Канада – країна з найбільшою у світі кількістю смертей від евтаназії. «Медична допомога у вмиранні» наразі є шостою провідною причиною смерті в країні. Медичні заклади вбивають пацієнтів замість того, щоб їх лікувати. Канада може ще більше розширити доступ до евтаназії. Наразі до 2027 року відкладено заплановане розширення правил, які дозволять доступ до MAID (медичної допомоги при вмиранні) особам, для яких  психічне захворювання є єдиною основною причиною їхнього стану.

Зони «вільні від убивств»

Канадська провінція Альберта сказала «досить» смертоносному закону й ухвалила нормативні акти, що забороняють різні форми евтаназії.

Нові правила, прийняті в Альберті, обмежують можливість проведення евтаназії для людей, які страждають виключно на психічні розлади. Закон також посилює захист лікарів, які відмовляються брати участь у таких процедурах, і дозволяє лікарням, госпісам та іншим медичним закладам заявляти про відмову від виконання процедур, перетворюючи їх на безпечні зони, «вільні від убивств», де пацієнти не піддаються ризику медичного вбивства, пише Opoka.

Правила також забороняють медичному персоналу пропонувати евтаназію пацієнту як перший варіант подальших дій. Доступ до процедури також обмежено для осіб, чия смерть не передбачається найближчим часом, а також повністю виключено можливість її застосування до неповнолітніх.

«Закон № 18 в Альберті забороняє застосування евтаназії щодо осіб, які страждають на депресію, тривожні розлади, розлади харчової поведінки, залежності, аутизм та інші психічні захворювання. Водночас він гарантує лікарям право відмовитися від участі в процедурі та дозволяє лікарням, гхоспісам та іншим медичним закладам отримати статус місць, “вільних від убивств”, де евтаназія не проводитиметься. Важливо, що нові правила також забороняють медичним працівникам ініціювати розмови з пацієнтами, пропонуючи так звану смерть на вимогу», – повідомляє LifeSiteNews.

Застереження для решти світу

Після запровадження в Альберті правил, що обмежують доступ до евтаназії, pro-life рухи закликають до введення аналогічних норм в Онтаріо. На їхню думку, якщо федеральний уряд не наважиться на посилення законодавства щодо так званої медичної допомоги в умиранні (MAiD), відповідальність за захист найвразливіших осіб має взяти на себе влада провінцій.

«Замість того, щоб стати вирішенням проблеми людських страждань, як це спочатку подавалося, MAiD принесла величезні страждання суспільству, родинам і друзям жертв, не кажучи вже про самих жертв. Вона також повністю зруйнувала цілісність і рятівну мету нашої системи охорони здоров’я, перетворивши нашу країну на застереження для решти світу», – зазначає портал.

Евтаназія для священника

Нещодавні гучні випадки людей, які отримали право на евтаназію, незважаючи на проблеми з психічним здоров’ям або складні життєві обставини, демонструють, що система, замість того, щоб надавати належну медичну та психологічну допомогу, занадто легко кваліфікує пацієнтів для евтаназії. Це історія 45-річного Томаса Діллона, який страждав на депресію та захворювання кишківника, і 26-річного Кіано Вафаеяна, який боровся з психічним захворюванням і суїцидальними думками.

Нещодавно ми повідомляли про випадок 79-річного канадського священника Ларрі Голланда, якому після перелому стегна двічі пропонували «медичну допомогу при вмиранні» — тобто здійснити медичне вбивство на вимогу, попри те, що він категорично заявив, що виступає проти евтаназії.

Отець Ларрі Голланд

Статую будують приблизно за 300 метрів від Санктуарію Богородиці Скорботної. Проєкт фінансують мільярдер Роман Каркосік та його дружина Гражина. Офіційне освячення пам’ятника заплановано на 15 серпня 2026 року, на свято Успіння Пресвятої Діви Марії. Статуя будується як подячна жертва від родини Каркосік.

