До 50 річчя місії сестер Василіянок у Австралії
Цього року Єпархія УГКЦ в Австралії та Новій Зеландії святкує пів століття з часу початку месійної праці сестер монашого Чину Святого Василія Великого на Зеленому континенті. Церква і Життя пропонує познайомитися з короткою історією Сестер Василіянок в Австралії.
Жіночу вітку монашого Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ), архієпископа Кесарії в Кападокії, Мала Азія (329-379), заснувала сестра святого Василія – свята Макрина при співпраці їхньої мами – святої Емелії (+375). В Україні появились василіянські монастирі з прийняттям християнства (988). Вже під роком 1037 літописець Нестор згадує про жіночий монастир св. Ірини в Києві. В тих часах багато дівчат і вдів, навіть з княжого роду, посвячували себе на службу Богові. Історія свідчить, що в давній київській митрополії було 82 жіночих монастирів.
Після довгих років труднощів і переслідувань наприкінці минулого століття митрополит Андрей Шептицький перевів реформу Сестер Василіянок. 22.9.1909 р. затверджено нові Правила Чину – і з того часу почався також новий розвиток Сестер Василіянок та їхньої праці, зокрема в ділянці опіки над сиротами й освіти дівчат в Галичині та поза нею: Львів, Підмихайлівці, Словіта, Яворів, Станіславів, Ужгород, Пряшів (Словаччина), Крижевці (Хорватія).
На запрошення єпископа Сотера Ортинського (+1916), готові служити Богові й своєму народові, Сестри виїжджають до Америки (1911) й відкривають там свої монастирі, засновують сиротинці, провадять початкові школи, а згодом гімназії, коледжі, з яких рекрутуються нові покликання до чернечого життя і служіння Христовій Церкві та українському народові.
Одною з головних цілей приїзду Сестер до Австралії, і до якої Сестри відразу приступили, була опіка над дітьми у дитячих садочках / фото: ЧСВВ
Не була байдужою Сестрам і доля сотень тисяч українських поселенців в Аргентині. Українських священиків там було мало. З того користали місцеві латинські місіонери. Щоб рятувати український стан, за порадою митрополита Андрея Шептицького, 20.8.1939 року з монастиря в Підмихайлівцях прибули до Аргентини дві Сестри Василіянки: Софронія і Маргарета. Бог поблагословив їхню працю. Сьогодні з того гірчичного зерна в Аргентині вже діє 9 монастирів. Сестри провадять там школи (початкові і середні), інтернати для дівчат, притулки для дітей, садочки, катехизують, опікуються старшими.
В Австралії, після створення Апостольського екзархату, відкрилося широке поле для праці жіночих монаших Чинів. Апостольський екзарх Кир Іван Прашко звертається до Генеральної курії Сестер Василіянок у Римі з проханням послати Сестер на місію до Австралії.
24 березня 1966 року відкрито нову сторінку в історії Провінції Христа Царя Сестер Чину святого Василія Великого в Аргентині. Того ж дня народилися мрії про місійну працю Сестер у незнаній країні кенгуру – в Австралії. Причиною тих мрій був лист з Риму від Високопреподобної Матері Архимандрині Клявдії Федаш до Преподобної ігумені Марії Афінець в Беріссо (14.3.1966), де написано: «Жниво велике, та женців мало» (Мат. 9, 35-38), а далі: «Дорога моя Мати! Екзарх Австралії, Преосвященний Кир Іван Прашко вже віддавна просить нас про Сестер, а тепер у цій справі звернулись про поміч до нашого Кардинала (Блаженнішого Патріарха Йосифа).
