Томас Мор – покровитель тих, хто при державній владі і політиків

Томас Мор (1478–1535) народився в заможній лондонській сім’ї. Отримав добру освіту, навчався в Оксфорді, однак за наполегливістю батька мусив полишити свої вподобання і розпочати вивчаення права. Добре знав грецьку мову та підтримував стосунки з визначними людьми свого часу, особливо з Еразмом Ротердамським. Скуштував монашого життя у картузів, відкрив покликання, як світської людини, але приєднався до світських францисканців. В 1505 році одружився, мав чотири доньки, однак в 1511 році дружина померла. Томас одружився вдруге, був чутливим і добрим батьком, виховував дітей в здоровому релігійному дусі, щоденно брав участь в Святій Месі та збирав родину на молитву і розважання над Божим Словом, гостював в домі подорожуючих і тих, хто шукав свого покликання, потайки чинив покутні практики.

Кар’єру почав будувати від адвоката, згодом став членом парламенту, а з 1510 року виконував функції дипломатичного посла короля Генриха VIII. Інтелектуально обдарований Томас піклувався і про моральний бік своїх думок і поводження, через що був вельми шанований серед оточення короля. Генрих VIII в 1529 році назначив Томаса канцлером королівства. У складний час – через економічну і політичну кризу – святий боровся за справедливість, не давав сильнішіим наживатися на добрах слабкіших, обороняв вбогих.

В 1532 році виступив проти намірам короля взяти Церкву в Англії під свій контроль, тому покинув службу, залишившись з родиною без статків на проживання. Мусив зносити бідність та зраду багатьох приятелів, які виявились фальшивими. Не бажаючи складати присягу королю, як голові Церкви (що означало би зраду Апостольському Престолу), в 1534 році Томас був ув’язнений, терпів психологічний натиск, а згодом проголошений зрадником короля і стятий. Канонізований в 1935 році.

Зображується в світському вбранні свого часу, часто як лорд. Атрибути – череп, хрест, ланцюги.

Покровитель тих, хто при державній владі і політиків.

За матеріалами Католицький медіа-центр та pch24.pl

Все це сталося в неділю Зіслання Святого Духа вранці, буквально за день до цього. Об 11:30 ранку угорський геолог —молодий, бородатий і в костюмі — увійшов до базиліки Святого Петра. Все було нормально, аж поки не сталося це…

Розповідає ШОН-ПАТРІК ЛОВЕТТ, експерт Ватикану з питань медія:

«Я там не був, але був достатньо близько, бо знаю людей, які знали Ласло Тота. Угорця, 33 років, який, кажуть, з самого початку був переконаний, що він є реінкарнацією Ісуса Христа. І ось він прибув… до базиліки Святого Петра, він перестрибнув через вівтарну огорожу зі своїм молотком, бо працював з ним, і кричав: «Я — Ісус Христос, народжений знову». І він почав розбивати статую, перш ніж люди стрибнули на нього та повалили».

Тота зупинила охорона лише після того, як він 15 разів ударив по скульптурі молотком. Він зламав ліву руку, частину ока та ніс Марії. Понад 100 фрагментів статуї було розкидано по підлозі, але один з найважливіших фрагментів так і не був знайдений.

ШОН-ПАТРІК ЛОВЕТТ:

«Туристи збирали уламки та клали їх у кишені, щоб забрати як сувеніри. А тоді приїхали реставратори Ватикану та витратили десять місяців на те, щоб повільно та ретельно зібрати скульптуру, то виявили, що її носа немає. Хтось взяв ніс Мадонни та поклав його до кишені. Щоб реконструювати ніс, їм довелося вирізьбити шматок мармуру, щоб використати той самий каррарський мармур із задньої частини статуї, щоб переробити її ніс».

