НАШ ОБОВ’ЯЗОК БОРОНИТИ

«Агресивна війна за своєю природою аморальна. У той трагічний момент, коли вибухає війна, керівники держави, яка зазнала нападу, мають право і зобов’язані захищати країну, застосовуючи навіть силу зброї» (КСДЦ 500) – однозначна норма соціальної доктрини Католицької Церкви. І якщо до тепер могли бути певні моральні сумніви щодо реальності московистької агресії на Україну, то в ніч на празник свв. Первоверховних Апостолів Петра і Павла обстріли українських військових з території РФ і подальше входження військ РФ на територію України, відхилили усякий сумнів у реальності агресії московитської терористичної держави проти України.

Історичний досвід вчить, що московитська держава завжди провадила політику геноциду щодо українського народу та докладала максимально зусиль для знищення українського католицтва та православ’я. Тому, природнім світлом розуму, не затемненого різними псевдогуманістичними лівацькими міфами, абсолютно безпомилково можна розцінити московитську агресію на Україну, як тяжку загрозу як священному праву кожної людини на свободу совісті, так і як тяжку, безпосередню і реальну загрозу самому фізичному існуванню українського народу та інших народів й етносів, які себе відчувають частиною української політичної нації.

У даному контексті виникає надзвичайна ситуація, яка примушує українське суспільство захищати себе від фізичного знищення та духовного поневолення, яке є небезпечним навіть для вічного спасіння людини, яка може бути змушеною окупаційними силами до життя у невідповідності з власним сумлінням.

Ба більше того. Ситуація, що склалася, звертає увагу кожного члена українського суспільства на обов’язок захисту невинних жертв агресії, які самі себе не можуть захистити, а це включає право на застосування сили (КСДЦ 504).

Усе це вказує на те, що празник свв. Первоверховних Апостолів Петра і Павла за юліанським календарем став переломним моментом у подіях на сході України. Цей переломний момент обов’язок оборони українського суспільства вчинив загальним моральним обов’язком для кожного члена українського суспільства. Тим більше, такий обов’язок зобов’язує усіх членів Католицької Спільноти України, не залежно від їхньої обрядової чи етнічної приналежності.

В реальності склався стан, який кожного з нас зобов’язує взяти участь в обороні українського суспільства й української держави.

Що це на практиці означає?

Перш за все, кожен військовозобов’язаний громадянин, який має можливість зі зброєю в руках захищати Україну перед моксовитською агресією, мусить це зробити.

Друге. Кожен громадянин повинен почати обмежувати свої фінансові витрати, щоб фінансами підтримати потреби оборони.

Третє. Кожен, хто не здатен до прямої оборони зі зброєю в руках, зобов’язаний допомагати військові й державі в обороні та надавати відповідну підтримку й допомогу жертвам війни.

Четверте. Кожен християнин, маючи перед очима біблійне вчення про те, що Бог є Той, Хто керує долею народів і Хто дає перемогу й захист, має обов’язок молитися за перемогу над ворогом та захист наших військових і цивільних.

П’яте. Оскільки в сучасному світі інформаційна війна є частиною війни чи агресивної, чи оборонної (праведної), а РФ провадить жорстку інформаційну війну проти України, кожен громадянин, по мірі своїх сил та знань, має обов’язок поширювати істину про події в Україні, за винятком інформацій про пересування військ чи військові плани, тобто інформацію, яка може бути смертельно шкідливою для оборонців українського суспільства перед московитською агресією.

Прийшов час обирати сторону правди чи сторону брехні. Відсутність вибору, пасивність у цьому – це пасивне потурання агресії РФ проти України, потурання фізичному знищенню та духовному закабаленню громадян України.

Вибір за кожним з нас.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Скорочення:

КСДЦ – Компендіум соціальної доктрини Церкви, Кайрос, Київ, 2008