Папа: Впустімо Ісуса до гробниць свого серця!

Визначитися, на котрому боці стоїмо: на стороні гробу чи ні стороні Ісуса? Із таким закликом до вірних Папа Франциск звернувся у проповіді, виголошеній у неділю, 2 квітня 2017 р., під час Святої Меси з нагоди душпастирського візиту до міста Карпі на півночі центральної Італії, коментуючи євангельську розповідь про воскресіння Лазаря – «останній з чудесних знаків, які Ісус здійснив перед Своєю Пасхою, стоячи при гробі Свого друга».

«Там здається, що все скінчилося: гріб закритий великим каменем, довкола – лише плач і відчай. Навіть Ісус потрясений драматичним таїнством втрати дорогої особи: “Він глибоко зворушився” і “відчув жалощі”, “заплакав” та пішов до гробу, як каже Євангелія, “знову жалощі відчувши у собі”. Таким є Боже серце: далеке від зла але близьке до страждаючого; Він не робить так, щоб зло зникло магічним способом, але спів-чуває в стражданні, бере Його на Себе та перемінює його», – сказав Святіший Отець, зауваживши:

«Бачимо, однак, що серед загального відчаю задля смерті Лазаря Ісус не піддається зневірі. Хоч і Сам страждає, Він закликає, щоб віра була стійкою, не закривається у плачі, але, зворушений, вирушає до гробу. Не дає почуттєвій атмосфері зневіри, що оточує Його, запанувати над Собою, але молиться з довір’ям, промовляючи: “Отче, дякую Тобі”. Таким чином, серед таємниці страждання, перед обличчям якої думки й поступ розбиваються, як комахи на лобовому склі, Ісус показує нам приклад того, як слід поводитися: Він не втікає від страждання, яке є частиною цього життя, але не дозволяє, щоб Його полонив песимізм».

За словами проповідника, перед згаданим гробом відбулася зустріч-сутичка. З одного боку бачимо «великий відчай», пронизаний «тривогою з огляду на смерть», адже «наша душа, створена для життя, страждає, відчуваючи, що її спрага вічного добра пригноблена давнім і безпросвітним злом». Але з другого боку є «надія, яка перемагає смерть і зло», а її ім’я – «Ісус», Який не приносить трохи полегшення, але проголошує: «Я – воскресіння і життя, хто вірує в мене, той навіть і померши, житиме».

«Дорогі брати й сестри, також і ми заохочені визначитися, по якому боці стати. Можна стати на стороні гробу або Ісуса. Дехто закривається у смуткові, а є такі, що відкриваються на надію. Дехто залишається у пастці під завалами життя, а інші, як ви, з Божою допомогою підводяться та терпеливо відбудовують надію», – сказав Папа, додаючи: «Перед обличчями великих життєвих “чому” маємо дві дороги: стояти, меланхолійно споглядаючи на гроби вчорашнього та сьогоднішнього дня, або дозволити Ісусові підійти до наших гробів».

Як зауважив Святіший Отець, кожен з нас має «якісь маленькі гробниці, певну дещо завмерлу частину свого серця». Їх слід визначити й запросити туди Ісуса, не піддаючись спокусі «залишитися самотніми й зневіреними, плачучи над тим, що діється», не піддаючись беззмістовній логіці страху. Адже Ісус, як і до Лазаря, до кожного з нас взиває: «Вийди з гробу!», тобто, «вийди із застою безнадійного смутку; розв’яжи пов’язки страху, які заважають ходити, бинти безпорадності та неспокою, що блокують, і повторюй, що Бог розплутує вузли».

«Наслідуючи Ісуса, навчімося, – закликав проповідник, – не зав’язувати своє життя навколо проблем, які нас оповивають, бо вони завжди будуть, коли розв’яжемо одну, відразу прийде інша. Але ми можемо віднайти нову стабільність, а цією стабільністю є Ісус, Який є воскресінням і життям: з Ним до серця поселяється радість, відроджується надія, біль перемінюється в мир, страх – у довіру, випробування – у жертву любові. І якщо тягарів не бракуватиме, завжди залишатиметься Його рука, що підводить, Його слово, що підбадьорює та каже: Вийди назовні! Прийди до мене!».