:

«Не пристосовуйтеся до цього світу, але перемінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб розпізнати, що є воля Божа» (Рим 12,2).

Тому й сьогодні Церква повторює: не кожна любов — свята, але кожна святість народжує справжню любов.

Джерело: https://www.justyn-studyt.com/

– Отче, як ви особисто ставитеся до подібних заходів і що про це говорить церква?

— Коли мова йде про заходи, які організовує так звана ЛГБТ-спільнота, сама назва говорить про те, що це спільнота об’єднує людей, які мають, як ми називаємо, нетрадиційні сексуальні схильності, а саме: гомосексуалізм, лесбіянство чи інші речі… З бачення біблійного, богословського, церковного — це  гріх.Що таке гріх? Це є щось, що руйнує відносини людини з Богом, але також руйнує людську природу. У Святому Письмі Старого Завіту ми знаходимо приклад таких цивілізацій. Це є Содом і Гоморра. Це були дві найрозвинутіші цивілізації, але їхні жителі мали таку схильність, каже автор біблійний, що вони полишили природні відносини – чоловіки з жінками, жінки з чоловіками – і почали жити поміж собою, і розпуста намножилася в місті. І Бог вирішує покарати ці міста в значенні такому, щоби їх напутити. Авраам навіть торгується з Богом, каже: “Боже, пощади ці міста, вони такі гарні, прекрасні. Може, вони навернуться”. Каже: “Як там буде праведників декілька, то ти помилуєш?”. Каже: “Помилую це місто”. І він, Авраам, навіть не знайшов п’ять праведників. І тільки Лот з жінкою, з дітьми вийшли з того міста. І Бог скарав, каже Біблія, що сіркою і вогнем.
Ну, і відповідно, це є вказівник такий, що це все руйнує людську природу і руйнує наші відносини з Богом. І я відповідно відношуся негативно щодо самого заходу. Чому? Тому що цей захід є нічим іншим, як пропагандою гріха – під маркою чи під слівництвом рівності. Тут мова йде не про рівність. Коли мова йде про людей, які беруть участь у тому заході – так, мені їх особисто шкода. Чому? Як я їх трактую? Я їх трактую також як дітей Божих, які мають безсмертну душу і мають тіло. Але вони, згідно мене, є засліплені люди, які не бачать того, що вони творять, і відповідно вони це пропагують. Але останніми роками ця пропаганда посилилася. Тобто, коли мова йде про Львів — я не назву його християнським вже, бо воно є дуже широке тепер, спектрне. Але тут християнство, тобто віра в Бога і любов до України, є наріжними каменями цього міста. Вистачає поглянути на архітектуру, де є багато церков, де є будинків багато культури, музеїв тощо – тобто два наріжні камені. Тепер, коли ми будемо пропагувати такого роду ідеї, тобто відносини гомосексуальні чи лесбійські, то я задам таке питання. Окрім того, що це є тяжкий гріх, скажіть, будь ласка, як буде розвиватися український народ? Як будуть народжуватися діти? Тобто, який ми будемо внесок робити у розвиток народу? Якщо є особи з такими схильностями — так, абсолютно нема проблем. Ну, то ви собі жийте. Я не збираюся втручатися у ваше життя, тому що це є ваша особиста справа, і ви здасте звіт перед Богом. Або, якщо ви навіть не вірите в Бога — значить, рано чи пізно вам дадуть оцінку: або суспільство, або рідні, чи знайомі. Але тут ідеться вже про пропагування іншими цього типу явища. І це при великій фінансовій підтримці… Не знаю яких організацій, тому що я роками організовував прощу до Унева трьохдневно. Я знаю, що то є організувати захід — скільки потрібно коштів, зусиль тощо. Тому мені це дуже дивно, що це підтримують і пропагують настільки, що хочуть поставити на рівні сім’ю, яка є відвічно, відколи існує людство, між чоловіком і жінкою, яка плід приносить, дітей народжує в любові. І це є ознакою безсмертя, по суті, людини. Бо людина умирає, а людство триває завдяки народженню. І хочуть поставити на тому рівні партнерські зв’язки. То ще й на фоні війни робиться.
Третій аспект — коли у місті ми хочемо організувати хресну дорогу і нам забороняють. І ми навіть тепер не просили, бо розуміємо, що є військовий стан. Ми це перенесли на парафії. Тобто нам заборонено, як християнам. А тут, я не розумію, — є дозволено, не є дозволено? Коли мова йде про цей захід у Львові…. Я би не реагував на це. Але чому я відреагував? Тому що я отримав інформацію з двох незалежних джерел з уряду міста про те, що буде такий захід відбуватися. Потім я сконтактувався з адміністрацією міського голови. Вони кажуть, що вони знають, що щось таке буде, але наразі прохання не поступало. Але, відповідно, я не хочу бути мовчазним свідком, бо, ви знаєте, люди питають, кажуть мені таке: “Ну, навіщо ви про це говорите? Бо ви їм робите рекламу.” Якщо так робити, то давайте не будемо говорити про війну, бо ми війну рекламуємо. Не будемо говорити про інші речі, бо ми інше рекламуємо. Є речі, які головні, другорядні і не головні. Тобто, я переконаний: хто намагається порушити фундамент українського суспільства, — а наріжним каменем того суспільства є сім’я, коли я говорю як священник, то християнська сім’я, — то я, відповідно, буду кричати на всі боки. Чому? Тому що руйнується суспільство, руйнується країна. Ось така моя логіка.

