Дещо про антикатолицькі міфи ЗМІ, політики й православних в Україні

Дискусія, яка розгорілася в ЗМІ, соцмережах, в суспільстві стосовно Гаванської декларації Папи Франциска і патріарха Кіріла виявила повне незнання і нерозуміння більшістю диспутантів реалій, які формують життя Католицької Церкви. Особливо це проявляється у заявах, статтях, висловлюваннях українських журналістів, політиків, провідних людей Московського і Київського патріархатів, на жаль, навіть ті хто називає себе релігієзнавцями. Заміть того, щоб взяти до рук бодай Катехизм Католицької Церкви і Кодекс канонів Східних Церков, вони вдаються до ретрансляції різних міфів, здогадок, власних уявлень, а той посилів московитської антикатолицької та антиуніантської брехливої пропаганди про роль Папи в Католицькій Церкві, про взаємо зв’язок між УГКЦ та Апостольським Римським Престолом. Високопозиціоновані персоналії політики, журналістики, науки, православ’я розповідають про реалії життя Католицької Церкви, а ніколи в очі навіть не бачили ні вже згаданих Катехизму Католицької Церкви і Кодексу канонів Східних Церков, а де вже Документів ІІ Ватиканського собору, Катехизму УГКЦ «Христос – наша пасха», Компендіуму соціальної доктрини Церкви та Канонів партикулярного права УГКЦ. Хоча усі ці книги, якими керується католицька Церква в цілому й УГКЦ зокрема доступні на українській мові. А про збірник догматичних висловлювань Вчительського Уряду Католицької Церкви з питань віри і моралі «Enchiridion symbolorum definitionum et declarationum de rebus fidei et morum» годі й говорити.

Некомпетентність у цих питаннях людей, які мають авторитет у суспільстві, а які беруться коментувати Гаванську декларації, інтерв’ю Патріарха Святослава, висловлювання Папи, стосунки УГКЦ і Апостольського Престолу є загрозою для національної безпеки України, оскільки, по своїй суті є розпалювання міжконфесійної ворожнечі. Простим людям важко втриматись від агресивної відповіді тим, хто просто через своє незнання й некомпетентність ретранслює московитську брехню про католицтво та на основі цієї брехні робить висновки і звертається із закликами до суспільства. А особливо, коли кожен католик розуміє що його та його Церкву оббріхують. Тому варто розвіяти кілька міфів, які показалися дуже стабільними у цій немилій дискусії.

1. Католики вірять що Римський Папа є непомильний (тобто не помиляється) лише тоді коли він навчає у справах віри і моралі як Пастир усіх християн. В усіх інших речах він може помилятися так само як будь-хто з нас. Папі можна вказати на його помилки. Про це свідчить, як приклад св. Апостола Павла (Гал. 2,11-14) так і приклад святих Католицької Церкви, наприклад св. Катерина Сієнська.

2. Православні церкви для католиків всі одинаково канонічні і їхні св. Таїнства дійсні, при умові, що вони зберігають апостольську сукцесію (рукопокладання від апостолів) і тримаються спільного з католиками віровчення, про св. Таїнства. Тому, для нас католиків православна дискусія про канонічність чи неканонічність тої чи іншої православної церкви позбавлена всякого змісту.

3.Питання канонічної території для католиків теж є безсенсовим, оскільки, в нас на одній і тій ж території діють різні Церкви свого права, які перебувають у Єдності з Римським Апостольським Престолом. До москальської окупації у Львові було три католицькі митрополії – латинська, греко-католицька і вірмено-католицька.

4. Католицька Церква не приймає вчення про симфонію Церкви і Держави, а вважає Церкву і Державу – довершеними соціальними організмами кожен з яких має свою властиву собі функцію.

5. УГКЦ – Верховноархиєпископська Церква свого права, яка перебуває у єдності з Римським Апостольським Престолом. Верховний Архиєпископ має ті самі права і обов’язки, що й Патріарх. Є тільки дві різниці між Верховним Архиєпископом і Патріархом: вибір Верховного Архиєпископа потверджує Папа і Верховний Архиєпископ не має титулу Патріарха.

6. Католицька Церква у питаннях стосунків з державою та у своїх суспільних активностях керується нормами своєї соціальної доктрини, яка в окремих випадках, чітко регламентованих, дає народу право навіть на збройне повстання.

7. В Артикулах Берестейської Унії чітко зазначено, що осягнення єдності між католиками і православними ніколи не може бути на шкоду греко-католиків. Артикули – правовий документ, який зобов’язує не тільки УГКЦ – єдину, безперервну спадкоємицю Київської митрополії, але й Римський Апостольський Престіл та без договірної згоди сторін ці Артикули не можуть бути зміненими.

о. Орест Дмитро Вільчинский