Канада – країна з найбільшою у світі кількістю смертей від евтаназії. «Медична допомога у вмиранні» наразі є шостою провідною причиною смерті в країні. Медичні заклади вбивають пацієнтів замість того, щоб їх лікувати. Канада може ще більше розширити доступ до евтаназії. Наразі до 2027 року відкладено заплановане розширення правил, які дозволять доступ до MAID (медичної допомоги при вмиранні) особам, для яких  психічне захворювання є єдиною основною причиною їхнього стану.

Зони «вільні від убивств»

Канадська провінція Альберта сказала «досить» смертоносному закону й ухвалила нормативні акти, що забороняють різні форми евтаназії.

Нові правила, прийняті в Альберті, обмежують можливість проведення евтаназії для людей, які страждають виключно на психічні розлади. Закон також посилює захист лікарів, які відмовляються брати участь у таких процедурах, і дозволяє лікарням, госпісам та іншим медичним закладам заявляти про відмову від виконання процедур, перетворюючи їх на безпечні зони, «вільні від убивств», де пацієнти не піддаються ризику медичного вбивства, пише Opoka.

Правила також забороняють медичному персоналу пропонувати евтаназію пацієнту як перший варіант подальших дій. Доступ до процедури також обмежено для осіб, чия смерть не передбачається найближчим часом, а також повністю виключено можливість її застосування до неповнолітніх.

«Закон № 18 в Альберті забороняє застосування евтаназії щодо осіб, які страждають на депресію, тривожні розлади, розлади харчової поведінки, залежності, аутизм та інші психічні захворювання. Водночас він гарантує лікарям право відмовитися від участі в процедурі та дозволяє лікарням, гхоспісам та іншим медичним закладам отримати статус місць, “вільних від убивств”, де евтаназія не проводитиметься. Важливо, що нові правила також забороняють медичним працівникам ініціювати розмови з пацієнтами, пропонуючи так звану смерть на вимогу», – повідомляє LifeSiteNews.

Застереження для решти світу

Після запровадження в Альберті правил, що обмежують доступ до евтаназії, pro-life рухи закликають до введення аналогічних норм в Онтаріо. На їхню думку, якщо федеральний уряд не наважиться на посилення законодавства щодо так званої медичної допомоги в умиранні (MAiD), відповідальність за захист найвразливіших осіб має взяти на себе влада провінцій.

«Замість того, щоб стати вирішенням проблеми людських страждань, як це спочатку подавалося, MAiD принесла величезні страждання суспільству, родинам і друзям жертв, не кажучи вже про самих жертв. Вона також повністю зруйнувала цілісність і рятівну мету нашої системи охорони здоров’я, перетворивши нашу країну на застереження для решти світу», – зазначає портал.

Евтаназія для священника

Нещодавні гучні випадки людей, які отримали право на евтаназію, незважаючи на проблеми з психічним здоров’ям або складні життєві обставини, демонструють, що система, замість того, щоб надавати належну медичну та психологічну допомогу, занадто легко кваліфікує пацієнтів для евтаназії. Це історія 45-річного Томаса Діллона, який страждав на депресію та захворювання кишківника, і 26-річного Кіано Вафаеяна, який боровся з психічним захворюванням і суїцидальними думками.

Нещодавно ми повідомляли про випадок 79-річного канадського священника Ларрі Голланда, якому після перелому стегна двічі пропонували «медичну допомогу при вмиранні» — тобто здійснити медичне вбивство на вимогу, попри те, що він категорично заявив, що виступає проти евтаназії.

Отець Ларрі Голланд

Комітет з соціальних питань Верхньої палати надіслав листа прем’єр-міністру Франсуа Байру з проханням призупинити розгляд законопроєкта, який глибоко розділив французьке суспільство. Лист, датований 1 липня, був підписаний головою комітету Філіпом Муйє та доповідачами законопроєкта Крістін Бонфанті-Досса та Аленом Мілоном.

Необхідні чесне публічне обговорення

Автори стверджують, що такі суттєві правові зміни не повинні прийматися у такому поспіху. Вони вважають, що необхідно забезпечити час для справжнього загальнонаціонального обговорення щодо реформи, яка стосується однієї з основ будь-якого суспільства: заборони умисного позбавлення життя. Вони нагадують, що Сенат суттєво змінив законопроєкт у другому читанні. Верхня Палата спеціально вилучила положення, що надають право на асистоване самогубство, вважаючи їх такими, що суперечать духу закону 2016 року, який ґрунтувався на відмові від надмірної терапії та розвитку паліативної допомоги, але не дозволяв жодних дій, спрямованих на навмисне спричинення смерті.

