Христос у центрі нашого життя. Перша проповідь з нагоди Адвенту у Ватикані

Щоб Ісус Христос, якого сьогодні дедалі частіше відсувають на узбіччя нашої культури, був поставлений у центрі нашого особистого життя. Такою була головна тема першої проповіді з нагоди Адвенту, тобто приготування до празника Христового Різдва в Церкві латинського обряду, яку 15 грудня 2017 р., виголосив у Ватикані о. Ран’єро Канталамесса, Ордену Братів Менших Капуцинів, проповідник Папського Дому, для членів Римської Курії та Святішого Отця Франциска. На переконання проповідника, передріздвяні та різдвяні дні є найкращим період для роздумів над цією темою, адже в цей час ми споглядатимемо Боже Слово, Яке у фізичний спосіб воплочується у світі та в історії, у часі та просторі.

Проповідь о. Канталамесси в особливий спосіб була зосереджена на запитанні: «Чому Господь воплотився?» Домінуюча богословська позиція, починаючи від святого Августина і до святого Анзельма, ґрунтувалась на антропологічній основі, адже, як визнаємо у «Символі віри», Господь воплотився заради нас і ради нашого спасіння. Однак були мислителі, як наприклад блаженний Дунс Скот, які «звільнили» таїнство воплочення Ісуса Христа від зв’язку із гріхом людини, наголошуючи на тому, що Бог-Отець бажав мати когось поза Собою, Хто б міг його любити досконалою любов’ю, на яку Він заслуговує. Тому, навіть якщо б і не було гріхопадіння Адама та Єви, все одно б відбулось воплочення Ісуса Христа. А гріх людини лише окреслив спосіб воплочення Божого Сина, надаючи йому спасенного характеру.

Далі отець-проповідник зазначив, що в культурі, яка позначена ідеєю еволюціонізму, може трапитись, що на Ісуса Христа можуть дивитись, як на «випадок історії, відокремлений від Всесвіту». Французький богослов П’єр Тейяр де Шарден, який належав до Єзуїтського Ордену, намагався показати не лише те, що Христос не чужий еволюції Всесвіту, але є Тим, Хто нею керує зсередини та її провадить до здійснення, ведучи до остаточного переображення. А тією таїнственною силою, що спонукає сотворений світ до свого звершення, на переконання о. Канталамесси, є Святий Дух.

Далі проповідник наголосив на тому, що Христос є також і «головним елементом здорового та реалістичного християнського екологізму». Христос відіграєвирішальну роль у вирішенні конкретних проблем, пов’язаних із збереженням сотвореного світу, але виконує її у непрямий спосіб, послуговуючись людиною, яка, люблячи свого ближнього, тобто тих, які є поряд сьогодні, і тих, які будуть жити в майбутньому, дбає про те, щоб залишити у спадщину збережену Землю.

Пригадуючи Святого Франциска Ассізького, о. Ран’єро підкреслив, що дбання про сотворений світ повинно розпочинатись від кожного із нас. А щоб не уподібнюватись до злодіїв, людям необхідно навчитись вживати лише стільки, скільки насправді потрібно, без надлишку, щоб убогі теж мали свою частку. Для забезпечення майбутнього нашій землі всі ми повинні мудро використовувати її ресурси, думаючи теж і про тих, які прийдуть у цей світ після нас. Звертаючись до членів римської Курії, які щоденно мають справу із листами й документами, о. Ран’єро подав як приклад дбання про сотворений Богом світ раціональне використання паперу, дбаючи, в такий спосіб, про збереження лісів. Іншою необхідністю в питанні збереження довкілля є питання глобальності та локальності: потрібно думати глобально, а діяти локально, тобто розпочинати від себе, від свого особистого середовища, тут і тепер.

«Різдво – це сильний заклик до цієї стриманості та поміркованості щодо використання речей. Приклад цього нам дає сам Творець, Який, стаючи людиною, для Свого народження вдовільнився стайнею, – мовив проповідник, додаючи на закінчення, що всі ми, віруючі й невіруючі, покликані зробити свій особистий внесок у збереження сотвореного світу. Це завдання є особливим для нас, християн, адже для цього ми маємо ще й іншу спонуку та намір. «Якщо Небесний Отець сотворив усе «через Христа і задля на Христа», також і ми повинні намагатись робити все в такий же спосіб: «через Христа і задля на Христа», тобто, з Його благодаттю і для Його слави», – сказав на завершення о. Канталамесса, проповідник Папського Дому.