Папа: Бог і ближній – це два багатства, які не проминають

«Для вас же, […] зійде сонце правди, і в його промінні буде спасіння» (Мал. 3, 20) – ці слова пророка Малахії освітлили Євхаристійне Богослуження, яке у неділю, 13 листопада 2016 року, Папа Франциск молився у ватиканській базиліці Святого Петра разом із соціально незахищеними людьми. Ці слова, записані на останній сторінці останнього пророка Старого Завіту і звернені до тих, хто покладав надію на Господа, проявляється уповання людини на допомогу Бога, Який є для неї найціннішим добром.

Мова йде про матеріально бідних людей, але багатих у Бога, бо над ними засяє сонце справедливості, вони є тими бідними, яким Христос обіцяє Боже Царство (див. Мт. 5, 3). Проповідник зазначив, що пророк Малахія протиставляє їх гордим людям, які покладають усю свою надію на самодостатність та земні добра.

Далі Святіший Отець наголосив, що ці біблійні слова закликають нас призадуматись над тим, де шукати певності? У Господі чи в інших земних речах? Куди прямує моє життя, куди стремить моє серце? В напрямку Бога чи до тих земних речей і дібр, які не можуть втамувати душевний голод людини? Подібні запитання виринають із сьогоднішнього євангельського уривку, де розповідається про останню сторінку земного життя Ісуса Христа, про те, як Він перебуває у Єрусалимі, де буде розп’ятий і воскресне. Розмовляючи з людом, який подивляє зовнішню красу єрусалимського храму, Ісус пророкує про те, що на цьому місці не залишиться каменя на камені, а сам край зазнає голоду та інших страждань.

Христос не бажав налякати Своїх слухачів, а вказати їм на те, що ці земні речі є тимчасовими і вони проминають. Що навіть наймогутніші царства та правління раніше чи пізніше занепадають. Перед такими висновками Ісуса, народ ставить Спасителеві запитання: «Коли це все станеться, тобто, коли прийде той час терпінь, голоду, занепаду?». Ми завжди маємо таку цікавість і бажаємо знати що коли трапиться. «Але Ісусові не подобається така цікавість», – наголосив Єпископ Риму, додаючи, що Господь запрошує людей не боятись тих різних труднощів та випробувань, а навіть тих великих і несправедливих, які часто трапляються у житті Його послідовників. Він запрошує бути витривалими у доброму і повністю ввіритись Господу Богові, Який ніколи не розчаровує. Бог не забуває про Своїх вірних, про нас.

Папа підкреслив, що читання сьогоднішнього Богослужіння закликають нас призадуматись над значенням нашого життя, пригадуючи нам про те, що усе в цьому житті переминає, хоча є дві дійсності, які не переминають, які залишаються завжди – це Господь і наш ближній. «Це є найбільшим добром, яке слід любити», – наголосив Глава Католицької Церкви, вказуючи на те, що ми ніколи не повинні виключати зі свого життя Бога і наших ближніх. Господь сотворив людину і поставив її на вершині Свого творіння. Однак, цінна в Божих очах людина часто відкидається на узбіччя. І великою небезпекою стає, коли люди призвичаюються до такого відкинення інших, коли людські сумління знечулюються і не реагують на терпіння та біль братів і сестер, які поруч.

Звертаючись до кількох тисяч бідних та відкинутих на узбіччя суспільного життя людей, які прибули з різних країн до базиліки Святого Петра, щоб разом із Папою помолитись та пройти через Святі Двері, проповідник зазначив, що сьогодні саме їхній Ювілей, а їхня присутність «допомагає усім нам налаштуватись на Божу хвилю», щоб відчути те, що Господь відчває, щоб ми могли звернути свій погляд на багатьох бідних Лазарів нашого часу. Великого болю завдає те, що людина вдає, ніби не зауважує того бідного Лазаря, якого суспільство відкинуло на узбіччя.

Не зауважити убогого – це немов відвернути своє обличчя від Бога, це є синонімом духовного склерозу, коли зосереджуємо увагу на речах, які потрібно виробляти, а не на особах, яких потрібно любити. Святіший Отець наголосив, що нас повинно більше хвилювати питання соціальної несправедливості, ніж те, коли настане кінець світу. Адже не можна залишатись спокійними у своєму домі, в той час, коли при наших дверях лежить помираючий Лазар; не має миру в тому домі, де все гаразд, коли бракує справедливості у спільному домі.

«Сьогодні в катедральних храмах та санктуаріях цілого світу зачиняються Двері Милосердя. Просімо благодаті, щоб не закрилися наші очі на Бога, Який споглядає на нас, і на ближнього, який ставить перед нами виклик», – мовив Святіший Отець, закликаючи усіх відкрити очі на Бога, очищаючи зір свого серця від неправдивих та застрашливих уявлень про могутнього та караючого бога, а поглянути з довір’ям на Бога Милосердя, вірячи у те, що «любов ніколи не переминає» (див. 1 Кор. 13, 8). Папа теж закликав відкрити очі на ближнього, зокрема на того, якого забули та відкинули.