— Власне, петиція набрала вже більше 500 голосів. І самі військові звертаються до міського голови Львова Андрія Садового з метою заборони заходу. Як ви думаєте, чи відреагує місто?

— Я контактую з адміністрацією міського голови, бо мене ця річ цікавить. Дійсно, сьогодні, буквально дві години тому, я отримав інформацію, що заявок від спільноти не поступало, але вони на рівні приватному працюють, щоби не створити прецеденту появи у російських медіа картинки, що у Львові, бачите, є «зіпсутий» захід. А в американських консервативних колах, які підтримують Трампа, появилося, знову ж таки, негативне відео, що «тут, бачите, є теж така розпуста», і тому в них є оця війна, і так далі. Розумієте? Тобто це не йде нам на користь навіть як місту, як громаді, — я вже не кажу як державі. Я думаю, що той, хто слідкує за цією темою, то він бачив, як це відбувалося у Києві. Ви зауважте, що в нас не було такого жодного разу, мені здається, проведення прайду, —  бо це світова практика,  у червні вони проводять, — який би не обійшовся без скандалів. Завжди показували когось побитого, а когось пораненого. І давали люди оцінку, суспільство ділилося. Тобто це ділить суспільство, розумієте, про що йдеться? І якщо вони хочуть рівності, наприклад, — та я їх дуже шаную: як громадян України, як людей, які мають безсмертну душу, мають тіло, — але мені шкода, що вони не бачать очевидних речей. Для мене це речі очевидні: що є чоловік, що є жінка, що є діти, що є сім’я. Я думаю, це не треба доводити.
Виявляється, що я тепер повинен ще доводити комусь, що сім’я, виявляється, буває різна. І ще тепер у термінологію нашу ввели такий термін: «традиційна сім’я», «нетрадиційна сім’я». Та немає у нас якоїсь сім’ї традиційної чи нетрадиційної. У нас є норма: або є сім’я, або нема сім’ї, розумієте? Або є якийсь зв’язок, який я не можу назвати. Тому, властиво, я на це реагую. І я абсолютно не закликаю нікого йти, когось бити, чи в когось висловлювати негативні емоції, але я прошу не провокувати людей, бо, по-перше, це не той час. І, ви знаєте, люди зараз у час війни, і так кожен знервований. Де ви гарантуєте поведінку кожної людини? І зараз знову наженеться купа поліції. Замість того, щоби ловити різних диверсантів, поліція буде займатися охороною гей-параду. Тобто міська рада, наскільки бачу, теж працюють, аби це якось залагодити. Тут я маю комунікацію з міською радою. Але єдине, що я звертався до них з проханням, щоби вони через суд заборонили все. Але я не розумію юридичні моменти: чи, аби заборонити, вони повинні мати прохання письмове. І то прохання вони вже оскаржують в суді. Відповідно, суд забороняє… Я розумію, що організатори чекають, аби в останній момент подати. Але я маю надію, що місто знайде розумний вихід з цього і не буде ганьбитися.