Лікарі застерігають від наслідків легалізації евтаназії

Упродовж багатьох місяців численні лікарі, працівники паліативної допомоги, юристи, філософи, об’єднання людей з інвалідністю та людей похилого віку, а також представники основних релігій попереджають про наслідки такої легалізації. Всі вони побоюються, що після скасування принципу  заборони вбивства критерії доступу до евтаназії або асистованого самогубства поступово розширюватимуться, як це вже спостерігається в кількох європейських країнах.

Харитативна та філантропічна діяльність

Католицька Церква залишається одним із найрішучіших голосів проти цієї реформи. Французькі єпископи неодноразово засуджували «антропологічний зсув» і закликали парламентарів не переступати червону лінію, яка радикально змінить роль лікаря. Для Церкви відповіддю на людські страждання має бути не смерть, а гідний супровід людини, полегшення болю та ефективний розвиток паліативної допомоги на всій території країни, пише КАІ.

Міністр охорони здоров’я Нідерландів Софі Германс повідомила парламент, що звіт про перший такий випадок було подано наприкінці минулого року до спеціального комітету, призначеного для оцінки таких випадків. Комітет розглянув справу та поспілкувався з ліцензованим медичним працівником, який брав участь у вбивстві дитини.

З 2024 року Нідерланди дозволяють «активне припинення життя» (як це називає смертельна пропаганда лівої держави) дитини віком від одного до 12 років, якщо вона нестерпно страждає і не має жодних перспектив покращення. Рішення має прийматися після консультації з батьками. Раніше подібні правила застосовувалися лише до новонароджених та дітей старше 12 років.

Це правило стосується дітей, які, як очікується, скоро помруть і чиї страждання не можна ефективно полегшити.

Висновок комісії було передано до прокуратури, яка зрештою оцінить, чи діяв лікар законно.

Коли ці правила набули чинності, було підраховано, що вони застосовуватимуться щонайбільше в кількох випадках на рік. Це правило викликало політичні та етичні суперечки в Нідерландах, оскільки воно стосується дітей, нездатних висловлювати власну волю. Деякі експерти також зазначили, що лікарі можуть побоюватися кримінальної відповідальності, оскільки остаточна оцінка залишається за прокуратурою, а не за комісією, пише pch24.pl.

Санкціонованій урядом Канади програмі асистованого самогубства, відомій як медична допомога при вмиранні (MAID), цього місяця виповнюється 10 років. За десятиліття з моменту її запровадження асистоване вмирання стало однією з провідних причин смерті в країні, повідомляє EWTN news.

Однак Алекс Шаденберг, виконавчий директор Коаліції з Запобігання Евтаназії, говорить, що в цій тенденції є похмура перевага: інші країни все частіше не хочуть мати нічого спільного з асистованим самогубством.

«Єдина хороша річ щодо Канади — це вплив, який Канада має на інші країни», — сказав він.

Заходи щодо асистованого самогубства нещодавно зазнали помітних поразок у численних інших національних законодавчих органах. Але ця процедура залишається надзвичайно популярною в Канаді.

Урядові дані показують, що кількість таких самогубств зростала на понад 30% щорічно з 2019 по 2022 рік; відтоді темпи зменшилися, хоча загальна кількість продовжує зростати. У 2024 році кількість канадців-самогубців склала 16 499 осіб.

«Переважна більшість» людей, які померли внаслідок асистованого самогубства, були у стані близької «-розумно прогнозованої смерті», заявив уряд, тоді як близько 4,5% смертей жертв не відповідали цим критеріям.

Уряд заявив, що зниження темпів зростання «здається, свідчить про те, що кількість щорічних [самогубств] починає стабілізуватися», хоча й зазначив, що «довгострокові тенденції» можна буде визначити лише через «кілька років».

Дані вказують на те, що країна має найбільшу кількість смертей від асистованого самогубства у світі.

Деякі обмеження, запропоноване розширення

Верховний Суд Канади у лютому 2015 року постановив, що заборона країни на асистоване самогубство є незаконною. Це рішення технічно легалізувало цю практику в Канаді, хоча суд відклав виконання рішення на рік.

