Десята річниця обрання Папи Бенедикта XVI

«Щиро молімо Господа Бога, щоб після великого дару Папи Івана Павла ІІ, Він дарував нам нового пастиря, згідно зі Своїм уподобанням», – ці слова кардинал Йозеф Ратцінгер, Декан Колегії Кардиналів, сказав під час проповіді в переповненій базиліці Святого Петра, очолюючи 18 квітня 2005 року Святу Месу pro eligendo Pontifice, тобто за обрання Папи. Через кілька годин кардинали мали розпочати Конклав для обрання 264 Наступника святого Петра. У багатьох ще стояли перед очима зворушливі хвилини похорону Івана Павла ІІ, Папи, який протягом 27 років з неочікуваною відвагою керував Човном святого Петра. Тоді багато-хто зауважував, що саме його найближчий співробітник очолював похоронні богослужіння, а тепер – Службу перед відкриттям Конклаву. Це виглядало, як ідеальне передавання повноважень.

І це відчуття вже наступного дня, 19 квітня, знайшло своє підтвердження, коли після одного з найкороткотриваліших конклавів наших часів, кардинал-протодиякон Хорхе Артуро Медіна Естевес урочисто проголосив з лоджії ватиканської базиліки відому формулу: «Annuntio vobis, gaudium magnum, habemus Papam!» – звіщаю вам велику радість: маємо Папу!

На римських годинниках 18:45. Світ дізнався ім’я нового Папи. Це – кардинал Йозеф Ратцінгер, який відтепер назавжди буде Венедиктом XVI. Як і його попередник, він не обмежується мовчазним благословенням.

«Дорогі брати й сестри, – розпочав своє перше слово Папа Венедикт XVI, – після великого Папи Івана Павла ІІ, кардинали обрали мене, простого і смиренного працівника у Господньому винограднику. Мене утішає те, що Господь вміє трудитись і діяти також і за допомогою недостойного знаряддя, тож, перш усього, покладаюся на ваші молитви. У радості Воскреслого Господа, довіряючи Його неустанній допомозі, прямуймо вперед. Господь нам допоможе, а Марія, Його Пресвята Мати, завжди буде поруч із нами», – сказав Святіший Отець та уділив своє перше благословення «Urbi et Orbi».

І вже з перших кроків окреслився профіль «смиренного, але рішучого пастиря», який з покорою служить євангельській істині, про що говорить його єпископське гасло Cooperatores Veritatis (Співробітники істини). Після харизматичної постаті Кароля Войтили на чолі Церкви став, як тоді казали, «кабінетний» богослов Йозеф Ратцінгер. І багато хто запитував: «Чи зможе новий Папа промовити до людей так, як це робив його попередник? Чи зуміє втримати увагу молодої аудиторії? Чи будуть його розуміти?». І перші місяці понтифікату Венедикта XVI стали несподіванкою для тих, кого опановували схожі сумніви.

Нести людям Бога і вести людей до Бога, Який об’явився в Христі Ісусі. Цими словами можна охарактеризувати служіння Венедикта XVI, який намагався скерувати віру у діалог, пошук єдності й надати їй силу свідчення діяльної любові. І саме доводячи, що християнство є справжньою релігією, а також наголошуючи на його громадській та суспільній ролі, цей Папа став для багатьох «незручним». Адже він спонукував світ запитувати себе про істину. Венедикт XVI переконливо проповідував дві речі: що Бог є Любов’ю і що Бог є Істиною. І саме це друге ствердження викликає неабиякий спротив, адже сучасний світ готовий погодитися на те, що християнство проповідує правди, представлені як любов, але не готове прийняти ту любов, яка шанує істину. Бо ж тоді слід погодитися на те, що істина існує, після того, як тисячі філософій стверджували й продовжують стверджувати протилежне. Натомість, вимагати визнання громадської ролі для християнства, як для носія правд, необхідних для суспільного співжиття, вимагати в суспільстві місце для Бога, йде всупереч загальноприйнятому баченню суспільного життя, як позбавленого абсолютних підвалин.

Два роки тому Папа Венедикт, який минулого четверга відсвяткував 88-й день народження, приголомшив світ, оголосивши 11 лютого 2013 р. про своє зречення з Петрового служіння. Переживаючи за добро ввіреного йому стада, він передав кермо Церкви своєму наступникові, але не перестає підтримувати її своїми молитвами, що підтверджують його останні слова, сказані перед вступом у силу зречення з уряду: «Я простий паломник, який розпочинає останній етап свого паломництва на цій землі. Але я хотів би ще раз своїм серцем, своєю любов’ю, своїми молитвами, своїми роздумами, всіма своїми внутрішніми силами трудитись на користь спільного добра і добра Церкви, добра людства. Прямуймо вперед разом з Господом Богом для добра Церкви та світу».