Як повідомляє Віденська Обсерваторія з питань Нетерпимості та Дискримінації Християн у Європі (OIDAC Europe), посилаючись на останній звіт французького уряду про злочини на ґрунті релігійної ненависті, у 2025 році у Франції було зареєстровано 843 антихристиянські інциденти. Це на 9% більше порівняно з попереднім роком.

За даними, наведеними OIDAC, переважна більшість – 87% усіх випадків – становили злочини проти власності, насамперед акти вандалізму та осквернення церков.

Проте найбільше занепокоєння викликає зростання кількості злочинів, безпосередньо спрямованих проти людей. У 2025 році було зареєстровано 109 таких випадків, що на 70% більше, ніж у попередньому році.

Також на 86% зросла кількість випадків зриву богослужінь та погроз на адресу вірних.

OIDAC нагадує про особливо жорстокий випадок. У вересні 2025 року біженець з з Іраку, християнин Ашур Сарнай, вів пряму трансляцію, під час якої розповідав про свою віру. Просто в ефірі його вбив ісламіст.

Водночас зростає кількість злочинів проти євреїв, а також мусульман, що може бути пов’язано з війною на Близькому Сході, з посиланням на Kath.net повідомляє pch24.pl.

У другому кварталі 2026 року в Ізраїлі було зареєстровано 83 напади на християн. У першому кварталі було майже вдвічі менше подібних інцидентів – 44.
Десять випадків стосувалися погроз або фізичного насильства.

Статистика була представлена у звіті Центру даних про релігійну свободу, який охоплював період з квітня по червень цього року.

Протягом звітного періоду було 47 випадків обпльовування християн; вісім разів їх ображали; шість разів погрожували; п’ять разів викидали у сміття; чотири рази фізично нападали; а інші форми переслідування траплялися десяток разів.

68 з 83 інцидентів сталися в Єрусалимі, 46 з яких – у Старому місті.

Євреї найчастіше нападали на християн у два конкретні дні: 14 травня, коли святкували День Єрусалиму; та 22 травня, коли святкували свято Шавуот. За ці два дні сталося загалом 15 нападів.

Серед жертв нападів були священники, монахи, монахині та миряни.

У звіті також наголошується, що деякі євреї поширюють ненависть до християн в Інтернеті, створюючи сприятливий клімат для подальших нападів, пише pch24.pl.

Повний звіт доступний англійською мовою тут: https://report-hotline-jlm.co.il/reports/RFDC_2026_Q2_Report.pdf

Єпархія Нконгсамба оголосила про звільнення о. Джона Боско Біконга та братів Сильвестра Севонга та Марі Родріг Сопи, членів францисканської спільноти Еммануїла. Новину оголосив у своїй заяві канцлер єпархії о. Люк Роджер Додо.

«Дякуємо всім за ваші молитви та висловлювання підтримки, які принесли плоди», – написав він, згадуючи слова Псалма: «У моїй біді я кликав до Господа, і Він відповів мені, і дарував мені свободу».

Викрадені після приміційної літургії

Трьох монахів викрали в ніч з 27 на 28 червня, коли вони поверталися з рідного міста отця Джона Боско Біконга, де нововисвячений священник напередодні відслужив свою першу літургію.

Його супроводжували брат Сільвестр Севонг, настоятель францисканського монастиря Еммануїла в Кекемі, та брат Марі Родріг Соп, який готувався скласти останні обіти.

Єпархія не розкрила обставин звільнення монахів, а також не повідомила, чи зверталися викрадачі до Церкви чи висували якісь вимоги.

Тривала криза в регіоні

Викрадення сталося в Північно-Західному регіоні Камеруну – одному з двох англомовних регіонів країни, які роками були ареною конфлікту між урядовими силами та сепаратистами.

Криза безпеки, яка триває вже майже десять років, також неодноразово впливала на Католицьку Церкву. Священники, монахи та миряни, які займаються пастирською діяльністю, вже стали жертвами викрадень та нападів.

Францисканці Еммануїла — це спільнота євангельського життя, заснована в 1985 році в Монреальській архиєпархії. Сьогодні вони проводять пастирську та місіонерську роботу в Канаді та Камеруні.

