Маленький фронт антихристиянської війни

Минулого тижня догналівські сектанти вкотре пікетували Львівську обласну раду проти розробок сланцевого газу в Україні. Новина потрапила навіть на провідні українські телеканали. Здавало б ся, нічого цікавого – черговий сектантський вибрик, не більше. Однак історія з цим газом відкрила і ще одну, цілком сподівану для одних і шокуючу для інших річ: ВО «Свобода» і донаглівці – союзники.

Коли рік тому в Тернополі ВО «Свобода» пікетувала проти ювенальної юстиції разом з догналівцями, то це ще можна було розцінювати, як помилку далеких від Церкви політиків. Хоча вже тоді було цілком зрозумілим, що ці дві організації – суспільні явища одного рівня. Реакція галицького суспільства на постмодернізм: постсовєтська, пізньомодерна, сектантська реакція. Тому варто було очікувати що ці дві сили знову зустрінуться у спільних акціях. Чекати довелося аж майже цілий рік.

У вересні цього року львівський письменник Юрій Винничук у своєму неперевершеному стилі Юзя Обсерватора зауважив зрощування промосковського політика Віктора Медведчука, націоналістичного ВО «Свобода» та маргінального псевдорелігійного утворення тоталітарного характеру – секти догналівців.

А кілька днів пізніше – 3 жовтня – свободівці за допомогою екзальтованих догналівок зривають сесію Львівської облради. І для організації такої політичної провокації уже потрібне не випадкове перетинання, а співпраця. Здавалося б, неймовірно: політична сила, яку багато хто вважає московофобською, тісно співпрацює з тоталітарною сектою, яка закликає Росію ввести війська в Україну і вимагає приєднання України до Росії. Але, як зауважив п. Тарас Возняк, головний редактор Незалежного культурологічного журналу «Ї», антикатолицизм обох цих організацій, спрямований конкретно проти УГКЦ, цю співпрацю робить логічною.

Реалії українського життя, для поверхневого спостерігача часто видаються неймовірними, але після трошки глибшого розгляду вони виявляються логічними і передбачуваними: усе відбувається за законами суспільного розвитку й ідеологічні відмінності часто є тільки ширмою, яка приховує стару, як світ, максиму: «Це тільки бізнес, і нічого особистого».

Насправді ж, це тільки маленька частина світової війни проти християнства та його цінностей. І в цій війні союзниками стають сили, які, на перший погляд, не мають нічого спільного: західний лібералізм, неопоганство, ісламізм, тоталітарні секти, ЛГБТ-лобі, транснаціональні компанії…

І перше, що нормальній людині приходить до голови, це – існування світової змови проти християнства і християн. Але така думка не враховує однієї простої істини християнства, яку нам доносить Послання до Ефесян: «Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах» (Еф. 6, 12). Тобто потрібно собі усвідомлювати, що найперший і найголовніший зв’язок усіх людських сил, які провадять боротьбу проти християнства, перебуває у царині духа, в духовному світі.

Без усвідомлення цього усяка боротьба за права християн і всякий опір християнофобії будуть не повними. Як і всяка реальність нашого життя, і ця проблема вимагає від нас комплексного підходу: тілесного і духовного.

З одного боку, кожен християнин має обов’язок докладати усіх зусиль для поширення Радісної Звістки і її оборони усіма дозволеними людськими методами, використовуючи для цього всі позитивні надбання людства. Але з іншого – маємо обов’язок також і духовно: через молитву й активне духовне життя, сприяти викоріненню зла у світі. Без цих двох вимірів усяка спроба оборонитися буде приречена на провал.

У християнських колах часто покликаються на перших християн, але ще частіше повністю ігнорують їхній досвід. Терплячи переслідування у Римській імперії, християни не тільки молилися і своїм мучеництвом давали свідчення про Христа. Вони також писали апології християнству і християнам, старалися інформувати і суспільство і владу про реалії християнства. Не враховуючи цей досвід, ми самі себе прирікаємо на поразку.

о.Орест-Дмитро Вільчинський