Чи можлива екскомуніка за допис в інтернеті? Пояснює каноніст

Поширення допису, коментар, публічна підтримка суперечливої справи: у соціальних мережах сучасні католики можуть висловити свою позицію одним натисканням кнопки. Хоча Кодекс канонічного права 1983 року не був розроблений з урахуванням таких обставин, о. Цедрик Бургун, декан факультету канонічного права Католицького інституту в Парижі, пояснює, що активність у мережі не залишає католика поза правовим полем.

Кодекс 1983 року, який і досі є основним законодавчим актом Церкви, був укладений за десятиліття до появи соціальних мереж, тому цілком природно, що він не пояснює багатьох питань, пов’язаних із присутністю католика у віртуальному просторі. Однак наслідки цього юридичного мовчання не мають суто теоретичного характеру, пише pch24.pl.

Чимало католиків, критично налаштованих щодо влади у Ватикані та загального напрямку розвитку Церкви, часто публічно діляться своїми поглядами в інтернеті. Серед них є чимало вірних або прихильників Священницького братства святого Пія X, яке висвятило єпископів без дозволу Ватикану, за що передбачене покарання у вигляді автоматичної екскомуніки. У декреті Дикастерії віровчення Ватикан зазначив, що в стані схизми перебувають не лише формальні члени Братства, а й усі вірні, які висловлюють підтримку акту єпископських свячень.

Тому цілком закономірним є питання: чи можна публікацію, вподобання або поширення конкретного допису вважати схизматичним актом, що призводить до самовиключення з Церкви? Чи діяльність у межах віртуального простору якимось чином пом’якшує потенційні наслідки такого вчинку?

О. Цедрик Бургун, декан факультету канонічного права Католицького інституту в Парижі, пояснює, що з канонічної точки зору значення має публічний характер висловлювання, а не платформа, на якій воно з’являється. «Кожен схизматичний або єретичний акт, вчинений через висловлювання, так чи інакше є публічною заявою, незалежно від того, чи з’являється він у газеті, на телебаченні чи в інтернеті», — наголосив священник, якого цитує National Catholic Register.

Раніше, однак, заява в пресі чи на телебаченні мала пройти низку етапів перевірки — від власних роздумів, через точний добір слів і до обговорення потенційних наслідків. Сьогодні ж ми часто реагуємо інстинктивно, емоційно, особливо в соціальних мережах, які «живляться» крайніми позиціями.

Тому постає питання: якщо зміст допису об’єктивно є схизматичним, то чи, висловлюючи якимось чином публічну підтримку цьому допису (через поширення, вподобання тощо), ми автоматично впадаємо у стан схизми або єресі?

Канонічне право визначає «схизму» як об’єктивний розрив із владою Папи або з підлеглими йому членами Церкви. Як зазначив о. Бургун, публічне висловлення незгоди з конкретними рішеннями саме по собі не є підставою для впадання у схизму. Проблема починається тоді, коли критика перетворюється на підтримку схизматичного акту, наприклад висвячення єпископів без дозволу Ватикану, що відповідає критеріям, які вже визначені як такі, що тягнуть за собою екскомуніку.

Однак, на відміну від автоматичної екскомуніки (latae sententiae), яка застосовується у випадку єпископа, що висвячує іншого єпископа без папського уповноваження, визначення схизми та єресі, що містяться в канонічному праві, самі по собі не передбачають автоматичного покарання. «Щоб могла бути накладена санкція за схизму або єресь, має існувати процедура, яка встановлює їх наявність», — пояснює о. Бургун.

Оскільки схизма та єресь не є злочинами, що автоматично караються, кожна санкція потребує проведення канонічного процесу, щоб встановити, чи були виконані передбачені законом умови — незалежно від того, чи з’явилася заява в інтернеті, друкованому виданні чи будь-де в іншому місці.

Як приклад французький каноніст наводить коментар, який заохочує виключно до участі у Святій Месі Братства святого Пія X, водночас відмовляючи від участі в традиційній літургії, яку звершують в інших місцях, або застерігаючи від участі в Novus Ordo Missae. Оскільки такий допис відповідає умовам, переліченим у документах, що визначають ситуацію зі Священницьким братством святого Пія X (зокрема в роз’яснювальній ноті Папської ради з тлумачення законодавчих текстів від 1996 року), він може підпадати під екскомуніку. Однак вона має бути проголошена після проведення відповідного процесу.

Однак і надалі залишаються питання щодо меж свободи слова католиків у мережі. О. Бургун наголошує, що пояснити це питання неможливо без урахування контексту сопричастя з Церквою. Священник посилається на канон 205, який визначає повну спільність із Церквою як таку, що охоплює зв’язки «сповідання віри, таїнств і церковного управління». Далі він цитує канон 212, відповідно до якого вірні мають право, а іноді навіть обов’язок висловлювати свої погляди щодо церковних справ, з повагою до своїх пастирів.

«Відповідно до знань, компетентності та авторитету, якими вони володіють, їм [вірним — ред.] належить право, а іноді навіть обов’язок висловлювати священним пастирям свою думку у справах, що стосуються блага Церкви, а також — зберігаючи цілісність віри та звичаїв, виявляючи повагу до пастирів, беручи до уваги спільну користь і гідність особи — повідомляти про неї іншим вірним», — читаємо в Кодексі канонічного права.

Незалежно від юридичних нюансів, за словами о. Бургуна, справжня криза, яка нині розгортається в католицьких соціальних мережах, має передусім духовний характер. У цьому контексті він навів вислів, який приписують святому Августину: in necessariis unitas, in dubiis libertas, in omnibus caritas — «у необхідному — єдність; у сумнівному — свобода; в усьому — любов».

«У багатьох реакціях мені бракує любові та єдності щодо церковної спільноти, яка протягом століть уже була достатньо поранена», — підсумував священник.