— До речі, під вашим відео у Facebook, де ви розмірковували над цією темою, дуже багато людей вас підтримало. Як ви думаєте, чому такі заходи на Галичині сприймаються особливо негативно? Це розцінюють як підрив традиційної системи цінностей? Чи в чому річ?

— Я тут не погоджуюся, що тільки на Галичині воно негативно сприймається. Воно сприймається негативно всюди. І на Заході, і в Америці є група людей величезна — мільйони людей, які з цим не погоджуються. Бо ці марші на Заході, я бачив їх в Італії … для мене це дико. Я просто не можу зрозуміти сенсу того, що люди переодягаються в якісь різні кольори, малюють себе якимись дивними істотами. Що вони хочуть тим доказати я не знаю…
А на Заході, розумію, що там є демократичне суспільство. В якому значенні? Вони намагаються всіх толерувати, але вони дотолерувалися до того, що зараз, коли проходять мільйонні марші за життя, то ті марші навіть телебачення не показували. Тобто, мені здається, що в цьому телебачення відіграє важливу роль, бо тепер людина бачить істину не так, як вона є реальною, бо не може бути присутньою на усіх подіях. А вона бачить так, як подасть засіб масової інформації. А це може бути телебачення, це може бути блогер… І багато людей, на превеликий жаль, є експертами на підставі чужих думок. Я бачив ті марші реально, і мені дуже дивно, але вони дійсно підривають християнське суспільство. Наведу приклад Італії, в якій я прожив 15 років. Мені італійські священники, італійці старі, говорили: каже, ми, на превеликий жаль, настільки стали толерантними, що ми знищили своїх дітей. І, більше того, ті діти не створили свої родини. Там є проблема велика демографічна. І чому наші люди, особливо жінки, повиїжджали до Італії, щоби там працювати? Тому що там основна праця — це догляд старших людей. Тобто вони мають справу з суспільством, яке старіє, а молодого немає.
Як ви думаєте, хто заповнить те суспільство? Мігранти. Так, в них мігрантське законодавство досить добре поставлене. Але це природній процес міграції. Але я тепер переконаний, що оці всі міграційні процеси, які є в світі, вони є штучно створені політично. Спеціально деколи війни роздмухуються, щоби люди тікали і щоби, як на мене, підкорити Європу. Я переконаний, що певні сили працюють над тим, щоби дехристиянізувати Європу. А хочете підважити Європу — треба знищити сім’ю. Все. Тоді Європа почне старіти, приходитимуть інші люди, інших поглядів — і з Європи не залишиться тієї ідентичності, яку вона має ще сьогодні. Ще має, поки що.

— Такі заходи можуть розколювати суспільство, особливо зараз, в час війни, що теж може грати на руку нашому ворогу?
 

— Так. Воно виконує цю функцію. Зауважте, що це вже не вперше в часі війни робиться. Пригадуєте, рік чи два тому уже дійшли до такого були абсурду, що почали говорити про те, що в армії служать мало не одні гомосексуалісти і лесбіянки. Що таке враження, що нормальних людей не залишилося. Що армія мусила вже виправдовуватись, що хлопці почали відео записувати. Тобто такий інформаційний був сильний наплив тої пропаганди ЛГБТ.
Я розумію, до чого вони стремлять. Вони стремлять до легалізації. Дивіться, приклад такий. Завтра до групи ЛГБТ долучаться ті, які хочуть женитися: тато з донькою, мама з сином. Потім — педофіли. Ну, сьогодні засуджується, так, але коли почнуть про них говорити і розказувати, що вони насправді не є такі погані, як про них говорять, бо, насправді, то є добре… Тобто медійно, якщо ви запустите оцей наратив, то з часом певні люди махнуть рукою і не будуть звертати увагу, а певний контингент суспільства сприйме це: «А може, це дійсно норма?» — почне сумніватись. Минуть роки і це стане нормою.
Тобто нормалізація певних явищ йде завжди через шокову терапію, розумієте? Але і то є проблема. Тому що не можна оцінювати моральність явищ через призму моди чи через призму ідеології. Тому що ідеології вмирають, які би вони не були. Ідеології не є вічні. А людина залишається живою — їй якось треба жити. Я тут думаю стратегічно про що? Про Україну, українську сім’ю, український народ. Бо якщо зараз в нас, при такій катастрофічній ситуації, де гинуть наші воїни, де проливається кров, виникає питання: за кого вони гинуть? За рідних, близьких, за землю? А уявіть собі ту землю, за яку проливалася кров, з часом заселять зовсім інші люди. Тоді виникне питання: а що, даремно ми воювали? Тобто тут закладається певна ідеологія. Я не розумію, як  будуть пропагувати, скажімо, гомосексуалісти чи лесбіянки, сімейну політику. Як вони будуть народжувати дітей? Вони кажуть, що вони будуть брати,  усиновлювати… А яких вони виховають дітей? Та таких самих, як вони.