Асистоване самогубство стало повністю доступним у країні наступного літа, 16 червня 2016 року. У квітні цього року країна офіційно прийняла 100 000 «положень» щодо MAID.

Девід Кук, менеджер Коаліції Campaign Life, що базується в Онтаріо, розповів EWTN News, що 10-річчя програми MAID – це «річниця, яку варто оплакувати».

«За 10 років легалізації медичних убивств Канада має на своїх руках кров понад 100 000 жертв – кров, яка волає до Бога про справедливість», – сказав він. «Канадська програма евтаназії – це кривава бійня».

Кук стверджував, що хоча програму подавали як «відповідь» на «людські страждання», вона «завдала величезних страждань канадському суспільству, родинам і друзям жертв».

«Навіть самі жертви страждають — через те, що покинуті медиками та суспільством, через упередження, позбавлення своєчасного доступу до лікування та підтримання життєздатності, а також стикаючись із жахливим та невимовним досвідом отруєння до смерті», — сказав він.

Режим евтаназії «також повністю зруйнував цілісність та рятівну мету нашої системи охорони здоров’я, позбавляючи хворих і людей з інвалідністю життя як способу економії коштів», — стверджував він.

Прихильники ж стверджують, що урядова програма має вбудовані гарантії, включаючи положення про те, що пацієнти повинні бути віком щонайменше 18 років та страждати від «важкого та невиліковного захворювання», перш ніж їм буде дозволено скористатися нею.

Але критики стверджують, що система сповнена як зловживань, так і недоліків безпеки, що дозволяє канадцям отримати доступ до асистованого самогубства, коли вони не повинні мати на це права.

Повідомлення про порушення безпеки настільки серйозні, що у 2024 році Асоціація Громадянських Свобод Британської Колумбії, яка десять років тому допомогла легалізувати MAID, попередила про необхідність додаткової безпеки в програмі.

Серед занепокоєнь, висловлених pro-life активістами, є прагнення розширити доступ до самогубства на тих, хто страждає виключно від психічних захворювань. Це розширення було відкладено до 2027 року, хоча група Cardus Health заявила у 2025 році, що пацієнти з психічними захворюваннями помирають у країні з непропорційно високими темпами.

Тим часом у звіті за 2024 рік стверджувалося, що з 2018 року «регулятори евтаназії» в Онтаріо виявили понад 400 «проблем із дотриманням» законів про MAID, включаючи недоліки у процесі визначення відповідності критеріям та неналежне ведення звітності, але жодне з цих порушень не стало підставою для притягнення до відповідальності.

Католицькі захисники в країні регулярно протестували проти програми протягом останнього десятиліття, зокрема в лютому, коли Конференція католицьких єпископів Канади закликала уряд прийняти норму, що забороняє громадянам доступ до MAID, якщо їхнім єдиним захворюванням є психічне захворювання.

Шаденберг зазначив, що Euthanasia Prevention Coalition активно протидіє спробам розширити MAID, зокрема у справі Клер Броссо — канадської акторки, яка подала позов, щоб отримати доступ до евтаназії через тривале психічне захворювання.

Броссо стверджує, що страждає від «важкої форми біполярного розладу І типу та посттравматичного стресового розладу, серед інших психічних порушень», і що закони MAID «дискримінують» таких людей, як вона.

Водночас занепокоєння щодо дозволу доступу до асистованого самогубства для пацієнтів із психічними захворюваннями є настільки поширеними, що у 2025 році Комітет ООН із прав осіб з інвалідністю закликав Канаду зупинити заплановане розширення MAID для тих, хто страждає виключно від психічних розладів.

Кук заявив, що такий план дозволив би евтаназію для людей, які борються з депресією, залежностями, аутизмом, шизофренією, розладами харчової поведінки та «безліччю інших труднощів, які впливають на мислення та здатність судження».

«Пропонувати евтаназію тим, хто “не у здоровому глузді”, – це жах, який нагадує нацистську програму T4», – сказав він. «Цим стражденним душам краще допоможуть консультування, терапія та медикаменти – а не вбивство».

Шаденберг звернув увагу на помірно обнадійливі запропоновані гарантії щодо евтаназії в Альберті, які передбачають захист для неповнолітніх і осіб із психічними захворюваннями. Він сказав, що це «незначні обмеження», але назвав їх «позитивними результатами порівняно з рештою Канади».

