Ватикан пояснює дефіцит у 2,2 мільйона євро (2,5 мільйона доларів) коливаннями обмінного курсу, згідно зі звітом, опублікованим 30 червня. У 2024 році було зібрано 58 мільйонів євро (66,3 мільйона доларів), інформує EWTN.

За даними Ватикану, пожертви склали 54,5 мільйона євро (62,3 мільйона доларів) і надійшли переважно від єпархій з усього світу (63,6%), далі йдуть фонди, приватні донори та релігійні інститути. Решта 3,1 мільйона євро надійшли з інших надходжень.

Особливо помітними були внески зі Сполучених Штатів (14,2 мільйона євро, або 16,2 мільйона доларів), далі йдуть внески з інших країн, таких як Італія, Бразилія, Південна Корея, Німеччина, Франція та Іспанія.

Більшість пожертв надходять через парафіяльні збори, прямі пожертви, включаючи перекази та онлайн-методи, а також спадщину.

Із загальної суми пожертв 41,2 мільйона євро (47,1 мільйона доларів) було використано для підтримки діяльності Святого Престолу на службі апостольській місії Святішого Отця, а 13,3 мільйона євро (15,2 мільйона доларів) було спрямовано на проекти, що надають пряму допомогу нужденним у 74 країнах.

Загалом було профінансовано 252 проекти, з особливим акцентом на євангелізацію, гуманітарну допомогу та зміцнення місцевих церков, які цього потребують.

Проекти, що підтримуються Святим Престолом, включають освітні та соціальні ініціативи, а також підтримку церковних громад, зокрема в Африці та Азії.

Допомога в Європі також включає стипендії для священників, семінаристів та монахів з Африки, Латинської Америки та Азії, а також гуманітарну допомогу народу України.

Це бурхлива історія, що складається з великодушних спроб, відкритих дверей та наданих можливостей. Це болісна історія, позначена двома серйозними розколами, які призвели до того, що Священниче братство святого Пія X, яке заснував архиєпископ Марсель Лефевр, відділилося від Папи та вийшло із сопричастя з Церквою Риму, висвячуючи єпископів без папського мандата. Розкол, що відбувся 1 липня цього року, має тяжкі наслідки не лише для лефевристських єпископів і священників, а й для всіх вірних, оскільки – як зазначено в Пояснювальній заувазі Дикастерії віровчення, – священники Священничого братства «незаконно уділяють таїнства, а таїнство сповіді, яке вони уділяють, та шлюб, який вони проводять, є недійсними».

У документі, який підписав кардинал-префект Дикастерії віровчення, обряд, що відбувся 1 липня, визначено як «акт розкольницького характеру». У роз’яснювальній заувазі викладено …

Рішення Лефевра

Під час Другого Ватиканського собору французький архиєпископ Марсель Лефевр, хоча й належав до меншості, яка виступала проти деяких реформ, підписав як Конституцію про літургію, так і Декларацію про релігійну свободу. Заснувавши в 1970 році Братство святого Пія X в Еконі, Лефевр відмовився здійснювати богослужіння за новим Месалом, а в 1974 році назвав соборні реформи «руйнівними для Церкви нововведеннями», письмово заявивши про відмову від «неомодерністського» Риму. Дієцезія відкликала визнання Братства, але Павло VI прагнув діалогу, вимагаючи закриття семінарії. Після неодноразових відмов Лефевра було позбавлено права здійснювати священні обряди (суспенса a divinis), але він все одно продовжував публічно відправляти богослужіння. У 1976 році, під час зустрічі в Кастель-Ґандольфо, бесіда з Папою не принесла жодних результатів. Павло VI поділився з філософом Жаном Гіттоном своїм болем за те, що він назвав «першим справжнім хрестом» свого понтифікату, хоча й не бажав перетворювати розрив у сопричасті на офіційну екскомуніку.

Доктринальна угода, яку підписав Лефевр

З обранням Івана Павла II Лефевр проявив більшу відкритість, заявивши в 1980 році, що не має сумнівів щодо легітимності нового Папи. У квітні 1988 року кардинал Йозеф Ратцінґер провів триденні переговори з архиєпископом, в результаті яких було укладено спільний доктринальний протокол, підписаний 5 травня: Братство святого Пія X обіцяло вірність Церкві та Папі, приймало вчення Собору та визнавало дійсність Меси за обрядами Павла VI та Івана Павла II. Крім того, передбачалося висвячення єпископа з числа членів Священничого братства. Здавалося, що все вирішено.

Перший чин розколу

6 травня 1988 року Лефевр відмовився від угоди, оголосивши про намір висвятити нових єпископів без папського мандата, побоюючись, що Рим не обере кандидатів із числа членів Священничого братства. Незважаючи на ще одну зустріч та телеграму Ратцінґера, в якій він просив «заради любові до Христа та Його Церкви» відмовитися від рукоположень, 30 червня 1988 року Лефевр разом із бразильським єпископом Антоніо де Кастро Майєром висвятив чотирьох нових єпископів: Фелле, де Ґаларрету, Вільямсона та Тіссьє де Маллере. 1 липня на них було накладено екскомуніку latae sententiae за розкольницький чин. У наступні роки Святий Престол виявляв готовність надати канонічні вирішення, а лефевристи й далі посилалися на відсутність «доктринальної ясності», фактично вимагаючи, щоб Церква відмовилася від деяких положень Собору.