Натхненням для пам’ятника стала 55-сантиметрова статуя Богородиці Скорботної, розташована у санктуарії, відомому своїми благодатями. Будівництво в Конотопі також включає спорудження 15-метрової корони, в якій буде розміщено ліфт, що веде на оглядовий майданчик. Також споруджується будівля для персоналу та технічна будівля, а також повна інфраструктура для відвідувачів.

За словами робітників, пам’ятник вже досяг кількох десятків метрів у висоту, і ще слід завершити встановлення двох прольотів крана. Очікується, що весь проект буде завершено до середини серпня.

Будівництво пам’ятника в Конотопі вже привертає увагу не лише регіону, а й усієї країни. Після завершення він цілком може стати однією з найвідоміших туристичних пам’яток Польщі.

Монумент висотою 55,6 метра, що будується, фактично стане найвищою статуєю Діви Марії у світі. У той час як «Мати всієї Азії – Вежа Миру» на Філіппінах має колосальні 98,15 метра, це багатофункціональна споруда, в якій розташовані святилище, каплиці та конференц-зали. Таким чином, польська статуя стане найвищою класичною скульптурою Діви Марії.

Наступною в «рейтингу» є статуя Богородиці Миру (ісп. Monumento a la Virgen de la Paz) у Трухільйо, Венесуела. Висота статуї становить 46,7 метра.

Для порівняння, відома статуя Христа-Спасителя в Ріо-де-Жанейро, включаючи постамент, має висоту 38,5 метра, тоді як статуя Христа-Царя в Свебодзіні, включаючи курган, сягає 52,5 метра, пише pch24.pl.

Комітет з соціальних питань Верхньої палати надіслав листа прем’єр-міністру Франсуа Байру з проханням призупинити розгляд законопроєкта, який глибоко розділив французьке суспільство. Лист, датований 1 липня, був підписаний головою комітету Філіпом Муйє та доповідачами законопроєкта Крістін Бонфанті-Досса та Аленом Мілоном.

Необхідні чесне публічне обговорення

Автори стверджують, що такі суттєві правові зміни не повинні прийматися у такому поспіху. Вони вважають, що необхідно забезпечити час для справжнього загальнонаціонального обговорення щодо реформи, яка стосується однієї з основ будь-якого суспільства: заборони умисного позбавлення життя. Вони нагадують, що Сенат суттєво змінив законопроєкт у другому читанні. Верхня Палата спеціально вилучила положення, що надають право на асистоване самогубство, вважаючи їх такими, що суперечать духу закону 2016 року, який ґрунтувався на відмові від надмірної терапії та розвитку паліативної допомоги, але не дозволяв жодних дій, спрямованих на навмисне спричинення смерті.

Лікарі застерігають від наслідків легалізації евтаназії

Упродовж багатьох місяців численні лікарі, працівники паліативної допомоги, юристи, філософи, об’єднання людей з інвалідністю та людей похилого віку, а також представники основних релігій попереджають про наслідки такої легалізації. Всі вони побоюються, що після скасування принципу  заборони вбивства критерії доступу до евтаназії або асистованого самогубства поступово розширюватимуться, як це вже спостерігається в кількох європейських країнах.

Харитативна та філантропічна діяльність

Католицька Церква залишається одним із найрішучіших голосів проти цієї реформи. Французькі єпископи неодноразово засуджували «антропологічний зсув» і закликали парламентарів не переступати червону лінію, яка радикально змінить роль лікаря. Для Церкви відповіддю на людські страждання має бути не смерть, а гідний супровід людини, полегшення болю та ефективний розвиток паліативної допомоги на всій території країни, пише КАІ.

Під час засідання о. Ігор Шабан виступив із доповіддю «Церква, окупація і моральна відповідальність», присвяченою становищу українців та релігійних громад на тимчасово окупованих росією територіях України.

Священник наголосив, що одним із найнебезпечніших викликів сьогодні — це зростання моральної втоми в частині європейського суспільства, через яку трагедія окупованих територій поступово зникає з міжнародного порядку денного.