За даними платформи ООН UN News, попередні дані свідчать, що у 2025 у всьому світі році було вбито або викрадено внаслідок так званих насильницьких зникнень близько 950 правозахисників, журналістів і профспілкових діячів. Це більше ніж удвічі перевищує показник десять років тому.

Тривожні тенденції відображає звіт «Права людини 2026» (Human Rights Count 2026). У своєму останньому глобальному зведенні даних УВКПЛ документує напади на правозахисників, загибель цивільного населення в конфліктах, масштаби дискримінації у всьому світі та стан інституцій, відповідальних за захист загальних прав людини.

Документ показує, що кожні 10 годин гине або стає жертвою насильницького зникнення правозахисник, журналіст чи профспілковий діяч. Крім того, щогодини у збройному конфлікті гине дитина, а кожна п’ята людина зазнала дискримінації протягом минулого року. Насильство щодо правозахисників досягло рекордного рівня. Загалом за останні роки було зареєстровано щонайменше 5995 убивств.

Прагнучи посилити глобальну діяльність ООН, Економічна і Соціальна Рада в середу розпочала триденну сесію з гуманітарних питань. У ній взяли участь представники держав-членів, системи ООН, партнерів та приватного сектору для майбутніх викликів та можливостей.

Координатор ООН з гуманітарних питань Том Флетчер попередив, що на тлі частого ставлення під сумнів гуманітарної місії організації гуманітарні організації стикаються не лише з розривом між зростаючими потребами та скороченням фінансування, але й з розривом між потребами та реальними можливостями їх задоволення.

Представник ООН наголосив, що повага до міжнародного гуманітарного права та захист працівників гуманітарних організацій є необхідними для ефективності гуманітарної діяльності.

«Майбутнє гуманітарної діяльності визначатиметься не лише самими працівниками гуманітарного сектору», – сказав Флетчер. Він закликав держави-члени, сторони конфліктів, донорів, партнерів з розвитку та приватний сектор вжити необхідних заходів, зазначає misyjne.pl.

Заява була викликана поліцейськими репресіями проти церкви «Ранній дощ» (Early Rain Covenant Church) – протестантської домашньої церкви. За інформацією самої церкви, минулої неділі в місті Цзян’ю (провінція Сичуань) поліція увірвалася на богослужіння, забравши 30 членів церкви для допиту та заарештувавши двох лідерів. Пізніше членів церкви звільнили, але лідери досі перебувають під вартою. Про це пише КАІ.

«Переслідування та залякування»

За словами Брукс, члени церкви «багатьох років зазнають переслідувань та залякувань». Її засновника, Ван Ї, було засуджено до дев’яти років позбавлення волі у 2019 році. Ще у 2018 році було затримано 100 членів спільноти. Amnesty International вимагає звільнення затриманих, припинення антихристиянських дій та забезпечення свободи віросповідання.

Християнські церкви в Китаї підпорядковуються Управлінню у справах релігій у формі державних об’єднань; у випадку Католицької Церкви це, наприклад, Китайська Патріотична Католицька Асоціація. Через офіційно визнані державою церкви уряд контролює релігійне життя. Незалежні від цих державних організацій і тому незаконні, домашні церкви постійно наражаються на репресії. Водночас їхнє становище значно варіюється залежно від влади конкретної провінції. З 2018 року між Ватиканом та урядом Китаю діє таємна угода, яка регулює призначення єпископів.

Кардинал Кох наголосив, що «прийняв цю місію з великою радістю, тому що ДЦвП завжди була дуже близькою його серцю». Він наголосив, що цей папський фонд робить величезне добро і водночас постійно нагадує про те, як багато членів Церкви живуть у великих потребах.

Екуменізм крові

В інтерв’ю італійському сайту «Il Timone» кардинал Кох зазначив, що мучеництво, яке залишило незгладимий слід у ранніх роках християнства, на жаль, не стало минулим, а й далі визначає щоденну реальність Церкви. «Мучеництво залишається болісною дійсністю для мільйонів віруючих. Воно належить до самого серця християнства», – сказав він, додаючи, що «сьогодні мучеників більше, ніж у перші століття історії Церкви».

Повторюючи слова папи Франциска  про «екуменізм крові», очільник «Допомоги Церкві в Потребі» нагадав, що «диктатори не розрізняють католиків, православних, лютеран, англікан чи протестантів». Пролита кров об’єднує християн поза будь-якими поділами, а страждаючі послідовники Христа сьогодні дають унікальне свідчення єдності. Кардинал Кох наголосив, що християн переслідують не тому, що вони належать до певної конфесії, а через їхню віру в Христа.