Паломництво 2000 року та поступки Бенедикта

У серпні 2000 року лефевристи здійснили ювілейне паломництво до Риму, а архиєпископа Фелле прийняв Іван Павло II. Контакти посилилися за Бенедикта XVI, який у 2007 році лібералізував використання дособорного Месалу своїм Motu proprio «Summorum Pontificum», а 24 січня 2009 року скасував відлучення від Церкви чотирьох єпископів, які були висвячені Лефевром. Однак це рішення було затьмарене оприлюдненням інтерв’ю, в якому один із реабілітованих єпископів, Річард Вільямсон, висловив погляди, що заперечують факт Голокосту, що викликало гостру полеміку проти Папи, який сподівався, що лефевристи візьмуть на себе зобов’язання щодо повного сопричастя з Церквою.

Преамбула 2011 року та повноваження, надані Франциском

У вересні 2011 року, за підсумками доктринальних переговорів, Святий Престол звернувся до Священничого братства з проханням підписати короткий текст, який вимагав дотримання папського вчення, не виключаючи при цьому богословської дискусії щодо Собору. Фелле визнав цей документ неприйнятним. Наступні канонічні спроби не привели до жодних результатів, оскільки лефевристи заявили, що не шукають в першу чергу юридичного визнання. За часів Папи Франциска, під час Ювілею Милосердя 2016 року, священникам Братства були надані особливі повноваження щодо сповіді, які згодом були подовжені на постійній основі як жест пастирської відкритості щодо вірних.

Новий розкол, недійсні сповіді та шлюби

2 лютого 2026 року Братство святого Пія X анонсувало на 1 липня висвячення нових єпископів. 12 лютого настоятеля Священичого братства отця Давіде Пальярані прийняв у Римі кардинал Віктор Мануель Фернандес, Префект Дикастерії віровчення. Префект запропонував лефевристам «шлях суто богословського діалогу, з чітко визначеною методологією, щодо тем, які ще не отримали достатнього уточнення», щоб виокремити «мінімальні вимоги, необхідні для повного сопричастя з Католицькою Церквою» та канонічне рішення: «Можливість проведення цього діалогу передбачає, що Братство призупинить рішення про оголошені єпископські хіротонії». Незважаючи на заклики та запрошення до діалогу, лефевристи чинять по-своєму, провокуючи новий розкол. Відповідаючи на запитання журналістів у Кастель-Ґандольфо 16 червня, Лев XIV зауважив: розкол між християнами завжди болючий, але оскільки вони відкидають фундаментальні елементи Церкви, починаючи з Другого Ватиканського Собору, «якщо вони роблять такий вибір, мені шкода, але ми мусимо рухатися далі».

Джерело: Vatican News

Єпископи Священничого братства святого Пія X Альфонсо де Ґаларета та Бернар Фелле (відповідно головний святитель та співсвятитель) та нововисвячені єпископи Паскаль Шрайбер, Майкл Ґолдейд, Мішель Пуансіне де Сіврі та Марк Ананп’єр «ipso facto» підпали під екскомуніку «latae sententiae», що належить до компетенції Апостольської Столиці, за вчинення «акту розкольницького характеру» – «єпископської хіротонії чотирьох священиків без папського мандата та всупереч волі Верховного Архиєрея». Про це йдеться у декреті, який підписав кардинал Віктор Мануель Фернандес, Префект Дикастерії віровчення, та завізували двоє Секретарів цієї ж Дикастерії. Це, на жаль, очікуваний наслідок, що пролунав через двадцять чотири години після урочистої церемонії, яка відбулася в Еконі, Швейцарія, вранці 1 липня 2026 року.

Декрет колишньої Священної Канцелярії встановлює, що під час здійснення рукоположення як ті, хто здійснював рукоположення, так і ті, кого висвячували, підпали під передбачену екскомуніку. Це болісний фінал, наслідок рішення, прийнятого лефевристами всупереч волі, яку неодноразово висловлював Лев XIV. Відлучення від Церкви відкидає у відокремлення від Римської Церкви як єпископів, так і священників, що належать до Братства святого Пія X. Щодо мирян, то відлученими від Церкви вважаються ті, хто формально приєднався до Братства. Більш детальна інформація міститься у «Пояснювальній заувазі», яку Дикастерія опублікувала одночасно з декретом про відлучення від Церкви, і яку ми наводимо нижче у повному обсязі.