«Найтривожніший симптом сучасного моменту — це моральна втома, що наростає, яку нині відчувають деякі частини Європи», — зазначив він.

За словами о. Ігоря, до 4 млн українців залишаються під російською окупацією. Відповідно до звіту «Freedom House» за 2026 рік, окуповані території України мають найнижчий рівень свободи у світі. Греко-католики й інші вірні, які відмовляються підкорятися ідеології «русского міра», зазнають систематичних переслідувань.

Окремо доповідач звернув увагу на примусове вивезення українських дітей до росії, наголосивши, що це свідома політика, спрямована на знищення української ідентичності.

«Церква зобов’язана назвати це своїм іменем — це злочин. І мовчання або поступова нормалізація цієї реальності теж є злочином», — закцентував голова Комісії УГКЦ із міжконфесійних та міжрелігійних відносин.

Звертаючись до учасників пленарного засідання, о. Ігор Шабан закликав європейські Церкви й надалі пам’ятати про мільйони громадян України, які залишаються в окупації, послідовно відстоювати принцип невизнання окупованих українських територій за державою-агресором і використовувати моральний авторитет релігійних спільнот, щоб людський вимір війни залишався видимим для європейського суспільства.

Окрім ситуації в Україні, учасники пленарного засідання обговорили перспективи розширення Європейського Союзу, безпекову ситуацію в Європі, близькосхідну кризу, питання розвитку оборонного потенціалу ЄС та сучасні виклики у сфері міжнародної торгівлі.

Підсумовуючи роботу, члени Комісії з питань зовнішніх відносин COMECE наголосили, що питання безпеки, розширення ЄС й економічної співпраці неможливо розглядати без морального виміру, а голос Церкви залишається важливим у формуванні відповідальних суспільних рішень.

Джерело: Департамент інформації УГКЦ

Християнські основи назвали фундаментом відродження Заходу
Другий день конференції ARC був присвячений пошуку шляхів відновлення західної цивілізації після тривалих культурних, політичних і духовних криз.

Попри те, що ARC не є християнською організацією, значна частина спікерів наголошувала: без відновлення християнського світогляду неможливо зберегти ті цінності, на яких будувався Захід.

Журналіст і письменник Майкл Шелленбергер зазначив, що науковий та технологічний прогрес поступово послабив віру в Бога, а разом із цим люди втратили здатність осмислювати страждання, нерівність і сенс життя.

За його словами, дедалі більше людей почали покладати відповідальність за всі проблеми на саму цивілізацію та існуючі суспільні інститути. Це сприяло появі того, що він назвав «антицивілізаційним дискурсом».

«Більшість людей на Заході й надалі підтримують цивілізацію та її фундаментальні принципи. Тому прихильники її руйнування створюють альтернативні утопічні уявлення про реальність, покладаючи провину за наслідки власної політики саме на західну цивілізацію», — сказав він.

Криза віри призводить до самотності та втрати сенсу
Католицький мислитель Росс Даутат звернув увагу на іншу проблему — втрату суспільних інститутів, які століттями формували західне суспільство.

На його думку, цифрові технології дедалі частіше підміняють справжні людські стосунки, а люди відмовляються від шлюбу, народження дітей і активної участі у житті громади.

Водночас Захід переживає кризу не лише віри в Бога, а й віри у власне майбутнє.

Даутат переконаний, що у світі швидких змін виживуть лише ті суспільства, які збережуть віру — як релігійну, так і переконання, що людське життя має сенс і майбутнє.

Освіта має навчити молодь любити власну цивілізацію
Публіцистка Мелані Філліпс наголосила, що сучасна освіта дедалі частіше формує негативне ставлення до західної культури.

На її думку, дітей потрібно не соромити за історію власної цивілізації, а навчати розуміти її досягнення та цінувати їх.