Шон-Патрік пояснює, що Тот стверджував, що Ісус був Богом і тому не міг мати матері, тому удари були спрямовані на Марію, а не на Ісуса. Його ніколи не судили. В Італії його просто оголосили небезпечною людиною, помістили до психіатричної лікарні, а пізніше депортували до Австралії.

Внаслідок цього навколо П’єти було встановлено потужну систему безпеки, яка з часом удосконалювалася. Вона навіть огороджена куленепробивним бар’єром.

ШОН-ПАТРІК ЛОВЕТТ: «Бідному Мікеланджело було б дуже, дуже сумно побачити це скло, бо його ідея полягала в тому, щоб статую можна було побачити з 360 градусів, щоб обійти її. Працюючи у Ватикані, я мав можливість пройтися за склом і торкнутися (чи можна так сказати на відео?), торкнутися статуї. Вона як… Вона м’яка. Мармур не твердий. Він справді відчувається як чиясь шкіра.

Понад 50 років потому все ще є ті, хто пам’ятає, що сталося і як це вразило світ. І хоча один оригінальний фрагмент досі відсутній, можливо, його ніколи не знайдуть, це не стоїть на заваді цій знаменитій скульптурі щороку приваблювати мільйони відвідувачів, інформує Rome Reports.

Під час загальної аудієнції у середу, 13 травня 1981 року, о 17:00, Святий Отець проїжджав площею Святого Петра на папамобілі, благословляючи паломників, що прибули. Дев’ятнадцять хвилин потому турецький кілер Мехмет Алі Агджа зробив три постріли в Папу, тяжко поранивши його. Вбивцю було затримано поблизу місця нападу. «Агджа стріляв на вбивство», – згадував через роки кардинал Станіслав Дзівіш, митрополит-емерит Краківський та давній секретар Івана Павла II.

Вбивцю швидко судили, але ця трагічна подія залишається нез’ясованою. Донині існують суперечливі звинувачення щодо мотивів, плану та перебігу нападу, а також його можливих замовників. Алі Агджа, кілер з угруповання «Сірі вовки», хотів убити «єдиного папу зі Східного блоку» ще в 1979 році під час його візиту до Туреччини. Через кілька тижнів після нападу на площі Святого Петра італійський суд засудив турка до довічного ув’язнення. У грудні 1983 року Іван Павло II відвідав його в римській в’язниці.

Спочатку вбивця звинуватив болгарську розвідку, але невдовзі змінив свою історію. Він заплутався в різних заявах, що завело розслідування хибним шляхом. Він намагався приховати свої контакти та захистити своїх довірених осіб. За словами спостерігачів за судовим процесом, під час розслідування Агджа надав понад сто різних пояснень своїм діям.

Великий судовий процес, який мав з’ясувати всі деталі нападу, завершився у 1986 році практично безрезультатно. Лише одного з обвинувачених засудили до тюремного ув’язнення, і це було за незаконне зберігання зброї. Інших, через брак доказів, звільнили.

Алі Агджа був помилуваний 13 червня 2000 року президентом Італії Карло Адзеліо Чампі, а потім депортований до турецької в’язниці, де він почав відбувати покарання за вбивство турецького видавця. Його остаточно звільнили у січні 2010 року після відбування покарання у в’язниці в Анконі.

Напад відбувся саме в той час, коли сталося перше об’явлення Богородиці у Фатімі: о 17:19. Звертаючись до цього факту, Папа сказав: «Я не знаю, хто вклав пістолет у руку стрільця, але я знаю, хто відбив кулю». Він вважав, що завдячує своїм життям Фатімській Богородиці. У 1991 році, перебуваючи у Фатімі, біля підніжжя статуї Діви Марії, він сказав: «Ти завжди була для мене Матір’ю, і особливо 13 травня 1981 року, коли я відчув твою захисну присутність поруч зі мною».

Досвід нападу приніс конкретні результати: Папа пізнав таємниці Фатіми, здійснив паломництво до Фатіми та довірив Європу та Росію Непорочному Серцю Марії. Він приніс кулю, яка його поранила, як жертву фатімській святині; її було поміщено в корону статуї Фатімської Богородиці, пише pch24.pl.