Заувага Дикастерії

З часів святого Павла VI аж до останніх переговорів, які нещодавно відбулися в цій Дикастерії, численні спроби повернути прихильників руху, започаткованого архиєпископом Марселем Лефевром, до повної єдності з Католицькою Церквою виявилися марними. Ця ситуація ще більше загострилася через нещодавні єпископські хіротонії, здійснені без папського мандата, всупереч волі Святішого Отця і в явному порушенні канонічного права. Тому ця Дикастерія, вірно виконуючи покладені на неї обов’язки, вважає за необхідне зазначити, що цей акт становив злочин розколу, з відповідними канонічними наслідками для залучених у нього священнослужителів та мирян. Адже, як уже було заявлено у 1988 році, «така непокора – яка несе в собі практичне заперечення Римської першості – становить чин схизми» (пор. Іван Павло II, Апостольський лист Ecclesia Dei, 3).

Щодо цього, відтепер і надалі:

1.    Священнослужителі, що належать до Священничого братства святого Пія X, перебувають у розколі і тому мають вважатися схизматиками (див. Ecclesia Dei, 5 c; Папська Рада з питань законодавчих текстів, Пояснювальна заувага щодо відлучення від Церкви за розкол, під яке підпадають прихильники руху єпископа Марселя Лефевра, 24.08.1996, 5-6), і, отже, підпадають під відлучення від Церкви, передбачене церковним правом (кан. 1364 § 1 CJC).

2.    Що стосується мирян, то за схизматиків та відлучених від Церкви слід вважати тих, хто формально приєднався до Священничого братства святого Пія X на умовах, визначених у Пояснювальній заувазі Папської ради з питань законодавчих текстів від 1996 року (див. там само, 7), яка досі залишається чинною і яку ця Дикастерія підтримує.

3.      Врешті, святий Божий люд повинен знати, що священнослужителі Священничого братства святого Пія X незаконно уділяють таїнства, а таїнство сповіді, яке вони уділяють, та шлюб, який вони проводять, є недійсними.

Церква, як турботлива мати, прийме з щирою любов’ю та живою дбайливістю всіх, хто бажає повернутися до повного сопричастя. Апостольські нунції нададуть процедури, якими ординарії зможуть скористатися в різних випадках.

Врешті, закликаємо всіх вірних залишатися непохитними у сопричасті з Римським Архиєреєм, з єпископами, які перебувають у сопричасті з ним, та з усією Церквою (див. Lumen Gentium, 22; канон 751 Кодексу Канонічного Права), а також утримуватися від участі у богослужіннях та заходах, організованих згаданим священничим братством святого Пія X.

Джерело: Vatican News

Перешкоджання розповсюдженню гуманітарної допомоги палестинським біженцям на Близькому Сході є «серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права» та «посилює страждання тих, хто й без того живе в надзвичайно скрутних умовах». Про це у вівторок, 30 червня 2026 року, у заяві, оприлюдненій під час засідання відповідного комітету Генеральної Асамблеї, наголосила місія Постійного Спостерігача Святого Престолу при Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку.

У своїй заяві ватиканська делегація підкреслила важливість Агентства Організації Об’єднаних Націй з допомоги та зайнятості палестинських біженців на Близькому Сході (UNRWA), зазначивши, що його діяльність є «необхідною підтримкою для мільйонів палестинських біженців». Як зазначено у заяві, вже понад сімдесят років Агентство «надає їм освіту, медичну допомогу, продовольчу допомогу та соціальні послуги, забезпечуючи захист, підтримку та можливість жити з гідністю». Представництво Святого Престолу при ООН також висловило «глибоке занепокоєння» з приводу «вбивства співробітників UNRWA», а також «обстрілів об’єктів Агентства на територіях Держави Палестина, зокрема на школи та інші об’єкти, де цивільне населення шукало притулку».

Саме визнаючи незамінність підтримки, яку надає UNRWA, Святий Престол підтвердив «свої фінансові зобов’язання на користь Агентства як конкретний прояв солідарності з палестинськими біженцями та довіри до його гуманітарної місії». Наостанок висловлено сподівання, що діяльність UNRWA завжди здійснюватиметься з суворим дотриманням «принципів гуманності, нейтральності, неупередженості та незалежності» з метою «збереження авторитету Агентства та забезпечення йому можливості виконувати своє завдання як надійного інструменту солідарності та миру».

Джерело: Vatican News

У вівторок, 30 червня 2026 р., у Ватикані повідомлено про те, що Папа Лев XIV призначив преподобну сестру Алессандру Смеріллі, F.M.A., дотеперішню Секретарку Дикастерії служіння цілісному людському розвиткові, Префектессою цього відомства Римської курії. Вона вступить на посаду 1 вересня 2026 року та замінить у цьому служінні кардинала Майкла Черні.

Водночас, повідомляється, що Святіший Отець призначив Пропрефектом цієї ж дикастерії кардинала Фабіо Баджіо, дотеперішнього Заступника Секретаря, доручивши йому спеціальні обов’язки щодо освітнього осередку «Laudato si’» в Кастель-Ґандольфо. Крім того, Секретарем цього відомства Папа призначив монсеньйора Йозефа Барлаша, дотеперішнього Заступника Секретаря. Вони також приступлять до виконання нових обов’язків 1 вересня.