Їх Еміненція конче хочуть, щоб Ви, Дорогі Мати, поїхали там і започаткували наш Чин Василіянський. Вони пізнали Вас на Генеральній Капітулі і кажуть, що Мати мають духа жертви й посвяти та що щиро працюєте для Чина і Святої Церкви…»
Сестри та Владика Іван / фото: архів ЧСВВ
Здорове зерно впало на добрий ґрунт, бо вже 30.3.1966 року до Риму летить покірна відповідь ігумені Марії: «…В день Благовіщеня я таки сказала: «Ось, я слуга Твоя, Ісусе, нехай так станеться, як Ти Сам кажеш і тепер чекаю на відповідь від Дорогої Матері, бо моє бажання є: бути місіонеркою…»
Після цього слідує переписка про документи, приготування і час виїзду.
Незважаючи на просьбу Сестер, щоби відложити виїзд з Аргентини на два роки, рішення було: виїзду не відкладати, та при змозі можливостей виїхати ще в 1966 році.
Велику поміч у приготуванні документів і візи дав монсіньор С. М. Кренан, головний директор Католицького іміґраційного комітету в Сіднеї. 8 липня 1966 р. приходить повідомлення про дозвіл від австралійської амбасади на виїзд з Аргентини чотирьох Василіянок: Високопреподобної Матері Марії (Афінець) і Преподобних Сестер: Анісії (Шевчук), Константини (Запай) та Лукії (Ангелюк) ЧСВВ. Виїзд назначено на 25 січня 1967 р.
1.01.1967: Архієрейське благословення Преосвященного Екзарха Аргентини Кир Андрія Сапеляка на місійну працю.
8-16.01.1967: Восьмиденні реколекції.
25.01.1967: Після прощання з родиною і Сестрами в Аргентині – плавба кораблем “Джуліо Цезаре” до Риму.
12.02.1967: Прибуття до Риму. Зустріч з Високопреподобною матір’ю-архимандринею Клявдією і Сестрами Генеральної Курії.
13.02.1967: Оглядини Риму, молитва на гробі святого Йосафата. Перед виїздом зустріч з главою Української Католицької Церкви, Блаженнішим Патріархом Йосифом Сліпим. Від Ісповідника віри одержали цінні вказівки, благословення на апостольську працю та Ікону Пресвятої Богородиці, що стала Покровителькою першого монастиря Сестер у Сіднеї та праці в Австралії.
14.03.1967: Сестри відплили з Неаполя кораблем “Ґалілео Ґалілей”.
21.03.1967: Причалили у Фріментлі, Західна Австралія. В порту Сестер привітав місцевий парох отець Іван Шевців. Показав місто і близькі краєвиди. Увечері корабель відплив до Мельбурна.
25.03.1967: Прибули до Мельбурна, де Сестер зустрів Преосвященний Владика Іван Прашко. Короткі оглядини міста.
Сестра-василіяанка з дітьми у мельбурнській Катедрі / catholicukes.org.au
26.03.1967: Участь в архієрейській Святій Літургії, на якій відбулися ієрейські свячення Всечесного отця Дмитра Сеніва, та прийнятті в честь новоєрея. Увечері відпливли до Сіднею.
28.03.1967: Ранком о годині 7.30 корабель причалив у сіднейськім порту. Сестер вітала група вірних сіднейської парафії, молоді, дітей, священики й голова Братства святого Андрія Ярослав Микитович. На порозі тимчасового монастиря на 29 Мері Стріт, Лідкомб, прибулих хлібом-сіллю привітав отець прелат Михайло Мельник.
9.04.1967: Преосвященний Владика Іван Прашко поблагословив дім-монастир.
16.07.1967: Почали приготування дітей до першого святого Причастя.
27.12.1967: Відвідини і гутірки в таборі Спілки Української Молоді (СУМ).
1968: Початок навчання релігії в українських школах, в містах Лідкомб, Мереландс і Кабраматта.
11-28.1.1968: Відвідини вірних і двотижнева катехизація в Нюкастель (40 учасників). Відвідини вірних у Ґреті й Майтланді.
30.1-11.2.1968: Катехизація і відвідини вірних у місті Волонґонґ.