Вона є могутньою заступницею і взірцем для нас, особливо у час, коли гріхи тіла та гріхи проти людяності дедалі більше панують у культурі.

Фатімська Богородиця шість разів об’являлася трьом пастушкам – Лусії, Жасінті та Франциску – від 13 травня 1917 року до 13 жовтня 1917 року.

Під час своїх об’явлень Вона наголошувала на молитві, пості та жертві як засобах для досягнення миру у світі та навернення грішників. Особливо закликала до щоденної молитви на вервиці.

Ось сім сильних послань з об’явлень Матері Божої Фатімської:

1. Богородиця: «Чи бажаєте ви віддати себе Богові, щоб переносити всі страждання, які Він забажає вам послати, як відшкодування за гріхи, якими Його ображають, і як благання за навернення грішників?»

Лусія: «Так, бажаємо».

Богородиця: «Тож вам доведеться багато страждати. Але благодать Божа буде вашою втіхою».

(Перше об’явлення – 13 травня 1917 року)

2. «Моліться на вервиці щодня, щоб випросити мир для світу і кінець війни».

(Перше об’явлення – 13 травня 1917 року)

3. «Ісус бажає встановити у світі набожність до Мого Непорочного Серця. Обіцяю спасіння тим, хто її прийме; ці душі будуть улюбленими Богом, мов квіти, якими Я прикрашаю Його престол».

(Друге об’явлення – 13 червня 1917 року)

4. «Моліться на вервиці щодня на честь Богородиці Вервиці, щоб випросити мир для світу і кінець війни, бо тільки Вона може допомогти».

(Третє об’явлення – 13 липня 1917 року)

5. «Жертвуйте себе за грішників і часто говоріть, особливо коли приносите жертву: “О Ісусе, це з любові до Тебе, за навернення грішників і як відшкодування за гріхи, вчинені проти Непорочного Серця Марії”».

(Третє об’явлення – 13 липня 1917 року)

6. «Моліться, багато моліться і жертвуйте за грішників, бо багато душ іде до пекла, тому що немає кому жертвувати і молитися за них».

(Четверте об’явлення – 19 серпня 1917 року)

7. «Я хочу сказати вам, щоб тут збудували каплицю на Мою честь. Я – Богородиця Вервиці. Продовжуйте щодня молитися на вервиці. Війна закінчиться, і солдати незабаром повернуться додому».

Лусія: «Я маю багато прохань: чи зцілите деяких хворих і чи навернете деяких грішників?»

Богородиця: «Деяких – так, інших – ні. Вони повинні виправити своє життя і просити прощення за свої гріхи».

Сумнішаючи, Вона додала: «Нехай більше не ображають Господа, бо Він уже дуже ображений».

(Останнє об’явлення – 13 жовтня 1917 року)

Богородице Фатімська, молися за нас!

За матеріалами Сhurchpop.

Вшановуючи пам’ять ліквідаторів катастрофи, Глава УГКЦ назвав їх живим утіленням найвищої жертовності. За словами Блаженнішого Святослава, ці люди «йшли у вогонь і долали наслідки атомного лиха не заради слави, а заради спасіння життя» і стали «живим щитом для всієї Європи та світу». Їхній подвиг він порівняв із самопожертвою сучасних українських воїнів: «Сьогодні, коли Україна знову палає у вогні війни, ми бачимо той самий дух самопожертви в наших воїнах і рятувальниках».
Блаженніший Святослав наголосив, що трагедія 1986 року була не лише технічною аварією. «Ця катастрофа була не лише технічною помилкою — вона стала наслідком духовної сліпоти радянської системи, яка поставила ідеологію вище за людське життя, а фальшиву велич — вище за істину та моральну відповідальність», — йдеться у зверненні. Чорнобиль, на думку Предстоятеля, нагадує, що «людина не може свавільно й безкарно панувати над Божим світом».