Інші дикастерії

Цього ж дня у Ватикані повідомлено про те, що Святіший Отець доповнив керівний склад Дикастерії служіння милосердя, відомої також як Апостольська елемозінерія. Секретарем цього відомства він призначив монсеньйора Лусіо Адріана Руіса, дотеперішнього Секретаря Дикастерії у справах комунікації, а Заступником Секретаря – Массімо Раллі, одного зі службовців дикастерії. Вони приступлять до виконання своїх нових обов’язків 1 вересня.

Крім того, повідомляється, що Папа призначив єпископа Марко Мелліно, дотеперішнього додаткового Секретаря Дикастерії з питань законодавчих текстів, її Секретарем.

Джерело: Vatican News

Розпочалася згадкою про Венесуелу, яка постраждала від сильного землетрусу, а завершилася закликом до миру, що має пророчий характер, промова, якою Папа Лев XIV підсумував працю надзвичайної консисторії, на яку він скликав кардиналів з усього світу. В нарадах, які відбувалися 26 та 27 червня 2026 р, взяли участь 178 кардиналів, які протягом чотирьох сесій розмірковували, молилися, ділилися думками та обговорювали поставлені питання. Остання сесія відбулася в суботу пополудні та включала момент вільного діалогу зі Святішим Отцем в залі синодальних засідань.

Папа також оголосив про намір скликання наступної такої зустрічі. «Я ще не визначив дату: планую повідомити вам про неї ближче до кінця року. Ця Консисторія стала цінною подією, але вона не повинна залишитися поодиноким випадком», – сказав він.

Молитва за Венесуелу

Користуючись цією важливою подією для Церкви, вселенськість якої уособлюють самі учасники зустрічі, Лев XIV попросив усіх об’єднатися в спільній молитві за Венесуелу, яка постраждала від землетрусу, що на даний момент забрав життя майже тисячі людей. «Запевняємо в наших молитвах за жертв, за їхні родини та за всіх, хто страждає від наслідків цієї трагедії. Доручаємо Господу також усіх, хто бере участь у рятувальних роботах, і просимо, щоб не згасла солідарність міжнародної спільноти з цією дорогою країною», – мовив Святіший Отець.

Мир є Божим прагненням

Далі Папа по черзі розглянув теми, що піднімалися протягом чотирьох сесій, підкреслюючи висловлені думки, приймаючи висунуті пропозиції, запевняючи, що роздуми над деякими питаннями триватимуть і надалі. Він підтримав «одностайний заклик, що пролунав на цій Консисторії», щоб поширити його серед єпископів, Церков та всіх народів землі: «Бог прагне миру для кожної нації та кожного народу. Тому ми не повинні миритися з насильством. Насильство не матиме останнього слова. Бог і надалі відкриває в історії шляхи примирення та миру. Ми несемо відповідальність за те, щоб сміливо йти цими шляхами та допомагати світові їх розпізнати».

  (@Vatican Media)

Погляд на світ

Єпископ Риму запевнив у тому, що для нього стало «приводом втіхи та надії» побачити, як кардинали, «які походять із різних Церков, культур та життєвих обставин», зуміли взаємно вислухати одне одного та разом шукати те, що найкраще служить Євангелію. Він забирає собі той «погляд», яким кардинали споглядали світ, розповідаючи про «страждання, спричинені війнами, насильством, бідністю та численними формами несправедливості, що позначаються на житті народів». «За цими трагедіями, – сказав він, – ви розпізнали ще глибше страждання: самотність, кризу стосунків, втрату надії, труднощі у взаємному визнанні один одного братами та сестрами. Це погляд, який не відвертає очей від ран світу, а шукає їхні корені, розпізнаючи, часто приховане в них, поновлене прагнення сенсу, автентичності, духовності та спільноти. Сьогодні багато хто шукає надію та справжні стосунки».

У цьому ж ключі Лев XIV виявив задоволення тим, що, як йому здається, було чітко сприйнято одну з ідей енцикліки Magnifica humanitas. А саме ту, що війна «є не лише конфліктом між державами», а «зароджується набагато раніше – з культури сили, яка пронизує наш спосіб мислення, налагодження стосунків, здійснення влади, використання економіки, технологій і навіть релігії». Виходом є «відновлення культури співпраці та діалогу, здатної надати нової сили також і багатосторонності».