2.03.1968: Перебрали провід Вівтарної Дружини в Сіднею.
3.03.1968: Перебрали провід Апостольства молитви.
8–23.10.1968: Перебування Блаженнішого патріарха Йосифа Сліпого в Сіднеї. Незважаючи на втому, Блаженніший Патріарх находив час для Сестер на духовні поучення й заохоту до місійної праці. Слова і приклад Ісповідника віри залишились у пам’яті і серцях Сестер на завсіди.
3.10.1970: Прибули нові сили з Аргентини: Сестри Василіянки Ольга Баланда, Климентія Кубішин і кандидатка Вероніка Мороз, сьогодні – с. Софронія.
6.10.1970: На прохання Преосвщ. Владики Івана Сестри Анісія, Зеновія, Климентія і кандидатка Вероніка виїхали до Мельбурну, де було відкрито новий монастир при Кеннінґ Стріт, навпроти катедрального храму святих апостолів Петра і Павла.
2.2.1971: За благословенням Mатері Aрхимандрині Клявдії Сестри розпочали видавничу діяльність видавництва Просвіта і друкування тижневика Церква і Життя.
1971: Сестри почали приготування дітей до Святого Причастя, навчання релігії в українських школах в Норт Мельбурні, Ардір, Сант Албанс, Нобл Парк, Нюпорт, Джілонґ.
18.12.1977: За благословенням настоятелів Сестри Кикилія Кібіш і Климентія Кубішин відкрили третій дім Сестер в Австралії. Парафія Української Католицької Церкви в Аделаїді під проводом голови Комітету д-ра І. Ващишина постарались про дім для Сестер на Вейвіл.
19.10.1994: Ключі друкарні, після 23 років праці, передано на руки Єпархії (Владиці Петрові Стасюк).
1994 Липень: 3-тижнева катехизація і допомога Україні.
Від 25.2.1995-15.7.2000: Катехизація і праця в Україні з дітьми Чорнобиля, в Санаторії Львів, Залізничній лікарні, у літних таборах Вогник, Сокіл, Будівельник, по селах Борщів, Сарни, м. Іванків та інші. Гуманітарна допомога і будівництво новіціяту Сестер Василіянок у Брюховичах під Львовом.
Впродовж цих років Сестри жили і працювали у спільноті взаємної допомоги та любові, з’єднані молитвою посвяти і служіння згідно з традиціями, законами, духовністю й навчанням нашого засновника, святого Василія Великого, водночас наслідуючи приклад нашої Матері – святої Макрини, а також з чутливістю і служінням відповідали на потреби Церкви і людей, особливо тих, які належать до Східного Обряду. Прикраса і приготування на різні празники храму Божого, дбання про ризи, просфору та кухні для священнослужителів були з першого дня обов’язком Сестер.
З радістю, від самого початку, присвячувались поширенню Благовісті Божого Царства тут, на землі, і продовженню спасительної місії Ісуса Христа.
Одною з головних цілей приїзду Сестер до Австралії, і до якої Сестри відразу приступили, була опіка над дітьми у дитячих садочках і молоддю в школах та гутірки на таборах молодіжних організацій СУМ, Пласт.
Протягом цих років Сестри провадили катехизацію майже в усіх українських осередках Австралії і Тасманії. Брали активну участь у приготуваннях молоді та дітвори до 1000-ліття хрещення України, у провадженні дитячих садочків, навчанні релігії в українських школах, у діяльності Апостольства молитви, Вівтарної і Марійської Дружин, Гуртка підтримки мішаних подруж, відвідували і несли поміч для хворих і немічних по домах і шпиталях, євангелізація через Етнічне Радіо 3ZZZ, пам’ятаючи слова Ісуса Христа: «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили». (Матей 25, 40).
Автор: ЧСВВ
***
Ця стаття опублікована у №2 (1905) газети Церква і Життя, лютий 2017 року.
About The Author