Кук також згадав про заходи безпеки в Альберті, які включають підтвердження права пацієнтів не отримувати допомогу від лікарів, які здійснюють евтаназію, а також захист права самих лікарів відмовлятися від участі в позбавленні життя пацієнтів.

Лікарям та іншим медичним працівникам в Альберті також заборонено пропонувати евтаназію як медичний варіант; вони повинні чекати, поки пацієнт сам порушить це питання.

Хоча рівень використання програми асистованого самогубства в Канаді залишається високим, Шаденберг стверджує, що стрімке зростання таких випадків у країні викликає негативну реакцію в інших державах.

«Шотландія відхилила законопроєкт про асистоване самогубство, законопроєкт у Великій Британії провалився в Палаті Лордів, [а] Словенія скасувала свій закон про асистоване самогубство», – сказав він, стверджуючи, що «усе це пов’язане з тим, наскільки божевільною стала Канада».

Кук заявив, що Campaign Life Coalition закликає інші провінції розробляти власні гарантії, водночас підвищуючи обізнаність про «жахи евтаназії» через лобіювання та публічні акції.

Тим часом Шаденберг сказав у березні в програмі EWTN Pro-Life Weekly, що боротьба проти евтаназії в Канаді – це «довгострокова ситуація, у якій ми маємо бути задіяні».

«Більшість людей помирають через евтаназію не тому, що вони відчувають надзвичайний біль… Зазвичай це тому, що вони відчувають, що їхнє життя не має сенсу, мети або цінності», – сказав він.

«Найважливіше, що ми можемо зробити, – це визнати важливість турботи про людей, бути поруч із людьми», – додав він.

Він закликав правозахисників забезпечити, щоб «члени сім’ї [та] друзі… коли вони проходять через хворобу, не відчували себе самотніми, не відчували ізольованості, не думали, що їхнє життя не має сенсу чи цінності, і щоб вони відчували, що хтось насправді про них дбає».

Моя мати довірилася життю

«Лікарі радили моїй матері не продовжувати вагітність, але вона вирішила довіритися життю і не відмовилася від нього. Я всім завдячую цій  рішучості», – написав італійський тенор організаторам та учасникам італійського Маршу за Життя, який минулої суботи пройшов вулицями Рима.

Це свідчення – жест вдячності

Згадуючи свою драматичну історію життя, Бочеллі наголосив, що поділитися цим «скромним свідченням» – це «привілей і жест вдячності» для нього. Особисто він не зміг взяти участь у Марші за життя, оскільки в той час перебував у Мексиці, представляючи Італію на церемонії відкриття Чемпіонату світу з футболу, за відсутності футболістів.

Голос тих, хто вижив

Своїми свідченнями Андреа Бочеллі приєднався до голосів інших осіб, які вижили, незважаючи на те, що лікарі фактично прирікали їх на смерть у дитинстві через так звані «терапевтичні аборти». Вони уникнули смерті лише тому, що їхні матері не виконали рекомендацій лікарів.

Так загинули 6 мільйонів італійців

Як зазначалося під час цьогорічного Маршу за Життя, аборти в Італії — це не лише особиста трагедія для матері та ненародженої дитини, але й соціальна проблема. З моменту їх легалізації у 1978 році в результаті абортів загинуло понад 6 мільйонів італійських дітей. Таким чином, аборти стали одним із головних факторів демографічного колапсу, в який занурюється країна, зазначає КАІ.

Захід, організований рухом «Обери життя» (Velg Livet), відбувся 13 червня 2026 року на вулицях Осло. Демонстрація стала серйозною відповіддю на нещодавнє розширення законодавства про аборти та викликала велику зацікавленість серед молоді. Люди несли банери з гаслами «Голос для безголосих» та «Обери життя», нагадуючи суспільству про право кожної дитини на життя.

Організатори зазначили, що масова присутність молодих норвежців свідчить про те, що дискусія навколо захисту життя в країні ще далеко не завершена. Вони наголосили на важливості християнського свідчення та спільної молитви як міцного фундаменту для суспільних змін.

Екуменічна єдність заради спільної мети

Однією з найяскравіших рис заходу була співпраця християн різних конфесій. Католики, лютерани, п’ятидесятники та євангелісти разом взяли участь у заході, який багато хто вважає початком нового етапу соціального та релігійного служіння в країні.