Ненасильство, що перемагає ненависть і помсту

На цьому шляху, на думку Папи, важливу роль відіграє внесок мирян, які беруть участь у суспільному житті та отримують підтримку від церковної спільноти, «щоб втілювати політичну милосердну любов». Важливе значення має також екуменічний та міжрелігійний діалог, який «не применшує нашу християнську ідентичність, а робить її здатною служити як загальному благу, так і миру». Особливо цінною для Лева XIV є тема ненасильницької відповіді на численні форми насильства. Ненасильство «не полягає у тому, щоб миритися  конфліктом чи в пасивній позиції, а в рішенні протистояти йому, не повторюючи його логіки». «Воно не відмовляється від істини й не замовчує зло, але відмовляється захищати її насильством і перетворювати іншого на ворога: воно починається з роззброєння самих себе. Таким чином воно відкриває логіку Пасхи, в якій любов виявляється сильнішою за ненависть, а прощення розриває спіраль помсти. У цьому полягає сила Воскреслого Розп’ятого: сила, яка не знищує ворога, а дає змогу знову знайти брата». У цьому контексті Папа повторив прохання, висловлене різними групами, продовжувати «поглиблення теми законної оборони у світлі глибоких змін, що відбулися в природі сучасних війн». «Ця рефлексія заслуговує на подальший розвиток із необхідною теологічною та пастирською ретельністю», – запевняє Святіший Отець.

Рани людського серця

Слова Папи сягають ще глибше і торкаються «серця людини». Саме там «вирішується й доля миру». «Перш ніж проявитися в історії, війна зароджується всередині нас, коли підозра замінює довіру, страх – надію, а інший сприймається як загроза. Але саме в цьому серці Христос і далі зустрічається з нами, промовляє до нас і навертає нас», – підкреслив він, додаючи: «З примиреного серця можуть народжуватися слова, що роззброюють, нові стосунки та мир, здатний досягти навіть народів».

  (@Vatican Media)

Молодь і сімʼя

Говорячи про людські рани, Папа підкреслює, що одна з найглибших спостерігається серед молоді, «у стражданні, яке іноді доводить їх до відчаю, а часом – до крайнього відчаю, що спонукає їх покінчити з життям». «Їхнє прагнення автентичності, справжніх стосунків та сенсу нагадує нам, що Євангеліє й надалі відповідає найглибшим очікуванням людського серця», – зазначив Папа, закликаючи з покорою прислухатися до нових поколінь та їхніх сімей. І ось, сім’я, ще одна ключова тема. «Там, де її підтримують і супроводжують, зростає школа стосунків, солідарності та надії, – додає Папа. – Там, де вона поранена чи ізольована, все суспільство несе наслідки цього». У цьому контексті він нагадує, що в жовтні цього року відбудеться зустріч із Главами Східних Церков та головами Єпископських конференцій для оцінки кроків, зроблених після публікації «Amoris Laetitia». У ній також візьмуть участь деякі сім’ї, які поділяться своїм досвідом.

У пошуках загального блага

Серед тем, що викликали особливе зацікавлення під час консисторії, Папа також відзначив «наполягання на соціальній доктрині Церкви», щоб вона «ставала дедалі більше живим надбанням наших спільнот, звичайним критерієм формування сумління та пастирського розрізнення». Ще одна точка дотику – це спільне благо, яке є не просто «метою, до якої слід прагнути», а «реальністю, яку слід разом відкривати заново». «Ми живемо в часи, коли стає важко навіть розпізнати, що справді є добром для всіх. Тому Церква, вкорінена в Христі, покликана зберігати місця зустрічі, слухання та діалогу, в яких може дозрівати оновлена культура загального блага», – сказав Лев XIV, підкреслюючи, що це вимагає «терпеливих освітніх зусиль, які допомагають визнати непорушну гідність кожної людини та відповідальність, що пов’язує нас один з одним». На цьому шляху «бідні є не лише об’єктами нашого піклування, а й головними дійовими особами надії, яку Бог продовжує пробуджувати в історії».

Справжня синодальність

Наостанок Папа ввіряє кардиналам процес втілення настанов Синоду про синодальність, просячи їх «з переконанням супроводжувати його» в Церквах, яким вони служать, «сприяючи його справжньому розумінню та заохочуючи всіх брати в ньому участь», усвідомлюючи, що «синодальність – це не сукупність засідань і не метод роботи», а духовний стиль, який «народжується із зустрічі, зростає у слуханні та дозріває у розпізнанні». «Справжнє питання полягає не в тому, скільки розмов ми зможемо організувати, а в тому, яку євангельську якість матимуть наші зустрічі», – сказав він, наголошуючи, що в цьому сенсі важливими є свідчення, близькість, формування сумління та побудова братерських і вірогідних спільнот. «Це свідчення походить із зустрічі з Христом, з Його слова та таїнств», – наголосив Святіший Отець, переконаний, що на цьому самому фундаменті можуть принести плоди й «необхідні реформи структур, інституцій та процесів».

Досвід сопричастя в служінні місії

З боку Лева XIV також зауваження щодо самої ж консисторії, справжнє значення якої учасники поступово починають відкривати для себе заново. «Це не парламент, не конгрес, де переважають думки чи інтереси, а досвід сопричастя на служінні місії», – сказав він, додавши: «Те, чого ми вчимося в ці дні, стосується не лише Колегії кардиналів. Це стиль життя, який ми покликані поширювати в усій Церкві, щоб кожен охрещений, відповідно до свого покликання та відповідальності, брав участь у побудові цивілізації любові та служінні спільному благу».

