Мусульмани напали на польську місію в ЦАР

Драматичну розповідь про напад на польську францисканську місію в Центрально-Африканській Республіці опублікував брат Єронім Лусяк, OFM, на офіційній сторінці францисканської провінції. Нота датована 8 березня. Ось її повний текст:

«Мої дорогі, минулої неділі ми могли почути сильні слова Ісуса, Який відповідає юдеям, які шукають знаку: «Зруйнуйте храм цей, а я його за три дні поставлю» (Ів. 2, 19).

У контексті недавніх подій у нашому селі ці слова набувають особливого значення. Від суботи до понеділка над Рафаї з’явилися чорні хмари війни. Тепер, після трагічних трьох днів, ситуація повільно починає внормовуватися, а Церква, тобто наша спільнота віруючих, повільно починає відновлюватися. Деякі загинули, деякі ще переховуються, але малими кроками ми збираємо сили.

Що сталося?

Вночі з п’ятниці на суботу нам повідомили, що група мусульман, званих бороро, розташована за 35 км від Рафаї і наближається до нас, щоб напасти. Через те, що останнім часом ми чули багато такої інформації, то недооцінили це повідомлення. Однак зранку, коли це повідомлення підтвердилось, ми відвезли обидва автомобілі за річку до бази марокканського війська, а потім повернулися до місії. Після обіду, як завжди, короткий відпочинок, а потім адорація і з 15.00 до 16.00 нас поінформували, що мусульмани від нас лише за 3 км. О. Кордіан сказав мені взяти транспорт і втікати через річку, але виявилось, що було вже пізно, почулися постріли. Ми зайшли до вітальні й за двадцять хвилин стрілянини вирішили, що мусимо втікати. Штовхаючи скутер, щоб не шуміти, ми залишилися в кущах, де сховали скутер і пішли у бік річки. По дорозі зустріли відділ «Антибалака», так званих захисників країни, хоча насправді це банда злодіїв. Вони організували нам пепеправу, а на іншому боці річки забрали наші гроші, приставивши гвинтівку до голови о. Кордіана. Долаючи наступні кілометри кущами, коли почало темніти, ми нарешті потрапили на базу марокканського війська, де нас дуже добре прийняли.

Наступного дня, в неділю, нашу базу двічі обстріляли. Коли марокканці відповіли важкою артилерією, то сліду ворога навіть не було. У понеділок уранці ми почули постріли, але близько 10.00 нас повідомили, що мусульмани пішли. Якнайшвидше ми з о. Кордіаном повернулися на місію, щоб побачити, що можна врятувати. На наш подив, все було не так вже й погано. Вони лише зламали замок у вітальні, з якої вкрали телевізор, кілька дрібних речей і вміст холодильника. Дуже сумне видовище чекало нас у каплиці – дарохранительниця, а поруч монстрація були кинені на крісла. Я негайно поставив на своє місце Найсвятіші Тайни, на щастя, нічого не зникло. За деякий час виявилося, що вони також знайшли і викрали наш скутер. Так, де-факто, найгіршу картину я побачив того ж дня після обіду, коли вирішив повернутися за річку, щоб забрати мій багаж з військової бази. Отож, пройшовши через ринок, я побачив десятки захисників з «Антибалака», які зробили свято з тіл своїх ворогів, вважаючи, що таким чином здобудуть їхню силу. Один з них відрізав шматок ноги покійного і, простягнувши у моєму напрямку, запитав, чи хочу я спробувати…

Мої дорогі, з одного боку, хочеться втекти звідси, з іншого боку, дивлячись на наших парафіян, розгублених, наляканих, відчайдушних, ми усвідомлюємо, наскільки вони зараз потребують нас. Ми не знаємо, скільки наших ворогів, де саме вони зараз і коли повернуться? Знаємо одне: «оскільки Христос воскрес, то й ми також воскреснемо», як пише св. Павло. Наближаючись до Великодня, я бажаю всім глибокої віри в те, що Бог зробив для нас, з любові до нас. При нагоді смиренно прошу вас про молитву, і від щирого серця всіх благословляю +».