Офіційний речник УПЦ МП вважає УПЦ МП єдиним стабілізуючим чинником українського суспільства

Учора на інтернет-ресурсі «Обозреватель» відбулась прес-конференція речника УПЦ МП протоієрея Григорія Коваленка. Широкий суспільний резонанс викликала його заява, що УПЦ МП підтримує повернення Криму Україні. Насправді ж було сказане наступне: «Як громадяни України, ми думаємо про ситуацію з Кримом так само, як думає наш уряд, і так само, як думає вся світова спільнота: Крим є територією України і має бути повернений до складу української держави». Отож, зовсім не йдеться про УПЦ МП, як церковну структуру, а тільки про громадянську позицію її керівництва, як громадян, а не як архиєреїв УПЦ МП. Іншим тривожним моментом є те, що відповідаючи на запитання пов’язане з анексією Криму, прот. Коваленко уник вживати терміни «агресія» та «анексія».

Слід також зауважити, що попри вживання словосполучення «міждержавний конфлікт», жодного разу події на Сході України не було охарактеризовано як властиво агресію чи тероризм.

Загальний наголос усієї прес-конференції можна б було визначити, як намагання УПЦ МП представити себе єдиним стабілізуючим чинником суспільства. Це занадто співзвучне з позиціями, які останнім часом озвучують провідники Московського патріархату, зокрема, митрополит Іларіон Алфєєв. У багатоконфесійний країні така позиція виглядає спробою дестабілізації, а не стабілізації ситуації, оскільки, представляючи УПЦ МП як єдиний чинник стабілізації, автоматично записує усі інші конфесії та суспільні чинники у список дестабілазаторів суспільства. Слід також відмітити, що, на перший погляд, це твердження дещо конфліктує з твердженням самого прот. Коваленка про те, що релігійні організації України стараються зберігати міжконфесійний мир. Але, насправді, збереження міжконфесійного миру автоматично не означає, що ті, хто його зберігають, не можуть бути дестабілізуючим чинником у інших площинах суспільного життя. Тобто, одне твердження не заперечується іншим.

Іншим моментом цієї прес-конференції, який насторожує, є наголошення того, що УПЦ МП об’єднує людей незалежно від їхніх політичних поглядів. Тобто, така заява автоматично включає прийняття цією конфесією і тих політичних течій, які в реальності заперечують саму суть християнства, як для прикладу комунізм чи націонал-соціалізм.

Також насторожують звинувачення, висловлені прот. Коваленком, стосовно УЦП КП у заполітизованості, яка унеможливлює відвертий і конструктивний діалог. Навіть якщо це правда, то озвучена на фоні постійних звинувачень з боку Московського патріархату практично усіх великих українських конфесій у заполітизованості, така заява не може не викликати підозр у злагодженості основних суспільно-політичних позицій між проводом УПЦ МП та Московського патріархату.

В реальності дивною була реакція речника УПЦ МП на питання стосовно скандальновідомого листа патріарха Кіріла до Константинопольського патріарха Варфоломія стосовно ситуації в Україні. «Я не прес-секретар Московського патріархату… ми займалися своєю справою, а Київський патріархат відслідковує листи Московського патріарха» – прозвучала реакція прот. Коваленка. Щобільше, відсутність реакції на цього листа глави патріархату, до якого належить УПЦ МП, прот. Коваленко, фактично, назвав ознакою незалежності УПЦ МП від Москви. Тобто, при спробі перекласти на звичайну мову: нас це не цікавить і не стосується. Як відомо, патріарх Кіріл висуває звинувачення УГКЦ, УПЦ КП та українській державі у тяжких злочинах проти свободи віровизнання, покликаючись на начебто страждання клиру та мирян власне УПЦ МП. Твердження речника УПЦ МП про те, що УПЦ МП у конфлікті на Сході України не вбачає ознак релігійного конфлікту, не є запереченням, чи спростування обурливих твердження та брудних інсинуацій московського патріарха. Але наразі і таке мінімальне відсторонення бодай від однієї з тез, висунених патріархом Кірілом, усе ж таки дає мінімальні надії, хоч на якийсь позитив.

З іншого боку, протягом прес-конференції прот. Коваленко фактично озвучив факти, які він назвав доволі м’яко – недружнім ставлення, а це – загрози захоплення храмів (саме загрози, а не факти захоплень), написи на стінах, конфлікти політичних православних і невідомих під стінами Києво-Печерської Лаври.

Речник УПЦ МП також озвучив факти загибелі двох священнослужителів УПЦ МП на Донбасі та факт обстрілу храмів УПЦ МП. Отож, виникає запитання, що завадило УПЦ МП офіційно відреагувати та відмежуватись від інсинуацій патріарха патріархату, до якого вона належать.

Твердження офіційного речника УПЦ МП про те, що «ми маємо відродити єдність всього народу України», породжує враження, що УПЦ МП вважає, що в Україні народ розділений і взагалі не бачить тієї небувалої єдності українських громадян від Сходу до Заходу в обороні власної незалежності перед московською агресією. Це не може насторожувати, оскільки таке твердження дає підстави для поважних сумнівів у тому, що провід УПЦ МП втратив контакт з реальністю.

Обнадійливими є твердження офіційного речника УПЦ МП проте, що священики, які приймали активну участь у терористичній діяльності будуть відповідно покарані.