Вона також підкреслила, що джерелом величі Заходу були не лише антична культура чи універсальні гуманістичні ідеї.

«Юдаїзм і християнство дали Заходу моральний фундамент, який зробив можливими розвиток науки, сучасної цивілізації та демократії. Ми десятиліттями руйнували цей фундамент і тепер дивуємося наслідкам», — сказала вона.

Церква має знову стати домом молитви
Богослов і філософ доктор Йоганнес Гартл заявив, що серед молоді дедалі більше людей розчаровуються у фальшивих обіцянках сучасної культури та шукають справжнього духовного змісту.

Водночас він застеріг, що поверхова релігійність не здатна змінити суспільство.

«Нам потрібне навернення власних сердець. Лише це справді змінює людей», — сказав він.

За словами Гартла, церкви повинні насамперед залишатися місцем молитви.

«Є покоління, яке прагне почути правду і пережити справжнє духовне пробудження. Проблема в тому, що багато церков більше не є домами молитви», — наголосив богослов.

Молодь шукає Бога, сенс і справжню спільноту
Автор книги «Вибір Бенедикта» Род Дрегер зазначив, що сучасні технології дедалі більше віддаляють людей від реального життя, а штучний інтелект лише посилює цю тенденцію.

Він переконаний, що молоде покоління сьогодні шукає відповіді на найглибші питання життя.

«Вони шукають сенс, спільноту, мету, прагнуть зустріти Бога. Якщо християни не допоможуть їм знайти ці відповіді, їх можуть захопити небезпечні ідеології», — попередив він.

Американський євангельський письменник Ерік Метаксас також позитивно оцінив зростання інтересу до християнського світогляду серед учасників конференції.

За його словами, неможливо серйозно говорити про свободу, традиції чи консерватизм, якщо в центрі цих розмов не стоять питання чеснот, моралі та віри в Бога.
Джерело: slovoproslovo.info

Предстоятель висловив глибоку вдячність українським захисникам, які мужньо боронять нашу Батьківщину.

Ворог, за його словами, дедалі більше втрачає тактичну ініціативу, а наші воїни не лише стримують його наступ, а й успішно звільняють українську землю, однак болючі звістки надходять із Херсона, Нікополя й інших міст, де російські дрони цілеспрямовано атакують цивільний транспорт…

Попри темряву війни, цей тиждень приніс і світлі духовні події.

Блаженніший Святослав як духовну подію відзначив святкування 100-річчя інтронізації чудотворної ікони Матері Божої в Мукачевому. Цю святиню, яку подарував папа Пій XI у 1926 році, було передано до мукачівського монастиря отців василіан на прохання закарпатських українців: «Ікона, що походить із Константинополя та, ймовірно, є свідком його падіння, стала дорогоцінною духовною спадщиною нашого народу. Святкування цієї визначної річниці стало життєдайним не тільки для Закарпаття, а для всієї України».

Ще однією радістю цього тижня стало повернення з російського полону 160 українських захисників: «Сьогодні родини змогли нарешті обійняти своїх чоловіків, батьків і синів. Щиро дякуємо всім, хто доклав зусиль до їхнього повернення».

Також тиждень, що минає, в Україні Католицька Церква обох обрядів — латинського і візантійського — пережила під знаком 25-ї річниці від дня візиту до України святого папи Івана Павла ІІ.

Святкування розпочалися минулої неділі в Києві, у костелі Святого Олександра, а завершилися у Львові, на Сихові, Божественною Літургією у візантійському обряді на тому ж місці, де 25 років тому Іван Павло ІІ зустрічався з українською молоддю.

«Усе те, що сьогодні є європейською рисою нашого церковного й суспільного буття, свого часу подарував нам святий Іван Павло ІІ. Саме тому ми називаємо його папою українського суверенітету, — папою, який поставив у центр суспільної уваги гідність людської особи. Усі українці, незалежно від конфесійної належності чи релігійних переконань, вважають Івана Павла ІІ великим гуманістом на зламі тисячоліть», — сказав духовний лідер українців.