Джерело: Vatican News

Субота, 27 червня 2026 р., – це завершальний день нарад в рамках надзвичайної консисторії, на яку Папа Лев XIV вдруге скликав усіх кардиналів. Після двох сесій попереднього дня робочий день розпочався Святою Месою, яку в базиліці Святого Петра у Ватикані відслужив кардинал Джованні Баттіста Ре, Декан Колегії кардиналів. Опісля всі знову зібралися в залі Павла VI.

Третя робоча сесія розпочалася молитвою, яку провів Святіший Отець. Він, як і під час попередніх сесій, був присутній до початку праці в групах, а потім прийшов, щоб заслухати доповіді. Ця сесія була зосереджена на темі «Будувати в доброму: будівельні майданчики нашого часу».

Більшість груп зосередили свої роздуми на аналізі глибоких поділів нашого часу – між народами, країнами, всередині суспільств та у самих сім’ях – та на тому, як ці поділи завдають ран, особливо найбіднішим, найслабшим, молоді, якій бракує сенсу. Й у багатьох доповідях наголошувалося на небезпеці відсутності сенсу, значущих стосунків та ідентичності. Всі підкреслювали проблему надмірного індивідуалізму, який породжує ілюзію, нібито інші існують заради нашого успіху.

  (@Vatican Media)

У цей контекст вписується виклик штучного інтелекту, що має антропологічний вимір, над яким слід замислитися, визначаючи спільні людські цінності, а також переживаючи і приймаючи людське відчуття межі, яке ШІ, як правило, заперечує. У цьому контексті багато груп говорили про цінність загального блага як про щось, що важко осягнути й зрозуміти, і чого політика часто не прагне. Говорили й про те, що для подолання конформізму, корупції та відчуття безпорадності, яке виникає від усвідомлення того, що засоби та ресурси для досягнення цього знаходяться в руках небагатьох, необхідна мова серця.

Відчуття спільного блага бере свій початок із віри в Бога та у трансцендентне. У дбанні про нього надзвичайно важливою є роль політики, а також участь церковних інституцій у формуванні майбутніх державних службовців, щоб соціальне вчення Церкви було відомим і вивчалося як ліки від розколів. Протиотрутою від індивідуалізму та розколів є Євангеліє. Церква, яка дарує відчуття приналежності, здатна гоїти рани нашого часу, уникаючи інтегралізму та поляризації. Християни не повинні бути пасивними спостерігачами соціального занепаду, а мудрими архітекторами, які відбудовують місто для всіх. У цьому контексті знаком надії є усвідомлення того, що перед нами стоять ті самі виклики в багатьох сферах і в багатьох частинах світу. В цьому сенсі різні групи підкреслювали цінність синодальності як шляху слухання та діалогу, а також церковної відповідальності.

Після завершення доповідей слово було надано деяким кардиналам, які висловилися на теми сесії в більш особистій манері. Інші подякували Папі за його нещодавні апостольські подорожі та його зусилля на користь миру. Сесія завершилася молитвою «Ангел Господній», яку очолив Святіший Отець.

Джерело: Vatican News

У п’ятницю, 26 червня 2026 р., у Ватикані розпочалася друга надзивичайна констисторія кардиналів, яку скликав Папа Лев XIV. Після Святої Меси в базиліці Святого Петра, в залі Павла VI розпочалася перша сесія, на початку якої Декан Колегії кардинал Джованні Баттіста Ре виголосив вітальне слово, а Святіший Отець – вступне. В місці проведення зустрічі зібралися 178 кардиналів, розподілені на робочі групи: 8 груп сформували кардинали-виборці, що здійснюють або завершили служіння правлячих єпископів, а 10 груп – кардинали-виборці, що працюють у курії, разом із кардиналами, яким вже виповнилося 80 років.

  (@Vatican Media)

Перша сесія

Перша сесія мала тему «В якому світі ми покликані звіщати Євангеліє». Впровадженням до праці в групах стала біблійна конференція кардинала Ґжеґожа Рися. Після молитовної паузи кардинали в групах поділилися своїми роздумами, після чого під час пленарної частини секретарі робочих груп представили напрацювання.

