Кардинал Паролін: свобода починається в серці

Повний текст проповіді кардинала Пароліна під час Євхаристії у храмі св. Олександра в Києві.

Дорогі брати і сестри, я радий зустріти вас та виразити вам привітання й підтримку, які Святіший Отець просив вам передати.

У сьогоднішній літургії звучать слова: «Не збирайте собі скарбів на землі».

Як важко виконати цей наказ Господа! Дорогі брати і сестри, всі ми звикли просити справедливості й прозорості у тих, хто обіймає суспільно-відповідальні посади. І це справедливо.

Ваша Держава, але також й всі інші країни світу, борються проти нечесності несправедливого багатства, розкрадання суспільних благ заради збільшення особистих статків. Корупція та концентрація грошей у руках небагатьох осіб стоять, напевно, серед головних причин зубожіння народів, знищення свободи, руйнування мрій про кращий світ та право на життя для всіх.

І ми, християни, повинні завжди боротися та діяти заради досягнення справедливості, — проте ніколи не використовуючи насильство.

Але водночас ми покликані відкинути прив’язаність до себе самих, яка криється в наших серцях, а тому становить перешкоду для нашої свободи. Бо свобода розпочинається в серці. Можна проповідувати справедливість, але всередині самих себе бути жертвами ревнощів, заздрощів, прагнення успіху забудь-яку ціну. Тож навіщо тоді цей наш протест?

Меч, який вбиває узурпаторку в першому читанні, це той меч, який ми маємо використати для того, аби визволитися від наших поневолень, від брехні про себе самих, виправданої стількома гарними словами.

Маємо зробити чистим наше око, тобто наш погляд на нас самих та на інших. Маємо зробити наш погляд чистим, прозорим, без прихованих інших цілей.

І це повинні передусім зробити ми, єпископи, пресвітери, ченці та черниці. Ми ризикуємо більше за всіх, бо нас цінують і шанують, а тому ми вважаємо, ніби стоїмо понад будь-яким судженням і часто дозволяємо собі речі, які викликають збурення серед малих цього світу: багатство, яке нам не личить, гордість і пихатість з приводу влади, яка нам була надана, — стиль життя, який Папа Франциск називає «світським».

Дорогі брати та сестри, міль, іржа нищать усі ці наші фальшиві багатства. Чи це будуть великі гроші корупціонерів, чи хвора прив’язаність до того, що наше, до посад, до почестей, до перших місць.

Аби знайти справжню свободу, ми повинні підвести погляд до неба: наш скарб там, це Божа любов. Любов настільки безкорислива, що привела Господаря до втрати всього, аж Він був розп’ятий на хресті, посеред плювків та насмішок, аби залишитися вірним цій любові та спасти нас.

Все те, що нас віддаляє від цього Бога, що чекає нас на небесах, після завершення небагатьох днів нашого земного існування, належить відтяти мечем тавідокремити від себе. Також і тому, що все це відбирає в нас час та сили. Наші розчарування та наші мізерні бажання заважають нам шукати те, що небесне, до чого ми призначені від початку світу і що має нескінченно більше значення від того, що збираємо тут, на цій землі.

Смерть вашого архієпископа Петра, пастиря цієї Дієцезії, яка настала несподівано кілька днів тому, на 51 році життя, — це ще один заклик, звернений до нас Господом. Молимо Отця, щоби Владика зміг отримати свій скарб на небесах; але з цієї події маємо видобути урок, аби почуватися, кожного дня, простими паломниками на цій землі, яка є тільки маленьким містком між двома нескінченостями, де перебуває Бог.

І таким чином ми відкриємо, що скарб, яким є Бог, настільки прекрасний, аж робить спокійними також і дні цього нашого земного життя.

Євхаристія, яку звершуємо, дарує нам Хліб небесний. У ньому, в Ісусі, який жертвує себе нам, ми вже маємо завдаток небесного скарбу, добро, яке ніхто не може в нас відібрати та що становить намет Еммануїла, поставленого на полі нашої земної історії.