Чому це небезпечно?

Передусім тому, що тіло не вічне. Зовнішність минає. Пророк Ісая писав: «Усяка плоть — трава, і вся слава її — немов цвіт польовий» (Іс 40:6). А святий Іван Золотоустий нагадував: «Нехай тебе не полонить краса тіла, бо квітка скоро в’яне».

Секс — це не любов. Іван Павло ІІ говорив: «Справжнє єднання можливе тільки на основі любові, а не бажання володіти тілом іншого». Якщо хлопець «прив’язується» через тілесну пристрасть — це не вибір любові, це емоційна й фізична залежність, яка не визволяє, а рабить.

Церква вчить, що справжня любов передбачає свободу, відповідальність і самовладання. «Цнотливість дозволяє людині володіти собою. Вона є передумовою справжньої свободи у любові» (ККЦ, 2337). Якщо хлопець не вчиться бачити в дівчині особистість, а лише тіло — він ніколи не буде готовий до справжнього подружжя, заснованого на довірі й вірності.

Маніпуляція тілом веде до втрати поваги: до себе, до іншого, до Бога. Стосунки стають торгівлею: «я даю тіло — ти даєш увагу». Але Папа Франциск нагадує: «Любов не є комерційним договором, а глибоким союзом двох осіб» (Amoris Laetitia, 135).

Зв’язок, побудований на сексі, легко розривається, коли з’явиться хтось інший — «красивіший», «свіжіший». Святий Августин говорив: «Любов, що прагне лише насолоди, швидко охолоне, коли з’явиться нова насолода».

Усе це призводить до глибокого розчарування. Бо, як казав Христос: «Працюйте не за поживу, що гине, а за поживу, що перебуває на життя вічне» (Йоан 6:27). Лише духовна близькість і справжнє пізнання одне одного можуть бути міцним фундаментом для майбутньої сім’ї.

Фізичні стосунки без духовного єднання позбавляють нас справжньої дружби — тієї, що, за словами Івана Павла ІІ, «є формою любові, в якій формується духовна єдність двох осіб».

Це також спотворює уявлення про людину. Катехизм каже: «Хіть — це спотворення любові, коли іншу людину сприймають лише як засіб задоволення» (ККЦ, 2351). А коли панує тіло, дух гине. Святий Василій Великий писав: «Коли тіло панує, дух стає рабом».

Сексуальні стосунки поза шлюбом — це гріх, який роз’єднує з Богом. Святий Павло нагадував: «Уникайте розпусти… ваше тіло — храм Святого Духа» (1 Кор. 6:18–20).

Молодь часто плутає любов із пристрастю. Іван Павло ІІ наголошував: «Любов не є просто емоцією чи пристрастю, вона — глибоке рішення волі — жити для іншого» (Familiaris Consortio, 11). А коли нема справжньої любові, обоє втрачають гідність. «Немає нічого більш ганебного, ніж тіло, що стало знаряддям гріха», — писав Іван Золотоустий.

Залишається лише прив’язаність без відповідальності. «Любов без відповідальності — це обман, що ранить обох», — нагадував Папа.

А наслідки? Руїна майбутнього шлюбу. Бо той, хто навчився любити тільки тілом, не зможе любити серцем. Папа Франциск каже: «Попередній досвід, в якому було багато тілесного, але мало посвяти, може стати тягарем у шлюбі» (Amoris Laetitia, 284).

Це не заклик до осуду, а до пробудження.

Дівчино, ти — більше, ніж тіло.

Хлопче, шукай не обгортку, а глибину.

Любов — це не утримати когось, а віддати себе.

Не прив’язуй, а веди до Бога.