Невидимі християни Катару

Доха – столиця і найбільше місто арабської держави Катар, розташоване біля узбережжя Перської затоки. При цьому величезне співтовариство іммігрантів, що проживають тут, сповідує свою віру, не використовуючи публічно християнських символів.

Якщо ви будете шукати церковний комплекс Месаймір на будь-якій карті Катару, ви знайдете групу ізольованих різнокольорових будинків. Знак на шестисмуговій дорозі посеред пустелі вказує на «релігійне об’єднання», розташоване на відстані 40 км. від Дохи, де згруповані вісім визнаних християнських меншин країни. Месаймір представляє собою ряд немаркованих карамельного кольору будівель, оточених гігантською стоянкою для автомобілів. Потрапити сюди можна тільки після проходження поліцейського огляду.

У католицькій парафії, церкві Діви Марії Вервиці, в суботу служать 33 Святих Меси. Отець Шарбель Махан, ліванський священик, служить їх на витонченій італійській мові, яку він вивчив за роки навчання в Італії. Протягом двох років отець Махан працює в місії на цьому невеликому, але дуже багатому півострові, який, завдяки масовому притоку іноземних робітників, сьогодні налічує близько 300 тис. християн, шосту частину від загальної чисельності населення.

Проте, обмеження для не ісламських громад тут досить великі, починаючи з заборони на поширення своєї віри, яке є в Катарі кримінальним злочином і карається позбавленням волі на строк максимум на один рік. «Я в першу чергу маю справу з експатами з європейських та інших арабських країн. У Катарі наша робота полягає не в євангелізації, але в турботі про християн, які хочуть сповідувати свою віру в цій країні», – каже отець Махан.

Закони Катару засновані на Шаріаті і визнають тільки три аврамічних релігії – юдаїзм, християнство та іслам, але перехід з ісламу в одну з цих релігій юридично прирівнюється до віровідступництва, хоча жоден смертний вирок в історії країни не був приведений у виконання. Крім того, урядом заборонено поширення неправдивих ісламських просвітницьких матеріалів та будь-які зображення не ісламських релігійних символів.

«Тут, в Месаймірі, немає ні хрестів ні шпилів – вони заборонені, і навіть знаки, що позначають присутність церкви в цьому місці, викликають різку критику. Тепер вони замінені абстрактним терміном ‘релігійний комплекс’», – говорить о. Махан. – «Уряд Катару дав нам цю ділянку землі в пустелі для будівництва церков, і тут ми маємо повну свободу, тому що поважаємо правила».

Таким чином, свобода релігії в Катарі – складне питання. Уряд еміра Таміма бін Хамад Аль Тані створив Міжнародний центр міжрелігійного діалогу в Досі (DICID), установу, чия робота спрямована на встановлення діалогу між релігіями. «Ми, катарці, в основному мусульмани-суніти, тільки 10% населення складають шиїти» – пояснює Ібрагім Салех аль-Наїмі, директор DICID. – «Шаріат лежить в основі нашої правової системи, але, з огляду на величезний приплив експатів, які становлять майже 90% населення, наш центр організовує круглий стіл, здатний об’єднати представників усіх визнаних релігій в країні».

Як було відзначено в Міжнародній доповіді про свободу віросповідання, підготовленій Держдепартаментом США, релігійним меншинам в цій країні бракує правової процедури для реєстрації і встановлення місць відправлення культу. Тому, незважаючи на створення урядом Міжнародного центру міжрелігійного діалогу, закони Катару допускають тільки ті релігійні обряди, які відповідають «нормам громадського порядку та моральності». Це означає, що не допускається ніяких видимих ознак, що вказують на присутність християнських церков, а також місць відправлення культу інших не мусульманських конфесій, ніякої євангелізації та публічності за межами вже існуючого кола віруючих. Ці віруючі опікуються десятьма священиками церкви Діви Марії Вервиці. Всі вони такі ж відкриті і привітні, як отець Махан, який не соромиться ходити на громадський ринок в сорочці з коловраткою. «До тих пір, поки люди потребують мене, я залишуся тут», – каже він з посмішкою. – «І я сподіваюся, що настане день, коли стане можливою поява хрестів поза стінами церкви Месаймір».