Папа Франциск про істинну поживу і страви цього світу

Текст проповіді Папи Франциска на урочистість Божого Тіла у Ватикані, 19 червня 2014 року.

«Господь, Бог твій (…) годував тебе манною, якої ти не знав» (Втор 8, 2-3)

Ці слова Мойсея стосуються історії Ізраїля, якого Бог вивів з Єгипту, з дому неволі і сорок років вів пустинею до Обіцяної Землі. Вибраний народ, дійшовши туди здобув певну автономію, добробут і йому загрожувало забуття про печальні події минулого. Це забуття було подолано завдяки втручанню Бога і Його безмежній доброті. Так Святе Письмо заохочує до пам’яті, до увіковічнення в пам’яті цілої дороги, подоланої в пустині, в голоді і знеохоченні. Мойсей заохочує повернутись до того, що суттєве, до досвіду цілковитої залежності від Бога, коли переживання віддане в Його руки, щоб людина зрозуміла, що «живе не самим лише хлібом, а всім, що походить з уст Божих» (пор. Втор 8,3).

Крім голоду фізичного людина носить в собі інший голод, який не можна заспокоїти звичайним хлібом. Це голод життя, голод любові, голод вічності. Знак манни – подібно як цілий досвід виходу з Єгипту – мав у собі також цей вимір: був заповіддю їжі, що заспокоює той глибокий голод, що є в людині. Ісус дає нам цю поживу, Він сам є живим хлібом, що дає світу життя (пор. Йн 6,51). Його тіло це істинна пожива у вигляді хліба; Його кров істинний напій у вигляді вина. Це не звичайна пожива, якою можна наситити наше тіло, як манна; Тіло Христа це хліб остаточних часів, який може дати життя, вічне життя, оскільки «суттю» цього хліба є любов.

Через Євхаристію переказується любов Бога до нас: така велика любов, що Він годує нас самим Собою; любов безкорислива, що завжди перебуває у розпорядженні кожного голодного і потребуючого відродження своїх сил. Жити вірою – це дозволити щоб Господь годував нас і будувати життя не на матеріальних благах, але на тому, що не минає: дарах Бога, Його Слові і Його Тілі.

Якщо подивимось навколо нас, то розуміємо, що існує так багато пропозицій поживи, які не є від Господа і які оманливо більше заспокоюють наш голод. Дехто живиться грошами, інші успіхом і марнославством, інші владою і пихою. Але їжею, яка нас насправді живить і заспокоює наші прагнення є лише та, яку нам дає наш Господь! Їжа, яку нам дає Господь, відрізняється від інших і можливо не здається нам такою смачною, як якась страва, яку нам пропонує світ. Тому мріємо про іншу їжу, як Євреї в пустині, що сумували за м’ясом та цибулею, що їли в Єгипті, але забули, що їли ці страви за столом неволі. У ті моменти спокус, вони мали пам’ять, але якусь хвору, селективну.

Кожен з нас може сьогодні поставити собі запитання: а я? Де хочу їсти? За яким столом? За столом Господнім? Чи теж мрію їсти смачні страви, але в неволі? Яка моя пам’ять? Чи це пам’ять Господа, Який мене спасає, чи пам’ять про часник і цибулю неволі? Якою пам’яттю насичую мою душу?

Отець нам говорить: «Я годував тебе манною, яку не знали твої предки». Повернімо пам’ять і вчимося розпізнавати фальшивий хліб, який обманює і нищить, бо є плодом егоїзму, самодостатності і гріха.

Невдовзі підемо в процесії за Ісусом, що реально присутній в Євхаристії. Гостія – це наша манна, через яку Господь дає нам Себе. До Нього звертаємося з довірою: Ісусе, бережи нас від поневолюючих спокус поживи цього світу; очисти нашу пам’ять, щоб не була ув’язнена в самолюбній і минаючий селективності, щоб була живою пам’яттю про Твою присутність протягом усієї історії Твого люду, пам’яттю, що стає «пам’яткою» Твого жесту спасительної любові. Амінь.