Глава УГКЦ наголосив: «Його голос і сьогодні покликаний будувати нас, а найважливіше — оздоровлювати наші історичні рани. Особливо тепер, коли українсько-польські відносини знову переживають непростий період, постать Івана Павла ІІ, який подарував нам не тільки дух і думку, а й формулу польсько-українського примирення — „прощаємо і просимо прощення“, звучить як ніколи актуально».

Джерело: Департамент інформації УГКЦ

Міжнародна спільнота «не повинна ухилятися від своєї відповідальності за захист життя, гідності та майбутнього дітей, яких торкнулися збройні конфлікти», бо те, як ми відповімо на їхні страждання, «стане мірилом нашої відданості міжнародному праву та поваги до дарованої Богом гідності кожної людини». Про це заявило Представництво Постійного спостерігача Святого Престолу при Раді Безпеки ООН у своєму виступі під час публічних дебатів на тему «Діти та збройні конфлікти», що відбулися в четвер, 25 червня 2026 р., в Нью-Йорку.

Забезпечення особливого захисту, визнаного для дітей

Святий Престол закликає всі сторони конфліктів повною мірою дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права та захищати основоположні права людини, гарантуючи, «щоб передбачений для дітей особливий захист дотримувався за будь-яких обставин». Місія наголошує на відповідальності держав «за захист цивільного населення від наслідків бойових дій та за посилення відповідальності за серйозні порушення, скоєні проти неповнолітніх».

Зафіксовано зростання кількості порушень у сфері захисту дітей

Місія Святого Престолу зазначає, що останній звіт Генерального секретаря «змальовує сумну картину страждань, яких зазнають діти під час збройних конфліктів. Зафіксоване зростання кількості серйозних порушень підкреслює нагальну необхідність того, щоб міжнародна спільнота активізувала свої зусилля для захисту найуразливіших жертв війни». Адже саме діти й надалі непропорційно страждають від наслідків збройних конфліктів. Багато з них гинуть або зазнають поранень у місцях, які мали б бути безпечним прихистком, – у власних домівках, школах, лікарнях і культових спорудах. Інші навіть після завершення бойових дій тривалий час змушені жити з наслідками насильства, долаючи травми, інвалідність і втрати».

Продовжуються вербування, зловживання та викрадення дітей

Як зазначається в заяві, Святий Престол «залишається особливо занепокоєним через триваюче вербування, жорстоке поводження та викрадення неповнолітніх». Це серйозні порушення, які «позбавляють дітей їхнього дитинства, відривають їх від сімей та спільнот і наражають на насильство та експлуатацію, що має довготривалі наслідки». Не менш тривожними є «наслідки вимушеного переселення, розлучення сімей та переривання освіти й медичного обслуговування», оскільки вони позбавляють багатьох дітей «умов, необхідних для їхнього благополуччя та цілісного людського розвитку». Такі страждання, підкреслює Святий Престол, «становлять серйозну образу дарованої Богом гідності кожної дитини, яка заслуговує на захист і турботу та ніколи не може вважатися побічною жертвою війни».

Використання безпілотних систем озброєння

Місія також висловлює занепокоєння «дедалі ширшим впровадженням новітніх технологій у військові операції», адже дедалі активніше використання «безпілотних систем і систем, підтримуваних штучним інтелектом, порушує глибокі питання, зокрема щодо захисту дітей». У заяві також цитується перша енцикліка Папи Лева XIV Magnifica humanitas, де в пункті 199 зазначено, що «будь-яка технологія, що полегшує здійснення атак без можливості бачити обличчя людей, знижує моральний поріг конфлікту». Хоча технології можуть допомагати людям у процесі ухвалення рішень, зазначає Місія спостерігача, «вони ніколи не можуть замінити морального судження, відповідальності та обов’язку звітувати за рішення, що стосуються людського життя».