Єпископ Осло Фредрік Хансен назвав марш чіткою ознакою зростаючого інтересу до захисту життя та релігійного оновлення в Норвегії. Католицький пастир висловив сподівання, що Марш стане щорічною ініціативою, яка об’єднає різні групи захисників життя.

Під час своїх промов перед будівлею парламенту учасники наголосили на необхідності ширшої дискусії про цінність кожного людського існування. На думку організаторів та деяких молодих політиків, питання морального статусу ненароджених дітей потребує серйозного осмислення. Ця тема є одним із найважливіших викликів для сучасних громадських дебатів у країні, зазначає Vatican News.

Генетики підвищують точність редагування генів за допомогою експериментів на ненароджених дітях, які можна було б провести на тваринах, стверджує біоетик.

У Колумбійському Університеті дослідники вже відредагували ДНК людських ембріонів із «безпрецедентною точністю», згідно з нещодавнім звітом New York Times.

Дітер Еґлі, професор розвитку клітинної біології на кафедрі педіатрії Колумбійського Університету, керував дослідженням, використовуючи техніку, яка називається базовим редагуванням, яка дозволяє замінювати окремі генетичні літери у послідовностях ДНК, зазначається у звіті.

Робота Еґлі не завдала такої шкоди, яку зазвичай завдає техніка редагування генів «CRISPR» (Clustered Regularly Interspaced Short Palindromic Repeats, тобто кластеризовані регулярно розташовані короткі паліндромні повтори). Водночас, за словами дослідника, потенційні побічні ефекти досі невідомі, і ця техніка не готова до клінічного впровадження.

Розроблена технологія має власні етичні наслідки: її можна використовувати для лікування хвороботворних мутацій на ранніх стадіях життя, але її також можна використовувати євгенічним способом для відбору бажаних рис у ненароджених дітей.

Отець Тадеуш Пахольчик, нейробіолог і старший спеціаліст з етики Національного Католицького Центру Біоетики (National Catholic Bioethics Center), звернув увагу на етичні проблеми, пов’язані з цими експериментами.

«Спроба зробити генетичні модифікації більш ефективним способом, ніж це було досягнуто раніше, – це саме той тип експерименту, який слід було проводити на ембріонах тварин, а не на людських ембріонах», – сказав він EWTN News.

«Та сама базова біологічна інформація, про яку повідомлялося в цих дослідженнях, могла бути легко отримана таким чином», – сказав Пахольчик.

Етичні проблеми щодо експериментів з ембріонами

Окрім неетичного характеру самих експериментів, о. Пахольчик також вважає неетичним спосіб, яким дослідники отримували ненароджених дітей.

«Батьків просили передати своїх надзвичайно маленьких «дітей, що залишилися», до клінік лікування безпліддя, щоб учені могли проводити над ними експерименти, тоді як інші об’єкти експериментів створювалися за допомогою ЕКЗ для використання як «матеріал для досліджень»», – сказав Пахольчик.

Вчені або отримували ембріони від батьків, у яких були «діти, що залишилися», або створювали людські ембріони для експериментів – обидва ці методи, за словами о. Пахольчика, Церква називає неетичними.

«Дослідники шукали яйцеклітини у жінок з метою запліднення цих яйцеклітин для створення ембріонів людей у скляному посуді, щоб вони потім могли служити сировиною для досліджень та експериментів, – сказав науковець. – Із самого початку ці експерименти в Колумбійському Університеті були неетичними».

«Також слід зазначити, що людські ембріони, отримані в цих експериментах, часто навмисно приносили в жертву, щоб отримати їхні ембріональні стовбурові клітини, які використовувалися для додаткових досліджень», – продовжив о. Пахольчик.

«Створення людей з метою їх знищення однозначно неетичне і має бути незаконним», – продовжив він.

Деякі ембріони були отримані від батьків, які створили дітей шляхом екстракорпорального запліднення (ЕКЗ), що, за словами Пахольчика, нехтує згодою ненародженої людини.

Батьки не могли дати згоду на проведення експериментів над своїми ненародженими дітьми, сказав він, оскільки «етична згода за визначенням зосереджена на покращенні здоров’я та виключає будь-яке схвалення безпосереднього спричинення їхньої смерті або використання суб’єктів лише як засобу для досягнення мети».