Усі групи з глибоким усвідомленням підкреслили страждання, яких зазнають люди в цей час глибоких соціальних перетворень. Серед тем, що були порушені, – зростання поляризації всередині суспільств і громад, що породжує політичні напруження та насильство і підсилюється соціальними розколами, а також поширенням фейкових новин та комунікацією, яка не сприяє взаєморозумінню; було підкреслено, що поляризація ускладнює управління та співіснування, що насильство дедалі частіше стає засобом вирішення суперечок, що призводить до особистих протистоянь, агресії або, на міжнародному рівні, до воєн та конфліктів. Було підкреслено, що багато регіонів планети страждають від неповаги до релігійних та етнічних меншин, що ставить під загрозу релігійну свободу та призводить до ворожості, а то й насильства, особливо проти Церкви; у цьому контексті деякі робочі групи також згадали про зростання антисемітизму. Багато робочих груп говорили про надмірний індивідуалізм, кризу сім’ї, насамперед про самотність, як серед літніх людей, так і серед молоді, як про причину ще гірших бід, зростання кількості самогубств та вживання наркотиків. У цьому контексті багато говорили про молодь, зокрема в умовах економічних, фінансових криз та кризи ринку праці. Говорили про необхідність гуманного та християнського підходу до міграційного явища, яке змінює обличчя народів, суспільств та громад, що робить нагальною потребу в реальній політиці інтеграції, в той час як виникають нові форми виключення; також згадували екологічну кризу, корупцію та складнощі життя у великих містах.

З огляду на ці обставини та описані на багатьох рівнях страждання, усі групи наголосили на необхідності того, щоб Церква проявила себе як мати, як місце прийняття – у тому числі шляхом реорганізації парафій. Щоб Церква показале себе здатною визнавати власні помилки та трансформувати страждання у момент зростання, нагадуючи світові, що ми є одним людським родом. Численні групи зауважили, що в той час, як багато інституцій переживають кризу довіри, Церква відчуває покликання авторитетно виступати на захист гідності людини, миру, примирення та спільного блага. І особливо в тих ситуаціях, де вона перебуває поруч із стражданнями людей, зростає усвідомлення того, що саме там можна знайти ту довіру, якої бракує іншим інституціям. Різні групи підкреслили значення освіти як простору, де можна відновлювати загальне благо та сприяти зростанню покликань, а також описали народну побожність і свято віри Божого народу як знаки надії. Говорилося про те, що в цьому сенсі всі зусилля, спрямовані на відмову від насильства та на діалог, зокрема екуменічний та міжрелігійний, є знаками надії, а також про фундаментальну роль молитви у підтримці миру.

Папа залишився до початку роботи в групах, а потім повернувся перед поновленням пленарного засідання. Після завершення доповідей груп він виступив із короткою промовою, подякувавши присутнім та ще раз наголосивши на важливості участі та діалогу. Сесія завершилася молитвою «Ангел Господній».

  (@Vatican Media)

Друга сесія

Післяобіднє засідання в залі Павла VI мало тему «Культура влади та цивілізація любові». Воно було присвячене роздумам над V розділом енцикліки «Magnifica humanitas». Після спільної молитви кардинал Віктор Мануель Фернандес виступив із вступною доповіддю. Після хвилини мовчання та молитви розпочалася робота в групах. Папа, який був присутній на початку сесії, повернувся на пленарне засідання, під час якого прозвучали доповіді представників груп.

У виступах усіх груп проявилося глибоке усвідомлення гострих проблем сьогодення, знелюднювальної сили культури сили, її поширення, спокуси підлаштовуватися під логіку можновладців, нормалізації війни та поляризації, що призводять до зниження порогу терпимості до насильства та небезпечного спрощення у спробах знайти рішення. Крім того, усі групи наголосили на глибокій і нагальній відповідальності за побудову миру та цивілізації любові. Багато хто підкреслив, що для цього необхідне правдиве свідчення, насамперед у Церкві, іншої мови, яка сприймає всіх як людей, а не як «інших», мови, що ґрунтується на слуханні, прощенні, примиренні, справедливості, що виправляє, жестах, здатних торкнутися сердець людей, тих, хто перебуває у стані конфлікту, та відкрити їх для розуміння ран, спричинених самим конфліктом, мови, що сприяє пошуку єдності в Церкві. У цьому контексті різні групи наголосили, що таке свідчення має бути спільним для всіх християн, аби бути переконливим. У цьому ж контексті йшлося про необхідність діалогу з іншими віросповіданнями та релігіями, особливо з ісламом, про залучення міжнародних інституцій, а також – у час, коли глобалізація байдужості робить людей нечутливими до чужого страждання, – про заклик до кожної людини взяти на себе відповідальність за побудову миру. У цьому контексті всі групи підкреслювали центральну роль віри в Христа, Євангелія, яке змінює світ, коли його приймають не лише як теорію, та первинного покликання Церкви, адже існують ситуації, для вирішення яких необхідне втручання Бога. Деякі групи у цьому ключі звертали увагу на діяльність Церкви у Святій Землі та у Східній Європі.

Обговорювалися питання ролі політичної влади, сім’ї та освіти, а також труднощі відмови від логіки миттєвих рішень на користь реалізації довгострокових проєктів та сміливої євангелізаційної діяльності, адже рішучість походить від Євангелія, життя та віри. Різні групи наголошували на ролі дипломатії Святого Престолу та нунціїв у тому, щоб голос Церкви був почутий.

Численні групи висловили думку про необхідність подолати логіку «справедливої війни», оскільки Євангеліє не нав’язується силою, а радше говорити про право на пропорційну оборону.

