Кардинал Паролін про завдання і виклики Папської дипломатії (ч.3)
Повертаємося до роздумів разом з кардиналом П’єтро Пароліном, Державним Секретарем Святого Престолу, про завдання, які стоять перед дипломатичною службою Апостольської Столиці в так званому пост-глобальному суспільстві. Очільник ватиканської дипломатії звертає увагу на те, що її діяльність послідовно відповідає на вимоги гармонії між народами та шукання свободи для Церкви. Прислухаючись до голосів, що звучать у різних сферах цієї діяльності, можна зауважити, що Святий Престол пропонує рішення, які не є дійсними лише для католиків чи для віруючих, але які мають перед собою людину, її права та свободу. І він чинить це усвідомлено.
Для того, щоб висвітлити те, як папська дипломатія підходить до сьогодення та майбутнього міжнародних стосунків, кардинал Паролін звертає увагу на спроби встановлення контактів, завданням яких є допомогти сучасному світові вирішити численні проблеми, часто – суперечливі, та здійснювати отой динамічний і конструктивний мир, зосереджений на визнанню та підтримці загальнолюдських цінностей, фундаментальних прав та розвиток суспільства.
Державний Секретар Святого Престолу пригадав, як під час свого останнього виступу перед Генеральною Асамблеєю ООН, він висловив побажання, аби були застосовувані різні формати контактів й діалогу для вирішення триваючих конфліктів. У дійсності, сьогодні питання полягає не у примиренні, що керується принципами дипломатичних переговорів, що у випадку війни діяли в минулому, але в тому, щоб знаходити нові, придатніші для відмінних типів існуючих сьогодні конфліктів. Адже не можна не зважати на той факт, що дуже часто ці конфлікти мають зовсім інший корінь, ніж «традиційні» військові операції між державами. Це призводить до того, що існуючі міжнародні правила виявляються непридатними.
Пропозиція пошуку різних форматів для вирішення конфліктів дає змогу зрозуміти наслідки вислову «поетапна війна» чи «війна у фрагментах», впровадженого Папою Франциском. Мова йде про те, щоб знову повернутися до підвалин міжнародного порядку. Це означає, що пошук миру не буде результативним без визнання певних незмінних природних моральних обмежень і без негайного застосування цих основ цілісного людського розвитку. Не слід також уявляти, що єдине теоретичне вирішення може дати відповідь на всі існуючі виклики.
Розвиток міжнародного права протягом періоду існування ООН може багато розповісти про регулювання, застосування та узаконення нових шляхів, починаючи від впровадження обов’язку вирішувати суперечки мирними засобами. Для Папи Франциска це означає обов’язок забезпечувати беззаперечне верховенство права й невтомне звернення до переговорів й арбітражу, посилаючись на четвертий розділ Хартії ООН, як на «фундаментальну юридичну норму». Це, однак, є відправною точкою в опрацюванні адекватних відповідей для конкретних випадків.
Усвідомлюючи, що доводиться діяти у пост-глобальному контексті, папська дипломатія, дивлячись у майбутнє, добре розуміє, що слід подолати шукання миру, як декларативне вираження для заспокоєння сумлінь. Як довго залишатиметься можливим розділяти поняття миру-безпеки й співпраці-розвитку? Кошти, спрямовані на безпеку та озброєння завжди доступні, в той час, як в ім’я економічної кризи зменшуються ті, що призначені для розвитку, всупереч різним затвердженим програмам.
Хартія ООН спрямовує стосунки між державами для забезпечення, шляхом прийняття принципів і створення систем, того, щоб сила зброї не застосовувалася за винятком загальних інтересів. Папа Франциск, натомість, відкидає ідею, що організовані сили можуть бути синонімом спільного інтересу та наполягає на тому, що якщо шукаємо справжній цілісний людський розвиток для всіх, необхідно невтомно анґажуватися у запобігання війнам між народами і державами.
About The Author