Особливу увагу Предстоятель приділив екологічному виміру Чорнобиля в контексті теперішньої війни. Він засудив використання ворогом цивільної ядерної інфраструктури як інструмента шантажу і попередив: «Світ знову опинився на небезпечній межі, де людська гординя і безвідповідальність можуть призвести до нових катастроф». Глава УГКЦ закликав міжнародну спільноту до рішучих дій, «щоб не допустити повторення трагедії, масштаби якої можуть перевершити події 1986 року».

У зверненні також анонсовано Всеукраїнську екосоціальну акцію «Свічка пам’яті» під гаслом «Пам’ятати минуле — берегти майбутнє», ініційовану Бюро УГКЦ із питань екології. Усіх вірних і людей доброї волі запрошено у неділю, 26 квітня, о 20:00 запалити свічку на підвіконні як символ молитви та пам’яті. Блаженніший Святослав також закликав до «екологічного навернення» та нагадав, що «зловживання дарами Творця — забруднення повітря й води, виснаження землі, нищення природи — гріх проти Бога, ближніх і майбутніх поколінь».

Джерело: ugcc.ua

Після смерті Патріарха Йосифа Сліпого у 1984 році Мирослав Іван Любачівський очолив УГКЦ, а вже наступного року Папа Іван Павло ІІ увів його до Колегії кардиналів. Він став четвертим кардиналом в історії УГКЦ. У той час Блаженніший Мирослав Іван Любачівський перебував поза межами України і довгі роки не мав можливості повернутися на Батьківщину. Навіть у 1988 році, під час святкування 1000-ліття Хрещення Руси-України, він не зміг приїхати до радянської України і брав участь у святкуваннях у польській Ченстохові разом з українцями з Польщі.

Лише тоді, коли радянська система почала втрачати свій вплив, а УГКЦ виходила з підпілля, стало можливим повернення її Глави до Львова. Сталося це 30 березня 1991 року — подія, яка фактично завершила тривалий період виходу УГКЦ з підпілля і стала знаком, що Церква повертається додому.

Цікаво, що сам Патріарх очікував цієї зустрічі з людьми з великим хвилюванням і навіть острахом.

«Не знаю, як я там поведуся, — зізнався Мирослав Іван Любачівський. — Тому що не знаю людей — 53 роки не був з ними. Вони вважають, що я щось надзвичайне зроблю, забувають, що я є звичайною людиною, до того ще старою — я вже нині маю 77 років. Тому я задумуюся, чи зможу задовольнити їхні бажання і сповнити їхні сподівання щодо мене. Дав би Господь, щоб я міг. Я буду старатися все робити, що зможу».

Та попри ці переживання, зустріч у Львові стала надзвичайною. Очевидці згадують, що люди виходили зустрічати його цілими сім’ями, гуртувалися вздовж дороги, біля собору Святого Юра, на вулицях міста. Той приїзд багато хто порівнював із в’їздом Ісуса до Єрусалима — настільки урочистою, і зворушливою була ця зустріч. Люди плакали, молилися, вітали свого Патріарха, який повертався додому разом зі своєю Церквою.

Зустріч львів’янами Патріарха Мирослава Івана Любачівського

Митрополит Філадельфійський Борис Ґудзяк, який супроводжував кардинала у подорожі повернення, згадував:

«Важко забути чи переоцінити важливість цього історичного моменту. Кардинал Любачівський повертався додому, до „своїх“, Церква в Україні і на поселеннях нарешті була об’єднана».

Перше, що зробив очільник УГКЦ після повернення з еміграції, — поїхав до рідного дому в Долині. А згодом розпочав велику працю над відродженням Церкви в Україні: заснував архиєпископську курію, створював нові єпархії, реорганізовував структури духовенства, висвячував нових священників, налагоджував стосунки з православними, багато уваги приділяв освіті та молоді.

