Ерцгерцог Едвард Габсбург: Закликаю мати багато дітей та сповідувати справжню католицьку віру

84d59c10-adc5-46cb-a799-2c270d7f7f61-768x442

«Про католицьку віру монархії Габсбургів» – під таким заголовком було опубліковано на веб-сайті «National Catholic Register» інтерв’ю з ерцгерцогом Едуардом Габсбургом-Лотрінгенським, який впродовж 10 років був послом Угорщини при Святому Престолі. Інтерв’ю базується на його книзі «Шлях Габсбургів: сім правил для бурхливих часів» (The Habsburg Way: Seven Rules for Turbulent Times).

Католицька віра та традиції Габсбурзької монархії допомагали їм втішатись загалом стабільними шлюбами та великими, щасливими сім’ями, що було вирішальним для управління їхніми королівствами протягом понад восьми століть. Сьогодні деякі принципи, за якими вони жили та помирали, описані, серед іншого, у книзі Едуарда Габсбурга-Лотрінгенського: «Шлях Габсбургів: сім принципів для бурхливих часів», прямого нащадка імператора Франца Йосифа I (1830–1916), ерцгерцога Австрії та нинішнього посла Угорщини при Святому Престолі.

У своїй розмові Габсбург обговорює принципи, якими кожен може скористатися сьогодні в ці неспокійні часи, коли шлюб і сім’я особливо піддаються нападкам. Він також згадує зворушливу історію страти Габсбургської королеви Марії-Антуанетти під час Французької революції; обговорює внесок імператора Карла V, правителя Габсбургів під час Реформації; та приклад останнього спадкоємця австро-угорського престолу Отто фон Габсбурга, який прославився своїм опором нацистам. Він завершує словами, сказаними Генрі Кіссінджером про династію Габсбургів за шість тижнів до його смерті. Він сказав: «Враховуючи особисті слабкості кожного імператора, все ж можна сказати, що протягом століть вони були найкращим для Європи. І з моменту, коли Габсбургів було вилучено з політичної гри, почалися всі проблеми Центральної Європи, які тривають і донині». «Саме так він мені сказав у жовтні 2023 року», – наголосив посол.

Говорячи про причини написання цієї книги, Едуард Габсбург згадує: «На дуже практичному рівні видавництво «Sophia Institute Press» попросило мене написати книгу про Габсбургів. Я подумав: «Я б краще не писав ще одну історичну книгу про Габсбургів, бо їх уже сотні, тому я зроблю щось інше». Роком раніше я прочитав лекцію на тему «Габсбурзькі принципи» в клубі в Бостоні. Організатор попросив мене не говорити виключно про католицьку віру, оскільки багато хто з аудиторії не були католиками. Тож мені довелося сісти та подумати, що ще характеризує Габсбургів. Перше, що спало на думку, це католицька віра, сім’я та багато дітей. Я склав список – у мене вийшло 10 пунктів, які скоротив до семи для книги».

Едуард Габсбург-Лотрінген зізнається, що був здивований, виявивши певні точки дотику між принципами Габсбургів та американським політичним етосом. «Пишучи книгу, я був дуже здивований, коли виявив, що між Сполученими Штатами та певними ідеями Габсбургів є багато спільного. Наприклад, я виявив, що американська система побудована знизу вгору — дуже близько до принципу субсидіарності, який керував імперією Габсбургів та Священною Римською імперією, про що я розповідаю в одному з розділів. Я також помітив, що не лише в Європі, а й у багатьох місцях США ці сім принципів зникли, тому те, що я пишу, може бути корисним. Між США та Габсбургами також існують міцні історичні зв’язки: першого губернатора Техасу призначили іспанські Габсбурги. Тому я люблю жартувати з американськими друзями, що Каліфорнія, Флорида та Техас — це колишні території Габсбургів», — каже він.

В інтерв’ю «NCR» ерцгерцог розповідає, що порівняно з іншими династіями XVI століття Габсбурги мали в середньому 12 або навіть 16 дітей, і це було дуже свідомо, оскільки вони не мали романів. «Вони не «стрибали в гречку», як то кажуть. Вони знали, що шлюб — це таїнство. Вони знали, що повинні забезпечити спадкоємців престолу та «запасних», як вони казали. Останній імператор, блаженний Карл, мав вісьмох дітей за одинадцять років шлюбу. Його шлюб був дуже католицьким — він дуже любив свою дружину. Багато моїх двоюрідних братів і сестер сьогодні також мають великі сім’ї, можливо, вже не шістнадцять дітей, а п’ять, шість, сім, безперечно», — пояснює він.

«Габсбурги були католиками від початку до кінця. Деякі більш побожні, інші менш, але протягом 850 років це була безперервно католицька родина. Якщо ти католик, то віриш, що шлюб має бути відкритим для життя, що зрада та відмова від дару життя — це гріх; що якщо щось піде не так, ти йдеш до сповіді. Все це створює атмосферу відкритості для життя та стабільних, довгих шлюбів. Я заохочую одружуватися та мати багато дітей. Це не лише рецепт особистого щастя для двох людей, але й величезна радість для дітей і найкраще, що ви можете дати державі та суспільству. І, звичайно, я заохочую до католицької віри. Я вірю, що вона приносить щастя, бо це справжня віра», — додає він.

Він наголосив, що щире сповідання віри допомагає у католицькому вихованні дітей, що включає щоденну молитву та відвідування літургії не лише у неділю та свята, а й у будні. Він також виділяє важливий розділ книги, присвячений добрій смерті. Габсбурги, пояснює він, ставилися до цієї справи серйозно, готуючись до моменту смерті впродовж усього життя після отримання святих таїнств і бажано в оточенні родини.

Габсбург розповідає маловідому історію смерті Марії-Антуанетти, французької королеви династії Габсбургів, вбитої революціонерами, яку розповів кат міста Париж, який виконав кримінальний вирок. «Він описав, що Марія-Антуанетта була дуже нервовою та наляканою, оглядаючи будинки по обидва боки вулиці, коли вони їхали на страту. І раптом, коли вони проїжджали повз один з будинків, вона повністю заспокоїлася, залишаючись спокійною та щасливою аж до площі Згоди». Роками пізніше підпільні католики пояснили цю сцену Сансону. Марія-Антуанетта жахливо страждала, бо революціонери відмовилися дозволити їй висповідатися у справжнього священника. Вона могла сповідатися лише у революційних «священників», які самі були екскомуніковані, тому сповідь була б недійсною та гріховною. Водночас, якщо справжнього священника чи єпископа спіймали, то негайно страчували. Однак вдалося таємно провезти єпископа до Парижа та розмістити у вікні вздовж маршруту страти, «щоб уділити відпущення гріхів in extremis (у крайньому випадку)». Вона шукала його. Коли вона його побачила, то зрозуміла, що все гаразд. Це демонструє велике значення, яке Габсбурги надавали вірі, таїнствам і спасінню»,- каже він.

Описуючи різні внески Габсбургів, включаючи Карла V, у боротьбу з лютеранською єрессю, яка руйнувала європейський порядок під час так званої Реформації, співрозмовник «NCR» також згадав про позачасову роль католицької монархії у світовій стабільності, пише pch24.pl.