Навіщо нам потрібне заступництво святих?

Протестанти люблять повторювати, що католики нібито «поклоняються» святим. Однак насправді католики не поклоняються, а радше шанують святих — так само, як ми шануємо, наприклад, своїх батьків — і просять їх заступитися перед Богом. Але навіщо нам взагалі потрібна допомога святих? Хіба недостатньо молитися безпосередньо Богові?

Хоча слова «поклонятися» та «шанувати» можуть здаватися нам схожими, між ними є дуже суттєва різниця. Святий Тома Аквінський (ST II-II q. 103 та ST III q. 25) перераховує три види шани (або поклоніння), які ми можемо віддавати іншим. Найвищий з них називається latria і полягає саме в обожнюванні, або хвалі. Це поклоніння, призначене виключно для Бога; у ньому ми визнаємо Божу перевагу, досконалість і той факт, що ми не можемо існувати без Нього.

Другий тип шанування — це dulia, і цей тип ми можемо пропонувати іншим істотам. Це повага, заснована на гідності даної людини; ми пропонуємо його, наприклад, батькам, вчителям, людям похилого віку або навіть святим Господнім. Стосунки в цьому випадку зовсім відрізняються від поклоніння: там ми маємо стосунки творіння з Творцем, тоді як тут це стосунки однієї людини з іншою.

Аквінський (ST III q. 25 a. 5 c.) розрізняє третій тип шанування – hyperdulia, або особливий культ, призначений для Божої Матері. Марія була лише творінням, і тому ми не можемо пропонувати їй культ поклоніння. Однак, через її обрання Богом, вона має право на особливий вид шанування – зрештою, вона носила у своєму тілі Втіленого Бога! Таким чином, hyperdulia перевершує шанування, яке пропонується будь-якій іншій людині, але водночас не досягає шанування, яке віддається Богові.

Звинувачення, яке повторюють протестанти, що католики нібито «поклоняються творінням», є, таким чином, повною брехнею. Трохи глибше дослідження показує, що поклоніння, належне Богові, та шанування святих – це два абсолютно різні підходи. Ми не виявляємо покори святим, не визнаємо своєї повної залежності від них і не дякуємо їм за їхнє діло творіння чи відкуплення. Ми робимо все це лише в присутності Бога. Ми шануємо святих за чисте життя, яке вони провели, або за їхню мученицьку смерть за Христа, а також у знак визнання прикладу, який вони нам подали.

Шанування святих має ще один дуже важливий аспект. Оскільки вони так близькі до Бога, вони можуть заступатися за нас. Вони передають наші прохання Богові та є нашими «захисниками» – це тому, що вони самі заслужили заслуги через святе життя, яке вони провели на землі. Церква вчить, що Бог створив світ так, що, хоча Він знає, що нам потрібно, Він все ж хоче, щоб ми досягли цього через власні молитви та молитви інших.

Навіть у Старому Завіті є приклади, які демонструють ефективність молитви однієї людини за іншу. Молитва Мойсея до Бога забезпечила ізраїльтянам зцілення від смерті після укусів отруйних змій. Мойсей заступився за народ. Тоді Господь сказав Мойсеєві: «Зроби собі змія та вивісь його на жердині, і кожен, хто буде вкусений, подивиться на нього, буде жити» (Чис. 21,7-8). Подібно до цього, Авраам просив у Бога прощення за Содом, якби там знайшлося лише десять праведників (Бут. 18,32); на жаль, у цьому заплямованому гріхом місті їх було навіть не так багато. Зрештою, Сам Спаситель навчав нас про силу молитви, кажучи: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мт. 18,20). Отже, якщо молитва людей на землі має значення перед Богом, то наскільки потужнішою є молитва святих — тих, хто жив святим життям і тепер, очищений від земних прив’язаностей, насолоджується славою спасенних? Мешканці небес, будучи глибше з’єднаними з Христом, (…) постійно заступаються за нас перед Отцем, пропонуючи Йому заслуги, які вони здобули на землі через єдиного Посередника між Богом і людством, Ісуса Христа (…). (…) Їхня братня турбота, таким чином, значно допомагає нашій слабкості – пояснює догматична конституція «Lumen Gentium» Другого Ватиканського Собору (№ 49). Документ додає, що святі на небесах насолоджуються славою, «ясно бачачи Самого Бога, триєдиного та єдиного, таким, яким Він є».

Прохання про молитви до святих було очевидним у Церкві з її перших століть, а мученики були в найвищій шані. «Ви, мученики-переможці, які радісно перенесли страждання за Бога і Спасителя, ви, які маєте мужність говорити до Самого Господа, ви, святі, заступіться за нас, боязких і грішних людей, сповнених смутку», – писав святий Єфрем Сирійський, який жив у четвертому столітті.

Однак можна запитати: як святі на небесах розмовляють з Богом і підносять Йому свої молитви, якщо вони більше не мають вуст, щоб говорити? Дійсно, душа втрачає здатність говорити в момент смерті, тобто коли вона відділяється від тіла, і знову знаходить її лише під час воскресіння мертвих в кінці часів. Відокремлена від тіла, вона зберігає дві властивості людської природи: інтелект і вільну волю. І саме через інтелект душі на небесах можуть спілкуватися з Богом. Незважаючи на відсутність очей, вони бачать Бога «віч-на-віч» через інтелектуальне бачення, яке в теології називається блаженним баченням (лат. visio beatifica). Так само через інтелект душі спасенних можуть підносити молитви Богові за нас, бо їм більше не потрібно молитися за себе.

Ці душі бачили і досі бачать божественну сутність через інтуїтивне бачення, навіть віч-на-віч, без посередництва будь-якої істоти як об’єкта свого бачення; натомість, божественна сутність відкривається їм безпосередньо, чітко, ясно та відкрито, і в цьому баченні вони радіють божественній сутності, писав Папа Бенедикт XII у конституції «Benedictus Deus» у 1336 році. Святий Григорій Великий, у свою чергу, пояснював, що душі спасенних, дивлячись на обличчя Бога, бачать у Ньому інші створіння та події, що відбуваються у світі. Тому вони також знають, що ми просимо їх про допомогу.

Нарешті, варто наголосити, що небеса є домівкою не лише для святих, яких ми згадуємо в літургійному календарі, але й для всіх спасенних — тих, хто покинув цей світ у стані освячуючої благодаті та вже спокутував покарання за свої гріхи в чистилищі. Ми сподіваємося, що до цієї групи також належать наші померлі близькі, хоча ми не впевнені. Ми не знаємо стану їхніх душ на момент смерті, а також не знаємо, чи закінчився для них час будь-якої можливої покути в чистилищі. Однак, якщо вони зараз перебувають у чистилищі, ми можемо допомогти їм скоротити цей час: наші молитви, літургії та відпусти можуть допомогти їм швидше досягти небес. А коли вони там опиняться, через споглядання Божественного Обличчя, вони зрозуміють, що з нами відбувається, і підтримають нас своїми молитвами.

Автор: Адріан Файда, pch24.pl