Переслідування – драматична реальність

Під час паломництва молилися за жертв переслідувань і насильства у таких країнах, як Ірак, Гаїті, Пакистан та Індонезія. Особливо згадали християнські спільноти, які зазнають дискримінації, примусового переміщення, викрадень людей та актів насильства через свою віру.

Згадано також драматичні дані зі звіту «Релігійна свобода у світі 2025». Цей звіт, який видається вже сімнадцятий раз, починається з фундаментального принципу, що «релігійна свобода — це не привілей: це фундаментальне право». Проте дані зі 196 проаналізованих країн чітко демонструють, що порушення цього «фундаментального права» є дуже серйозними та поширеними. У цифрах це означає, що приблизно 5,4 мільярда людей — дві третини людства — живуть у країнах, де релігійна свобода, у кращому випадку, не повністю гарантована.

Системне та серйозне насильство фіксується в Китаї, Індії, Нігерії, Північній Кореї, Еритреї, Ірані та Нікарагуа. До факторів, що сприяють погіршенню ситуації для християн, належить посилення джихаду, який «наростає та дестабілізує ситуацію у небачених раніше масштабах».

Папський фонд «Допомога Церкві в Потребі» діє з 1947 року. Його новий очільник наголошує, що він завжди був близький його серцю. «Це папський фонд, який робить величезне добро та постійно нагадує як багато членів Церкви перебувають у великій потребі», — наголосив кардинал Кох. Швейцарський ієрарх зазначив, що «можливість зробити свій внесок у цю місію є для нього надзвичайно важливою». Фонд також провадить діяльність в Україні, підтримує стражденну Церкву у Святій Землі, Лівані, Сирії, Нігерії, пише КАІ.

На початку березня двом священникам Пінської єпархії на півдні Білорусі було відмовлено у дозволі на продовження їхнього служіння. У травні троє священників Вітебської єпархії на півночі втратили свої дозволи, а пізніше того ж місяця п’ять священників та монах Мінсько-Могилівської архиєпархії. Усі вони були громадянами Польщі, які роками, а дехто й  десятиліттями, служили в білоруських парафіях. Про це повідомляє EWTN News.

Кілька з цих священників обіймала керівні посади в парафіях і на рівні деканатів у Мінсько-Могильовській архиєпархії – митрополичій катедрі, до складу якої входить столиця Мінськ.

Цей крок відбувається на тлі постійного посилення тиску білоруського уряду на Католицьку церкву в Білорусі, спільноту, що має давні історичні зв’язки з Польщею.

Адміністративний тиск на іноземних священників

У Білорусі діє одна з найсуворіших систем регулювання діяльності іноземного духовенства в регіоні. Священники можуть служити лише за за наявності прямого дозволу Уповноваженого у справах релігій і національностей, державного відомства в Мінську, яке очолює Олександр Румак. Правозахисні організації неодноразово критикували Румака за відмову у видачі дозволів на проживання без пояснення причин та за відмову спілкуватися з іноземним духовенством, якого це стосується.

Дозволи прив’язані до конкретної парафії та зазвичай видаються лише на три-шість місяців, хоча іноді – на рік. Правила забороняють окремим парафіям самостійно подавати заявки на отримання дозволів; натомість запити повинні проходити через зареєстровані національні релігійні організації, що робить процес повільним та бюрократичним.

Іноземне духовенство також повинно продемонструвати володіння білоруською або російською мовами та не має права здійснювати релігійну діяльність поза межами конкретних населених пунктів, де зареєстрована їхня парафія. Якщо священник бажає служити літургію в іншій парафії, потрібен додатковий дозвіл державної влади.

Служби державної безпеки також уважно стежать за проповідями, вебсайтами та діяльність іноземних священників у соціальних мережах, тоді як білоруська влада може відмовити, анулювати або відмовити у поновленні дозволів на проживання без надання офіційної причини.

Яскравим прикладом є польський священник отець Юзеф Геза, який у 2022 році був змушений покинути Білорусь після 25 років служіння, коли влада відмовила продовжити його дозвіл, публічно не пояснивши свого рішення.