У 1992 році він відкрив перший Синод Єпископів УГКЦ в Україні, у 1994 році відновила діяльність Львівська Богословська Академія (тепер Український католицький університет), було відкрито Дрогобицький єпархіально-катехитичний інститут та Дрогобицьку духовну семінарію. За час його служіння було створено нові єпархії, висвячено сотні священників, розбудовано структури, без яких сьогодні важко уявити життя Церкви.

Велику увагу кардинал приділяв також благодійності — саме тоді у Львові відновили лічницю митрополита Андрея Шептицького, а в Україні почали діяти відділення міжнародної благодійної організації «Карітас».

Повернення кардинала Мирослава Івана Любачівського до Львова стало не лише його поверненням додому. Це було повернення Церкви до свого народу, повернення з еміграції, з підпілля, з розділення. І тому для багатьох людей той день справді виглядав як великий і світлий вхід — коли після довгих років очікування їхній Патріарх повертається до свого народу.

Ця подія — разом з атмосферою очікування, дорогою повернення та зустріччю у Львові — збережена в документальному фільмі «Вітаю тебе, український народе», створеному пресслужбою УГКЦ спільно з BBC.

Джерело: Департамент інформації УГКЦ

Саме о.Михайло Вербицький написав музику до вірша Павла Чубинського «Ще не вмерла України…». Спершу це була солоспівна композиція для голосу з гітарою. Згодом — хорове аранжування. А далі — пісня, що пройшла через століття заборон, переслідувань і воєн.

Сьогодні це — Державний гімн України.

Вічна памʼять та шана великому мужу Церкви та України – отцю Михайлові Вербицькому!

Джерело: Архикатедральний Собор св. Юрія

У неділю, 8 березня 2026 року, архикатедральний собор Святого Юра запрошує на вечір пам’яті з нагоди 80-х роковин Львівського псевдособору 1946 року. Пам’ятний вечір відбудеться в тих самих стінах, де 80 років тому провели так званий Львівський «собор», що «ліквідував» Берестейську унію, внаслідок чого Греко-католицька церква була репресована та пішла в підпілля. Про це собор Святого Юра повідомив у фейсбуці.

У повідомленні зазначають, що «гості вечора зможуть дізнатися про історію псевдособору, його причини та наслідки, поневіряння та руйнацію УГКЦ у ХХ столітті та долю її провідників».

Захід проведуть студенти Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ (октет «ТЕОФОРОС»).

Пам’ятний вечір відбудеться у неділю, 8 березня, в архикатедральному соборі Святого Юра (м. Львів, пл. св. Юра, 5)

Початок заходу о 17:00.

«Запрошуємо на спогадування сумних подій псевдособору та спроби ліквідації Української Греко-Католицької Церкви! Наша памʼять дуже важлива, щоб не дозволити цим подіям повторитися знову!», — наголошують організатори.

Довідка

Львівський «собор» 1946 року, або Львівський псевдособор — псевдособор (8–10 березня 1946 року), скликаний у Львові згідно з планом НКВС СРСР щодо ліквідації Української Греко-Католицької Церкви, ініціативною групою у складі трьох священників: Гавриїла Костельника, Михайла Мельника та Антонія Пельвецького як представників трьох єпархій Галицької митрополії: Львівської, Перемиської і Станиславівської. Львівський «собор» постановив ліквідувати Берестейську унію 1596 року, відтак Греко-Католицька Церква мала б розірвати зв’язки з Ватиканом та возз’єднатися з Руською православною церквою.

Львівський «собор» не був визнаний Ватиканом. Оскільки участі в ньому не взяв жоден єпископ УГКЦ, то, згідно з канонічним правом, ця зустріч вважається просто неканонічним зібранням, через що УГКЦ і вся Католицька Церква називають його псевдособором.

Джерело: synod.ugcc.ua