Приєднання до Декларації про захист цивільного населення

З огляду на все це, на завершення, Святий Престол закликає держави, які ще цього не зробили, «приєднатися до Політичної декларації про посилення захисту цивільного населення від гуманітарних наслідків застосування вибухової зброї у населених районах». Як нещодавно зазначив Папа Лев XIV в енцикліці Magnifica humanitas, «коли ми стаємо свідками бомбардувань цивільного населення, нападів на лікарні, школи чи об’єкти життєво важливої інфраструктури, а також насильства, від якого страждають діти, ми стикаємося зі скандальними явищами, що ранять саме людство». Тому міжнародна спільнота «не повинна ухилятися від своєї відповідальності за захист життя, гідності та майбутнього дітей, яких торкнулися збройні конфлікти. Те, як ми відповімо на їхні страждання, стане мірилом нашої відданості міжнародному праву та поваги до дарованої Богом гідності кожної людини».

Джерело: Vatican News

Представники парафії заявляють про систематичні обмеження їхніх прав, складні умови суборенди та побутові труднощі, які заважають повноцінному літургійному життю. Чому війна не змінила ставлення міської влади до релігійної спадщини, як на сакральних фресках затирають пам’ять і чому за чверть століття в костелі змінився лише колір шторки — у матеріалі Leopolis.news.

Від оборонного бастіону до комунальної власності: історичний контекст

Будівля має багату та складну історію, яка почалася понад чотириста років тому. У 1600 році за кошти графині Анни Пстроконської на цьому місці звели дерев’яну капличку, а вже у 1609 році розпочалося будівництво мурованого оборонного костелу, яким опікувалися отці-домініканці. Під час реформ австрійського імператора Йосифа II у 1786 році монастир ліквідували, комплекс перейшов у власність держави, а костел отримав статус парафіяльного. У подальшому приміщення колишнього монастиря використовували як жіночу в’язницю, а після Першої світової війни передали Львівській політехніці.

У міжвоєнні роки, за часів настоятеля отця Жерарда Шмідта, святиня стрімко розвивалася — вона стала одним із перших електрифікованих храмів міста. Тоді ж, у 1930-х роках, парафіяни власним коштом придбали та встановили на хорах новий орган чехословацької фірми, який на сьогодні є найбільшим історичним органом в Україні.

У радянський період, а саме 22 жовтня 1962 року, костел закрили для вірян і згодом перетворили на Органний зал. Тоді з будівлі вивезли автентичні вітражі, ікони та статуї, зрізали хрести з веж, а в каплиці-баптистерії з унікальними фресками художника Яна Генріка Розена облаштували вбиральні. Лише у 1988 році в будівлі провели масштабні реставраційні роботи. 

За словами настоятеля парафії отця Артура Стрончевського, радянська спадщина досі впливає на сприйняття будівлі міською владою та керівництвом закладу.

«Храм є пам’яткою архітектури національного значення. Проте керівництво Органного залу постійно повторює: “колишній храм, колишній храм”. Я їм наголошую, що немає такого поняття, як “колишній храм”. На офіційному знаку пам’ятки архітектури чітко написано: “Костел Святої Марії Магдалини”. Там немає слова “колишній”. Але вони, звісно, не звертають на це уваги», — розповідає Артур Стрончевський.

Юридичні пастки та фінансовий тиск суборенди

Регулярне літургійне життя громади почало відновлюватися після здобуття Україною Незалежності, а повноцінну діяльність парафія відновила у 2001 році. До цього моменту, за радянськими нормами, вірянам дозволяли відправляти Месу лише п’ять разів на рік — на найбільші релігійні свята. Наразі ж юридичні умови співіснування залишаються нерівними: комунальний Будинок органної музики має довгостроковий договір оренди від міста до 2030 року, тоді як релігійна спільнота змушена щороку підписувати папери на суборенду терміном лише на 12 місяців.