Зростання нестачі духовенства

Митрополит Мінсько-Могилівський архиєпископ Йосиф Станєвський визнав вплив цих обмежень у інтерв’ю Vatican News 28 травня, попередивши, що кількість священників, які служать у Білорусі, неухильно скорочується, особливо у східних регіонах країни.

Він сказав, що деякі священники тепер змушені долати сотні кілометрів, щоб служити в кількох парафіях через зростаючу нестачу духовенства.

Архиєпископ також зазначив, що іноземні священники, особливо поляки, які десятиліттями служили в Білорусі, дедалі частіше не можуть залишатися в країні через обмеження, пов’язані з дозволами на проживання, що створює додатково ускладнює душпастирську ситуацію.

Станєвський сказав, що Церква залишається відкритою для священників з усього світу, наголосивши, що Католицька Церква не має кордонів, і що відмінності в мові, національності чи кольорі шкіри не є перешкодою для християнського служіння. Водночас він пояснив, що найстійкішим вирішенням проблеми скорочення кількості священників у Білорусі є розвиток місцевих покликань, оскільки обмеження для іноземного духовенства дедалі частіше частіше залишають парафії без належної опіки.

Політичне коріння репресій

Відносини між білоруською державою та Католицькою Церквою різко погіршилися після суперечливого переобрання президента Олександра Лукашенка у 2020 році, що спровокувало найбільшу хвилю антиурядових протестів в історії країни.

Під час подальших репресій католицькі храми надавали притулок протестувальникам та правозахисникам, які тікали від сил безпеки, тоді як вище духовенство публічно засуджувало насильство. Відтоді десятки священників зіткнулися з погрозами, депортацією, адміністративними стягненнями або ув’язненням за звинуваченнями у шпигунстві та державній зраді, які, на думку Церкви та правозахисних груп, були сфабриковані.

Розрив посилився після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, якому Білорусь сприяла, дозволивши російським військам використовувати свою територію. Відповідно до позиції Ватикану, білоруська католицька ієрархія неодноразово закликала до миру та переконувала Мінськ не поглиблювати свою участь у війні, що поставило Церкву в конфлікт із урядом, що тісно пов’язаний із Кремлем.

Помітні критики режиму Лукашенка з’явилися також і з-поміж католиків Білорусі. Серед них – лауреат Нобелівської премії миру Алесь Бяляцький, практикуючий католик і один із найвідоміших правозахисників країни. Під час зустрічі з Папою Левом XIV у Ватикані 27 травня він висловив стурбованість щодо постійних порушень прав людини в Білорусі.

Зв’язки з Польщею та геополітична напруженість

У вересні 2020 року Сергій Наришкін, глава Служби зовнішньої розвідки Росії, звинуватив Сполучені Штати в експлуатації білоруських католицьких спільнот для розпалювання заворушень та внутрішніх конфліктів. Хоча жодних доказів не було надано, ці заяви посилили наратив, який просувають Москва і Мінськ, зображаючи Католицьку Церкву як інструмент іноземного впливу.

Ці підозри підсилюються давніми зв’язками білоруської Церкви з Польщею. Багато католиків зосереджені у західних регіонах — Гродненській і Брестській областях поблизу польського кордону, тоді як значна кількість священників має польське походження або здобувала освіту в польських семінаріях.

Водночас Варшава залишається одним із найгучніших критиків як режиму Лукашенка, так і Кремля, регулярно засуджуючи репресії в Білорусі та порушуючи питання становища польської меншини.

На цьому тлі білоруська влада дедалі частіше розглядає транскордонні зв’язки Католицької Церкви як політичну проблему, а не як релігійне чи культурне явище, що робить її постійною мішенню у ширшій кампанії держави проти незалежних інституцій і громадянського суспільства.

Опубліковану 27 травня статистику представив іспанець Хосе Луїс Базан, юрист, політолог та спеціаліст із прав людини, який є співавтором Звіту про релігійну свободу у світі, що публікується раз на два роки організацією «Допомога Церкві в Потребі».

Ворожість також у Європі та Північній Америці

Згідно зі звітом, християни зазнають переслідувань та обмежень релігійної свободи в багатьох частинах світу, а насильство та ворожість зростають в Африці та Азії. Однак Європа та Америка також борються з цими проблемами, хоча влада загалом не вживає заходів.