«Інформована згода особливо важлива, коли йдеться про дуже вразливі суб’єкти досліджень, а людські ембріони є одними з найвразливіших Божих створінь, – сказав о. Пахольчик. – Людські ембріони – це особливий клас осіб, які заслуговують особливого захисту».

Погляд у майбутнє: етичні проблеми редагування генів

Пахольчик зазначив, що Католицька Церква підтримуватиме редагування генів як медичну терапію, але не на ризик для ненародженої дитини.

«Важливо зазначити, що Церква дозволить редагування генів для виправлення генетичних аномалій, якщо ризики для ембріонального пацієнта будуть дуже низькими, і не вноситимуться спадкові зміни ДНК нашого виду, – сказав він. –Таке відновлення – це просто форма прямої медичної терапії для окремої людини».

Однак науковець зазначив, що на даний момент редагування генів усе ще становить величезні ризики для ненароджених дітей.

«Складна наука про генетичну модифікацію на даний момент усе ще передбачає величезні ризики для ембріона», — сказав він.

Пахольчик також висловив стурбованість щодо прийняття католиками генетичного вдосконалення, попереджаючи, прийняття ЕКЗ (штучного запліднення) є провісником того, що може статися в майбутньому.

«Католикам справді слід непокоїтись перспективами генетичної модифікації майбутніх поколінь», — сказав о. Пахольчик.

«У минулому католики, здається, не змогли вчасно розпізнати й чітко сформулювати моральну неприйнятність створення дітей у пробірках і лабораторному посуді за допомогою ЕКЗ, і тепер католики користуються цими технологіями, ймовірно, не менше, ніж решта суспільства», — продовжив він.

«Так само, коли в майбутньому відбуватиметься генетичне вдосконалення дітей, зважаючи на повсюдне нерозуміння та відсутність серйозного осмислення пов’язаних і з цим морально-етичних питань, католики, ймовірно, піддадуться технологічній спокусі й знову просто “гратимуть за чужими правилами”, щоб не відрізнятися від інших», — додав він.

Необхідність супроводу жінок

Кампанія «Тиждень за Життя» – це ініціатива Католицької Церкви в Австрії, започаткована 20 років тому тодішнім архиєпископом Алоїзом Котгассером. Її мета – підкреслити гідність, цінність та захист людського життя на кожному етапі – від зачаття до природної смерті – з особливим акцентом на слабких, хворих і тих, хто потребує підтримки.

Єпископ Ґлеттлер розкритикував нещодавні зміни в Тіролі. З початку травня процедури абортів також проводяться в одному з закладів мережі Tirol Kliniken, що належить уряду землі Тіроль, а не лише в приватних медичних кабінетах. Єпископ рішуче виступив проти абортів у випадках підозри на неповносправність дитини, що ще більше принижує гідність людей з інвалідністю.

За словами єпископа, жінки, які переживають труднощі під час вагітності, насамперед потребують людської підтримки, а не лише медичної допомоги. Він наголосив, що необхідно чесно супроводжувати таких жінок та зміцнювати їх як емоційно, так і соціально.

Матерям потрібно допомагати

Єпископ закликає до впровадження та розширення так званих супровідних заходів для вагітних жінок, які обіцяли з 1970-х років, але повністю ніколи не впроваджували. Ці заходи надавали б підтримку жінкам, а не пропонували б аборти.

Окрім того, єпископ також визнає необхідність профілактичної діяльності. Слід, зокрема, широко інформувати суспільство про існуючі системи допомоги, такі як усиновлення, прийомні сім’ї та можливості соціальної підтримки.

Основне право людини – життя

Відкриття «Тижня за Життя» в Інсбруку відбулося в неділю Пресвятої Трійці. У заході також взяли участь багато людей з неповносправністю та їхні близькі. Посилаючись на папську енцикліку «Magnifica Humanitas», яка визначає право на життя як фундаментальне право людини, єпископ наголосив, що цінність людини не залежить від досягнень, здоров’я чи самовдосконалення.

На завершення єпископ наголосив, що повага належить як ненародженому життю, так і жінкам та сім’ям, які часто опиняються у складних та болісних процесах прийняття рішення, зазначає misyjne.pl.

Дослідження громадської думки, проведене організацією More in Common, показало, що менше третини (29%) британців хотіли б бачити внесення законопроєкта про асистоване самогубство, на якому наполягають деякі британські політики. Попередньо розроблений законопроєкт був заблокований у Палаті Лордів, що спонукало лівих політиків шукати юридичні лазівки, щоб обійти верхню палату парламенту.

