Папа: Хто не є радісним, той не євангелізує світ

Кожне покликання розпочинається від зустрічі з Ісусом, Який дарує нам нову радість і нову надію, бо Господь бажає, аби за Ним ішли люди, в серці яких вирує вітер радості. Думками про це Папа Франциск ділився під час загальної аудієнції у середу, 30 серпня 2017 р., коментуючи євангельську розповідь про покликання перших учнів. Зустріч була присвячена роздумам про надію та пам’ять, з особливим посиланням на пам’ять про покликання.

Як зауважив Святіший Отець, досвід покликання настільки глибоко закарбувався у пам’яті апостолів, що однин з них «зафіксував навіть годину», коли це відбулося. Євангелист Іван розповідає цю подію, «немов спогад про молодість, що залишився незмінним у пам’яті старця». Ця зустріч відбулася на березі Йордану, де молоді галилеяни обрали Івана Христителя своїм духовним провідником. Одного дня туди прийшов Ісус та охристився. А коли прибув туди наступного дня, Предтеча сказав двом своїм учням: «Ось Агнець Божий!».

«Для отих двох ці слова стали “іскрою”. Вони залишають свого першого вчителя та починають слідувати за Ісусом. Він, по дорозі, обернувся до них і поставив вирішальне запитання: “Що ви шукаєте?”. Ісус, – зауважив Наступник святого Петра, – з’являється на сторінках Євангелій як знавець людського серця. В цей момент він зустрів двох юнаків в пошуках, які переживали здоровий неспокій. І дійсно, яка молодість є задоволеною молодістю без запитання про сенс? Молоді люди, які нічого не шукають, не є молодими, вони – пенсіонери, вони передчасно постарілися. І це сумна картина: бачити молодих пенсіонерів».

За словами Святішого Отця, Ісус на всіх сторінках Євангелії, під час всіх зустрічей, які трапилися на Його шляху, являється «розпалювачем» сердець. Саме тому Він і ставить запитання, яким намагається вивести на яв «прагнення життя та щастя», яке «кожна молода людина носить в собі». Саме так розпочинається покликання апостолів Івана та Андрія. Воно є «початком дружби з Ісусом», настільки сильної, що вони поділяють з Ним життя та бажання. Обоє, залишившись з Ісусом, «відразу перетворюються в місіонерів», запросивши до спільноти своїх братів – Симона та Якова.

«Це була настільки зворушлива, настільки щаслива зустріч, що учні назавжди запам’ятають цей день, який просвітив і зорієнтував їхню молодість», – зауважив Папа, продовжуючи: «Як відкрити своє покликання у цьому світі? Його можна відкрити різними способами, але ця євангельська сторінка каже нам, що першим вказівником є радість від зустрічі з Ісусом. Подружжя, богопосвячене життя, священство: кожне справжнє покликання розпочинається зустріччю з Ісусом, Який дарує нам радість й нову надію, та провадить нас, також і через випробування та труднощі, до якнайповнішої зустрічі з Ним і до повноти радості».

«Господь, – вів далі Святіший Отець, – не хоче чоловіків та жінок, які йдуть за Ним знеохочено, не маючи у серці вітру радості. […] Ісус хоче людей, які відчули, що перебування з Ним дарує безмежне щастя, яке можна оновлювати кожного дня протягом життя. Учень Божого Царства, який не є радісним, не євангелізує цього світу, бо сумний. Проповідниками Ісуса не стаємо, гострячи вістря риторики. Можна говорити й говорити, але якщо за цим нема нічого іншого… Як стаємо проповідниками Ісуса? Зберігаючи в очах відблиск справжнього щастя».

Ось чому, за словами Папи Франциска, християнин, подібно до Пречистої Діви Марії, зберігає у своєму серці «полум’я своєї закоханості в Ісуса». Очевидно, що в житті існують випробування, коли доводиться «прямувати вперед, не зважаючи на холод і супротивні вітри». Але християни «знають дорогу, що веде до цього священного полум’я, яке запалило їх один раз і назавжди».

«Тому прошу вас і заохочую: не рахуймося з думкою розчарованих і нещасливих, не прислухаймося до тих, які цинічно радять не ростити в житті жодних сподівань, не довіряймо тому, хто вже при народженні гасить будь-який ентузіазм, кажучи, що жодне починання не варте жертвування всього свого життя, не слухаймо “постарілих” серцем, які гасять молодіжну ейфорію. Відвідуймо похилих віком, в чиїх очах сяє надія. Розвиваймо, натомість, здорові утопії: Бог хоче, щоб ми вміли мріяти як Він і разом з Ним, прямуючи вперед з належною уважністю до дійсності. Мріяти про інакший світ. А якщо котрогось дня мрія гасне, слід знову починати мріяти, черпаючи з надією із пам’яті про початки, повертаючись до цих жаринок, які можливо, після не надто доброго життя, приховані під попелом першої зустрічі з Ісусом», – сказав Святіший Отець.

Підсумовуючи, Папа наголосив, що «фундаментальною динамікою християнського життя» є «пригадувати собі про Ісуса, про полум’я любові, завдяки якому ми одного дня збагнули своє життя, як проект любові», аби за допомогою цього полум’я «наново оживляти свою надію».