У Франції щороку відбувається в середньому тисяча нападів на церкви. Це переважно акти вандалізму, але трапляються й підпали. Сотні нападів також були зареєстровані в Сполучених Штатах, 371 з яких стався з моменту скасування Верховним Судом рішення у справі Роу проти Вейда у 2022 році.

Підпали в Латинській Америці

В останні роки в кількох країнах Латинської Америки також повідомлялося про збільшення кількості нападів на християнські об’єкти. Між 2013 і 2024 роками майже 300 церков у Чилі стали мішенями підпалів, переважно з боку ультралівих активістів.

«Щороку, десь 8 березня, у Міжнародний Жіночий День, сотні церков в Іспанії та Латинській Америці розмальовують графіті та нищать радикальні феміністки, які пишуть на них ненависницькі гасла, такі як: «Церква, яка сяє найяскравіше, – це та, що горить», – говорить Хосе Луїс Базан.

У деяких випадках ворожість стала системною, оскільки секуляризм охопив колишні християнські країни, такі як Бельгія, де щорічно відбувається 200 нападів, та Німеччина, де у 2024 році було зафіксовано 111 нападів, що на 20% більше порівняно з попереднім роком.

Незареєстровані випадки та відсутність інституційної реакції

«Незважаючи на те, що цей вид насильства проти християн стає настільки поширеним і його можна охарактеризувати як тенденцію, влада майже нічого не робить для захисту жертв», – додав Базан.

Він зазначив, що більшість злочинів проти християн на Заході залишаються незареєстрованими.

У звіті «Релігійна Свобода У Світі», до підготовки якого долучився Хосе Луїс Базан, зазначається, що приблизно дві третини населення світу проживає в країнах із суворими обмеженнями релігійної свободи. Звіт публікується кожні два роки, зазначає Vatican News.

В опублікованому 24 травня листі, адресованому генеральному секретарю Католицького секретаріату Нігерії, канцлер нігерійської митрополії детально описує «безперервні терористичні напади», спрямовані на віддалені парафії у районі місцевого самоврядування Кагарко.

За словами отця Крістіана Океву Еммануеля, останній напад стався 21 травня в віддаленому районі Курмін Бонго.

«Терорист здійснив напад між 22:00 та 1:00 під час сильної зливи. Незважаючи на зусилля групи охорони порядку, п’ятеро осіб загинули, ще 10 було викрадено, двоє з яких були врятовані завдяки зусиллям групи охорони порядку», – йдеться у листі від 22 травня.

Він пояснив, що напад на віддалену місцину Курмін Бонго був останнім у серії нападів на католицькі громади в цьому районі.

«Раніше сталися два інші напади у віддалених місцинах Касару-Б 2 березня та Сабон Гарі 1 травня. Під час нападу на Касару-Б одну особу застрелили, інші отримали кілька вогнепальних поранень, а ще вісім інших, включаючи Май Ваазі, були викрадені. Хоча пізніше вони були звільнені, двоє з них були вбиті у лігві терористів», – розповів Еммануель.

Напад на Сабон Гарі стався лише через два тижні після звільнення жертв Касару-Б.

За словами канцлера, «двоє осіб отримали вогнепальні поранення, а 10 інших було викрадено», причому один із викрадених пізніше був убитий, перебуваючи в полоні.

Він засудив те, що назвав «безперервними нападами» на постраждалі громади, і звернувся до державних органів та силових структур із проханням посилити захист вразливих верств населення.

«Архиєпархія найрішучіше засуджує ці безперервні напади та закликає уряд та сили безпеки активізувати зусилля щодо захисту життя та майна в таких районах», – сказав Еммануель.

Далі він зазначив, що насильство, яке повторюється, поглибило страх і нестабільність серед мешканців.

«Звісно, ці постійні напади призвели до переміщення постраждалих осіб й занурили громади в невимовне горе, страх і невизначеність», – додав канцлер.

Нігерія продовжує відчувати повсюдну нестабільність, що характеризується викраденнями людей, збройними нападами та вбивствами, які чинять злочинні банди та угрупованнями повстанців.

З 2009 року повстанське угруповання «Боко Харам» залишається серйозною проблемою безпеки в цій західноафриканській країні. У кількох частинах країни насильство також пов’язують із озброєними пастухами фулані, яких також називають Ополченням Фулані.