Опитування також показало, що переважна більшість суспільства вважає, що якщо законопроєкт про асистоване самогубство знову розглядатиметься, то паліативній допомозі необхідно надати пріоритет як реальній альтернативі.

Переважна більшість респондентів (95%) заявили, що необхідні «суворі правила проти сімейного чи фінансового тиску на пацієнтів».

Лише 34% опитаних вважають, що загалом вимога схвалення законів Палатою Лордів є зайвою. Тому переважна більшість британців цінують роль Палати як запобіжника від поспішного ухвалення законів.

Опитування щодо законопроєкта було проведене через кілька днів після останнього дня засідань комітету Палати Лордів.

Звідки такий тиск?

Законопроєкт про асистоване самогубство, представлений Кім Ледбітер від Лейбористської Партії, – це приватна ініціатива і навіть не входив до передвиборчої програми партії. Після 18 місяців дебатів на різних рівнях британського парламенту він провалився в Палаті Лордів з процедурних причин. Основна причина – перевищення ліміту часу, відведеного на обговорення та внесення поправок. Кількість запропонованих поправок перевищила 1200, що свідчить про високий рівень суперечливості цього проєкту.

Однією з гарантій у первісному варіанті законопроєкта була вимога отримання згоди судді Верховного Суду. Вважалося, що рішення про проведення евтаназії не повинно залежати виключно від лікаря. Однак у березні минулого року Кім Ледбітер вилучила цю вимогу із законопроєкту, залишиться  в остаточній версії документа.

Розроблений нею законопроєкт провалився. Проти нього виступає переважна більшість суспільств, і шанси на отримання необхідної більшості в парламенті зменшуються. Провести його через Палату Громад було б проблематично, а отримати схвалення Палати Лордів — практично неможливо.

Всупереч суспільству, парламенту і думкам юристів

Опитування More in Common не перше такого типу. Попереднє дослідження, проведене JL Partners, також показало, що громадська думка не підтримує законопроєкт Кім Ледбітер про асистоване самогубство. Ба більше, навіть ті, хто загалом підтримує ідею асистованого самогубства, не вважають законопроєкт лівого депутата прийнятним. Загальний відсоток людей, які рішуче підтримують легалізацію асистованого самогубства, низький і має тенденцію до зниження: нині лише 28% відповідають ствердно; у листопаді 2024 року таких було 32%.

Публікація результатів опитування відбулася після тривалої кампанії лобістської групи Dignity in Dying (Гідність у смерті), метою якої було переконати суспільство і депутатів прийняти ідею асистованого самогубства. Кампанія закінчилася гучним фіаско, проте лобісти не здаються і намагаються проштовхнути законопроєкт як так званий «Парламентський законопроєкт», який би обійшов заперечення Палати Лордів.

Безпрецедентний шлях використання парламентських законопроєктів для обходу розгляду Палатою Лордів законопроєкта, внесеного окремим депутатом, був би політично вибухонебезпечним. Попередні опитування показали, що 70% респондентів вважають, що лорди повинні мати право відхиляти подібні законопроєкти. Ця громадська думка узгоджується з думкою Конституційного комітету Палати Лордів та Товариства Хансарда, які підтверджують, що право Палати відхиляти законопроєкт є важливим елементом британської парламентської системи, зазначає Opoka.

Що далі?

Речниця організації Right To Life UK (Право на життя) Кетрін Робінсон впевнено заявляє:

«Чергові опитування показують, що не лише депутати та лорди мають серйозні занепокоєння щодо ще не прийнятого законопроєкту про асистоване самогубство, але й широка громадськість поділяє цю точку зору. Чим більше громадськість заглиблюється в деталі закону про асистоване самогубство та його фактичне функціонування, тим більше виникає занепокоєння».

Робінсон також висловлює сподівання, що провал законопроєкта Ледбітер не означатиме, що ліві депутати зроблять подальші спроби просунути подібні ініціативи, а стане приводом для переосмислення, що поза вузьким лобі ніхто їх не хоче і не приймає.

«Сподіватимемося, що з провалом недосконалого законопроєкту Ледбітер депутати визнають, що немає суспільної підтримки для законів, які становлять загрозу для вразливих осіб і не вирішують реальних проблем догляду наприкінці життя».