З багатьох доповідей випливала глибока вдячність Святішому Отцю за енцикліку та одностайне прагнення підтримати його й долучитися до його заклику до миру та засудження війни. У цьому контексті також розглядалися роздуми про munus petrino (Петрове служіня) – гарантію незалежності Церкви від політичної влади – та необхідність жестів, які в цей час можуть стати символами миру.

Після завершення доповідей робочих груп час, що залишився, було присвячено кільком особистим виступам на теми сесії. Наприкінці сесії, близько 19:30, Лев XIV провів заключну молитву.

Джерело: Vatican News

Міжнародна спільнота «не повинна ухилятися від своєї відповідальності за захист життя, гідності та майбутнього дітей, яких торкнулися збройні конфлікти», бо те, як ми відповімо на їхні страждання, «стане мірилом нашої відданості міжнародному праву та поваги до дарованої Богом гідності кожної людини». Про це заявило Представництво Постійного спостерігача Святого Престолу при Раді Безпеки ООН у своєму виступі під час публічних дебатів на тему «Діти та збройні конфлікти», що відбулися в четвер, 25 червня 2026 р., в Нью-Йорку.

Забезпечення особливого захисту, визнаного для дітей

Святий Престол закликає всі сторони конфліктів повною мірою дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права та захищати основоположні права людини, гарантуючи, «щоб передбачений для дітей особливий захист дотримувався за будь-яких обставин». Місія наголошує на відповідальності держав «за захист цивільного населення від наслідків бойових дій та за посилення відповідальності за серйозні порушення, скоєні проти неповнолітніх».

Зафіксовано зростання кількості порушень у сфері захисту дітей

Місія Святого Престолу зазначає, що останній звіт Генерального секретаря «змальовує сумну картину страждань, яких зазнають діти під час збройних конфліктів. Зафіксоване зростання кількості серйозних порушень підкреслює нагальну необхідність того, щоб міжнародна спільнота активізувала свої зусилля для захисту найуразливіших жертв війни». Адже саме діти й надалі непропорційно страждають від наслідків збройних конфліктів. Багато з них гинуть або зазнають поранень у місцях, які мали б бути безпечним прихистком, – у власних домівках, школах, лікарнях і культових спорудах. Інші навіть після завершення бойових дій тривалий час змушені жити з наслідками насильства, долаючи травми, інвалідність і втрати».

Продовжуються вербування, зловживання та викрадення дітей

Як зазначається в заяві, Святий Престол «залишається особливо занепокоєним через триваюче вербування, жорстоке поводження та викрадення неповнолітніх». Це серйозні порушення, які «позбавляють дітей їхнього дитинства, відривають їх від сімей та спільнот і наражають на насильство та експлуатацію, що має довготривалі наслідки». Не менш тривожними є «наслідки вимушеного переселення, розлучення сімей та переривання освіти й медичного обслуговування», оскільки вони позбавляють багатьох дітей «умов, необхідних для їхнього благополуччя та цілісного людського розвитку». Такі страждання, підкреслює Святий Престол, «становлять серйозну образу дарованої Богом гідності кожної дитини, яка заслуговує на захист і турботу та ніколи не може вважатися побічною жертвою війни».

Використання безпілотних систем озброєння

Місія також висловлює занепокоєння «дедалі ширшим впровадженням новітніх технологій у військові операції», адже дедалі активніше використання «безпілотних систем і систем, підтримуваних штучним інтелектом, порушує глибокі питання, зокрема щодо захисту дітей». У заяві також цитується перша енцикліка Папи Лева XIV Magnifica humanitas, де в пункті 199 зазначено, що «будь-яка технологія, що полегшує здійснення атак без можливості бачити обличчя людей, знижує моральний поріг конфлікту». Хоча технології можуть допомагати людям у процесі ухвалення рішень, зазначає Місія спостерігача, «вони ніколи не можуть замінити морального судження, відповідальності та обов’язку звітувати за рішення, що стосуються людського життя».

Приєднання до Декларації про захист цивільного населення

З огляду на все це, на завершення, Святий Престол закликає держави, які ще цього не зробили, «приєднатися до Політичної декларації про посилення захисту цивільного населення від гуманітарних наслідків застосування вибухової зброї у населених районах». Як нещодавно зазначив Папа Лев XIV в енцикліці Magnifica humanitas, «коли ми стаємо свідками бомбардувань цивільного населення, нападів на лікарні, школи чи об’єкти життєво важливої інфраструктури, а також насильства, від якого страждають діти, ми стикаємося зі скандальними явищами, що ранять саме людство». Тому міжнародна спільнота «не повинна ухилятися від своєї відповідальності за захист життя, гідності та майбутнього дітей, яких торкнулися збройні конфлікти. Те, як ми відповімо на їхні страждання, стане мірилом нашої відданості міжнародному праву та поваги до дарованої Богом гідності кожної людини».

Джерело: Vatican News