Кожні п’ять хвилин «Je suis Chrétien» – Католицький Оглядач

Минає другий тиждень, відколи світ сколихнуло відео, на якому ісламісти з терористичного угрупування «Ісламська держава» жорстоко стратили християн-коптів. Проте, не зважаючи на розголос у медіях, голосів борців за свободу думки, з якими солідаризувалися і деякі християни, які нещодавно захищали права вбитих французьких журналістів з «Charlie Hebdo», не довелось почути. Ні політики, ні звичайні громадяни не вийшли на протести з гаслами: «Je suis Chrétien» ну або хоча б «Je suis Сopt»…

Реалії світу…

Звичайно, політика деяких держав щодо існування «Ісламської держави» докорінно змінилася: з пасивного засудження чи цілковитого ігнору на дії або наміри діяти. Однак було б наївно думати, що пожвавлення спровокувало насилля над 21 християнином з Єгипту. Єгипетські християни і на території свої держави десятиріччями потерпають від переслідувань і терактів. І чомусь раніше європейських лідерів чи владу того ж Єгипту це не вельми цікавило. Світ, здається, «звик» до антихристиянської діяльності цього та інших угруповань. А може, всерйоз і не проймався, оскільки на загал не настільки сильно асоціював себе з християнством і можливою перспективою опинитися в центрі діяльності «Ісламської держави», яка діє від 2002 року, а яку, до слова, Рада Безпеки ООН визнала терористичною організацією тільки минулого року (!).

Тому політична реакція з’явилася не зі співчуття з коптами чи християнами, а з дещо іншого факту. Як бачимо з останніх фото і відео, радикальні ісламісти вважають себе «людьми, які сколихнуть світ та поширять релігію іслам по всій землі», та навіть підлітків вчать не відчувати жалю до «невірних». Тобто до усіх, хто не сповідує іслам чи сповідує не так, як його розуміють вони. А локація нещодавньої страти християн засвідчує, що виконавці жорстоких вбивств та викрадень, підпалів сіл і руйнування церков Нігерії, Камеруну, Нігеру, Іраку та Сирії поширили свою діяльність на терени Лівії. І тепер вони перебувають у безпосередньому сусідстві з Єгиптом і через морський кордон, якихось 500 морських миль, з Італією – тобто з усією Європою. І тоді причин для акцій на захист свободи може бути більше, значно більше…

Для західних суспільств ця ситуація також оголила реальні гіркі плоди політики секуляризації: Церкву та пов’язані з нею цінності настільки активно виштовхували на маргінес суспільства, що заразом позбулася засадничого розуміння цінності людського життя, яка тепер визначається локацією або релігійною, політичною чи національною приналежністю. Хіба може бути в таких умовах чутливість до проблем іншого, а щобільше – інакшого і далекого. Ось чому не варто чекати ні масових акцій, ні спаду християнофобії. І саме з цього погляду потерпання християн від ісламістів, а навіть страта на відео, декому могли виглядати проблемою, яка стосується самих лишень християн.

… і реалії християнства в світі

Проте реальність інша – для спільноти християн «Ісламська держава» не перша і не єдина загроза. А мученики-копти одні з тих багатьох, які загинули і продовжують щоденно вмирати за віру в Христа. Впевнитись в цьому можна, якщо прочитати рапорти Міжнародної Організації Допомоги Християнам «Open Doors», згідно з яким найнебезпечнішими країнами сьогодні є не тільки ті, в яких ведуть діяльність ненависники «західної освіти». До прикладу, вже тринадцятий рік перше місце у списку займає Північна Корея. А цьогорічну десятку найнебезпечніших продовжують Сомалі, Ірак, Сирія, Афганістан, Судан, Іран, Пакистан, Еритрея та Нігерія. Як бачимо, окрім медійно активної «Ісламської держави», християн переслідують і чимало «мовчазних» терористів. Серед них, на 23-му місці, є й Єгипет.

У рапорті американського центру вивчення світового християнства (Center for the Studies of Global Christianity) йдеться, що близько 100 тисяч послідовників Христа гинуть за віру щорічно – тобто кожні п’ять хвилин вмирає один християнин. Мовою гасел: кожні п’ять хвилин «Je suis Chrétien».

Звичайно, смерть з іменем Ісуса на устах для християнина не є кінцем, а лише початком Вічності, тому замість страху і приниження послідовники Христа, яких переслідують в усьому світі, зростають у вірі. Промовистим прикладом цього є, наприклад, Китай, в якому жодні репресії не можуть зупинити зріст християнства.

Однак, не зважаючи на всю еклезіальну користь мучеництва, чи може християнський світ мовчати на переслідування братів і сестер у вірі? Чи пла̀кати за вбитими належить тільки Папі? Це питання і до українських християн. До нас, що чекаємо підтримки світу в нашій війні, а самі не виявляємо щонайменше солідарності з болем і стражданнями християн Близького Сходу.

Якщо ми називаємо себе християнами навіть на державному та суспільному рівні, а солідаризуємось, вустами Президента та медій, лише з загиблими французького видання «Charlie Hebdo» і натомість мовчимо на масове знищення християн, то варто замислитись. В умовах власної релігійної свободи треба спитати себе: чи справді «Je suis Chrétien»?

Наталя Гадьо