Коли Франциска везли до лікарні, він сказав: “Я поверну тебе сюди”

Через рік після смерті Франциска Массіміліано Страппетті вперше розповідає про останні місяці життя папи. «Тепер я можу розкрити те, що завжди тримав у таємниці. Коли ми повернулися до Дому св. Марти…»

Corriere della Sera: Протягом двох з половиною днів ви постійно чували біля відкритої труни папи. Чому?

Массіміліано Страппетті: Тому що я з любов’ю піклувався про тіло Святішого Отця до самого кінця і відчував потребу піклуватися про нього також у цій ситуації, будучи готовим втрутитися у разі будь-якої потреби, пов’язаної з тривалим виставленням тіла для вірних. Це було правильно.

Ви пережили з ним усі випробування його хвороби, і найпрекраснішим днем, безумовно, була Великодня неділя, 20 квітня 2025 року. Напередодні його смерті. Рік тому.

Так, тепер я можу розкрити те, що завжди тримав у таємниці. Того дня, після благословення «Urbi et Orbi» й урочистої процесії серед вірних, коли ми повернулися до Дому св. Марти, папа був виснажений, але щасливий, як дитина, якій подарували банку шоколаду. У ліфті, коли ми залишилися вдвох, по його обличчю скотиласья сльоза. Це була сльоза радості.

Франциск сказав: «Дякую, що повернув мене на площу». Ви ж йому це пообіцяли, чи не так?

Так, він не любив перебування в лікарні. Щоразу, коли йому доводилося їхати до Джемеллі, він жартував: «Побачиш, тепер кардинали готуватимуть конклав». Але 14 лютого його стан став справді серйозним, тому я сказав йому: «Святіший Отче, ми повинні їхати до лікарні». Він зітхнув: «Це востаннє я бачу Святу Марту, правда?» І тоді я дав йому обіцянку: «Я поверну тебе сюди у папському вбранні». Так і сталося.

Ви думаєте, що шлях до визнання святості відкритий і для Франциска?

Франциск завжди казав: «Тільки Ісус творить чудеса». Однак, я не заперечую, що є випадки, які доведеться дослідити. Як Церкві, так і науці. Я маю на увазі людей із тяжкими хворобами, які одужали. Побачимо. Але для мене Франциск уже святий.

На світанку у Великодній понеділок Франциск повернувся до вас, узяв за руку і назавжди заплющив очі. Що вас так поєднувало?

Можливо те, що я бачив у ньому передусім людину, а вже потім папу. Тому для нього було природно довірятися мені. На Великдень, перед поїздкою на папамобілі, він хвилювався: «Чи зможу я сісти в джип? — спитав він мене. – А що, як нас у цей час хтось побачить?» Зрештою, це були турботи звичайної людини, у якої так болить праве коліно, що вона не може взутися, але не соромиться просити про допомогу. Він також сказав: «Знаєте, чому я тобі довіряю? Я розпитав про тебе і дізнався, що ти всім допомагаєш, і успіх не вдарив тобі в голову». Але нас також дуже поєднувало почуття гумору. Щоранку, прокидаючись, він запитував: «Привіт, хто сьогодні помер?». Такий він був.

Протягом 38 днів його перебування в Джемеллі до клініки приходили тисячі людей.

Так, він радів цьому прояву любові і був дуже щасливий, коли дізнався, що аргентинські танцюристи почали танцювати під його вікнами.

Що вам залишилося від Франциска?

Окрім його аромату у флаконі одеколону та тієї величезної вдячності, яка мене переповнює? У мене залишилося багато кулінарних книг, які він мені подарував, знаючи про моє друге життя як майбутнього шеф-кухаря. А також прекрасні слова, які він одного разу сказав моїй партнерці Барбарі, дякуючи їй за те, що вона витримує таке складне життя поруч із папським медбратом. І слова, які він сказав моєму синові Матті, який у дитинстві був воротарем, як і він в Аргентині. Він помер раптово, я цього не очікував. Інсульт: сподіваюся, він не страждав.

Як сталося, що папа з’явився в пончо?

О так, це було 10 квітня! Ми тихо йшли коридором Дому св. Марти, коли він раптом сказав: «Я хотів би піти до базиліки, маю поговорити з реставраторами вівтаря катедри». У мене не було піджака, а на ньому було аргентинське пончо, яке він носив у своїй кімнаті. Я запитав: «А що, як нас побачать?». А він: «Усе одно йдемо». Але там був фотограф. Наступного дня, коли я його будив, розповів йому про це. А він: «Ну і добре, тоді підемо туди й сьогодні!». Це фото облетіло весь світ.

Массіміліано Страппетті почав працювати в клініці Джемеллі у віці 20 років, потім перейшов до Медичної служби Ватикану і протягом своєї кар’єри доглядав до кінця також Івана Павла ІІ та папу Бенедикта XVI. Нині входить до медичного персоналу Лева XIV, пише Stacja7.