Настоятель зазначає, що такий формат співпраці створює суттєвий адміністративний тиск та ставить парафію в економічно невигідне становище. За його словами, Будинок органної музики чітко контролює години перебування вірян і виставляє значні рахунки за комунальні послуги, змушуючи громаду оплачувати опалення навіть тих верхніх приміщень колишнього монастиря, які релігійна спільнота взагалі не використовує.

Процедуру погодження літургійного життя ускладнює й бюрократична система. Типовий договір щороку затверджує міський департамент комунальної власності, а річний графік богослужінь доводиться узгоджувати через профільні структури гуманітарної політики, де релігійні потреби іноді наражаються на нерозуміння з боку світських чиновників без спеціальної освіти.

«Ми перебуваємо в умовах суборенди, і це дуже складно. Будинок органної музики вираховує кожну годину нашого перебування там і виставляє величезні рахунки за опалення та інші послуги. Але ж у той час, коли нас немає в храмі, будівля все одно опалюється. Нагорі є приміщення, якими ми взагалі не користуємося, але змушені за них платити. На жаль, це чималі гроші», — ділиться настоятель храму.

Шторка на вівтарі та кава в святині: побутові конфлікти

Повсякденне співіснування двох інституцій супроводжується постійними непорозуміннями. Віряни мають доступ до будівлі лише у чітко визначені ранкові та денні години, після чого простір повністю переходить під комерційні та концертні потреби. Священники зазначають, що після закінчення служби головний вівтар костелу просто завішують ширмою, а лавки розвертають в інший бік, через що відвідувачі вечірніх концертів сидять спиною до сакральної зони та Найсвятіших Дарів.

Додатковим фактором напруги є внутрішнє оздоблення та використання простору. Адміністрація Органного залу не дозволяє парафії розміщувати в основному залі ікони, проте самостійно розвішує портрети композиторів. 

«З боку працівників та керівництва Органного залу постійно відчувається образливе ставлення до нас — до священників, черниць, які тут служать, та до парафіян. Директори постійно вішають у храмі картини якихось знаменитих композиторів. При цьому ми самі не можемо нічого повісити — так, як це має бути в храмі. Ні ікону Божої Матері, ні ікону Ісуса Христа чи святих — цього нам робити не дозволяють, а вони без проблем усе вішають, бо мають на це дозвіл від міста. Ба більше, у храмі стоїть велика кавомашина. Люди приходять на концерти і мають можливість пити каву просто в святині»,— розповідає настоятель парафії отець Артур Стрончевський.

Особливо гостро обмеження відчуваються під час релігійних обрядів. Під час цьогорічного Великого Посту парафіяни зіштовхнулися з проблемою проведення Хресної дороги, адже стояння забарикадували стільцями та концертним обладнанням. Священнослужителі також не мають ключів від будівлі і позбавлені можливості самостійно керувати освітленням у залі, зазначає отець Артур.

Спроби ліквідації наслідків обстрілу та культурна ізоляція каплиці Розена

Російський обстріл Львова у березні 2026 року залишив свій слід на історичній будівлі. Вибухова хвиля вибила вікна костелу, проте навіть процес ліквідації пошкоджень викликав запитання у релігійної громади. За свідченнями парафіян, вікна у тій частині пресбітерію, яка використовується для концертів, затягнули прозорою захисною плівкою майже одразу. Натомість два вікна у вівтарній частині, де моляться віряни, дві доби залишалися відкритими, а згодом їх закрили щільною чорною плівкою, яка повністю ізолювала приміщення від сонячного світла.

Соціальне життя парафії та майбутнє святині

Попри територіальні та юридичні обмеження, релігійна спільнота залишається активним осередком. У міжвоєнний період парафія була однією з найбільших у місті й налічувала до 17 тисяч людей, які організовували унікальні щорічні молебні для хворих з усього регіону. Радянські депортації, пандемія та нинішня повномасштабна війна зменшили кількість вірян, проте сьогодні громада об’єднує близько 1000 осіб.

Парафія є двомовною. Ранкові літургії традиційно відправляють польською мовою для літніх львів’ян, які зберігають традиції поколінь. Натомість недільні денні та понеділкові вечірні служби проходять українською мовою. Ця частина громади представлена переважно молодими сім’ями та студентами розташованої поруч Львівської політехніки. Понеділкова вечірня служба є особливою — тут моляться за українських воїнів, мир та закінчення війни, а парафіяни регулярно збирають фінансову допомогу, медикаменти та засоби гігієни для фронту.

Через відсутність власних кабінетів — у розпорядженні священників є лише маленька кімната-захристія, що слугує одночасно офісом, складом декорацій та місцем зустрічей — соціальні проєкти доводиться координувати за межами костелу. Катехизацію для майже 40 дітей проводять у приміщенні монастиря Сестер Святого Йосипа. Крім того, душпастирі викладають закон Божий у польському ліцеї №10, учні якого традиційно починають і завершують навчальний рік урочистими службами у стінах костелу Марії Магдалини.

Настоятель парафії зауважує, що вирішення конфлікту лежить виключно у площині політичної волі керівництва Львова, адже будівля перебуває у комунальній власності громади міста. Парафія неодноразово намагалася ініціювати прямі переговори з міським головою, проте на офіційні зустрічі замість мера завжди приходили його заступники, а проблеми так і не вирішувалися. Віряни сподіваються, що після завершення терміну оренди у 2030 році статус споруди переглянуть на користь Церкви, при цьому концертна діяльність зможе продовжуватися на партнерських засадах, як це прийнято в європейських країнах.

«Я щиро сподіваюся, що у 2030 році, коли закінчиться поточний 20-річний договір оренди Органного залу, місто нарешті передасть храм парафії. Ми абсолютно не проти концертів! Органна музика може й повинна лунати, але на наших умовах і в позалітургійний час, як це практикується в усій цивілізованій Європі. Дуже боляче, що в XXI столітті під час війни настоятель храму не має від нього ключів, а люди позбавлені можливості просто зайти і помолитися», —  каже Артур Стрончевський.

Ситуація навколо костелу Святої Марії Магдалини демонструє складний баланс між світським культурним простором та релігійними потребами містян у сучасному Львові. Храм, де вечорами лунають класичні концерти, а вранці підійматися молитва, залишається вузлом невирішених майнових та духовних суперечностей. Подальша доля цієї барокової перлини залежатиме від здатності міста знайти компромісну модель, яка б поважала як культурну цінність історичного органа, так і законні права релігійної громади.

Олена ЧЕПІЛЬ, для Leopolis.news

Міністр охорони здоров’я Нідерландів Софі Германс повідомила парламент, що звіт про перший такий випадок було подано наприкінці минулого року до спеціального комітету, призначеного для оцінки таких випадків. Комітет розглянув справу та поспілкувався з ліцензованим медичним працівником, який брав участь у вбивстві дитини.

З 2024 року Нідерланди дозволяють «активне припинення життя» (як це називає смертельна пропаганда лівої держави) дитини віком від одного до 12 років, якщо вона нестерпно страждає і не має жодних перспектив покращення. Рішення має прийматися після консультації з батьками. Раніше подібні правила застосовувалися лише до новонароджених та дітей старше 12 років.

Це правило стосується дітей, які, як очікується, скоро помруть і чиї страждання не можна ефективно полегшити.

Висновок комісії було передано до прокуратури, яка зрештою оцінить, чи діяв лікар законно.

Коли ці правила набули чинності, було підраховано, що вони застосовуватимуться щонайбільше в кількох випадках на рік. Це правило викликало політичні та етичні суперечки в Нідерландах, оскільки воно стосується дітей, нездатних висловлювати власну волю. Деякі експерти також зазначили, що лікарі можуть побоюватися кримінальної відповідальності, оскільки остаточна оцінка залишається за прокуратурою, а не за комісією, пише pch24.pl.