Папа: Я повинен здійснювати Апостольські подорожі, щоб плекати в людях зародки надії

У вівторок, 10 січня 2017 р., вийшла у світ книга італійського журналіста та ватиканського оглядача Андреа Торніеллі «В дорозі», яка розповідає про міжнародні подорожі Папи Франциска. Це своєрідний щоденник автора, постійного супутника Папи – «паломника миру», що подорожував з ним на борту літака разом з іншими акредитованими журналістами, в якому він розповідає про зустрічі Святішого Отця, що відбулися в різних частинах світу, починаючи від 2013 року дотепер. А розпочинається книга довгим інтерв’ю, присвяченим Апостольським подорожам Вселенського Архиєрея.

На запитання журналіста про те, чи подобаються йому ці поїздки, Папа відповів, що йому ніколи не було до вподоби віддалятися від своєї архидієцезії Буенос-Айресу і що найкращий відпочинок для нього є тоді, коли має більше часу для читання й молитви. Саме тому він не сподівався, що ставши Папою, буде так багато їздити. Святіший Отець розповів про те, що спонукало його здійснити свою першу Апостольську подорож. Це була поїздка на італійський острів Лампедуза, куди ще до сьогодні прибувають тисячі мігрантів з Африки, долаючи море на човнах, непридатних для перевезення людей. «Я відчував необхідність поїхати туди, – сказав він. – Мене вразили новини про тисячі мігрантів, що потонули в морі». Друга подорож Папи Франциска була до Ріо-де-Жанейро з нагоди Всесвітнього Дня Молоді, яка стала для нього нагодою, вперше після обрання на Папський престол, відвідати рідний латиноамериканський континент.

«Після Ріо-де-Жанейро надійшло інше запрошення, а потім ще одне, – пригадує Єпископ Риму. – І я просто погодився, здаючись у руки Провидіння. А тепер відчуваю, що повинен здійснювати ці подорожі, щоб відвідувати Церкви, плекати в людях зародки надії».

Далі Папа Франциск розповів про труднощі, пов’язані з Апостольськими візитами. Він підкреслив, що досить добре переносить фізичне навантаження переїздів, натомість труднощі полягають у тому, що приготування до таких візитів вимагає багато часу та зусиль. Йому також нелегко відновляти сили після повернення до Риму. «Але я завжди несу в серці обличчя, свідчення і людський досвід, – зазначає Папа. – Це надзвичайне багатство, яке завжди спонукає мене до думки, що варто було це зробити».

Журналіст Андреа Торніеллі запитав Папу, чи з його приходом щось змінилося в протоколі проведення папських візитів. Святіший Отець відповів, що не надто багато. Він намагався відмінити офіційні обіди. З одного боку, він розуміє, що всім приємнобути з ним при столі, але через брак часу він надав би перевагу скромному обідові, що не забирає так багато часу.

Далі йшла мова про те, як почувається Папа, коли бачить захоплення людей, які годинами чекають, аби його побачити. Наступник Святого Петра зауважив, що, по-перше, він усвідомлює, що після вигуків «Осанна!» можуть слідувати слова «Розіпни!». По-друге, він розуміє, що є свідком Христа, Його ніжної любові до всього створіння і, насамперед, до тих, хто страждає. «Тому, іноді, замість того, щоб кричати: «Хай живе Папа!», я просив людей вигукувати: «Хай живе Христос!» – пояснив він. Святіший Отець також процитував слова блаженного Папи Павла VI, який після своєї Апостольської подорожі до Індії сказав: «Я вважаю, що найбільшою гідністю Папи є батьківство. Батьківство – це почуття, яке переповнює дух і серце, яке щоденно супроводжує нас кожної години, яке не зменшується, а зростає тому, що зростає кількість дітей». Папа Франциск висловив думку, що саме це почуття батьківства спонукає Вселенських Архиєреїв здійснювати Апостольські подорожі.

Наступник Святого Петра пригадав також деякі моменти цих поїздок, які залишилися в його серці: це і молоді люди в Ріо-де-Жанейро, що дарували йому все, що могли, і маленький хлопчик у тому ж Ріо-де-Жанейро, якому вдалося проникнути через натовп, піднятися на «папамобіль» і обійнятиЙого Святість. З ніжністю Папа пригадав також санктуарій Манду на півночі Шрі-Ланки, де його вітали не тільки християни, а й мусульмани та індуїсти, Філіппіни, де батьки високо підіймали на руках своїх немовлят, немовби вказуючи, що це їхній найбільший скарб, їхнє майбутнє, їхня любов, і задля них варто жити і працювати. «Серед них були також і неповносправні діти, – вів далі Папа. – І їхні батьки їх не цуралися, а простягали до мене, щоб я благословив їх, немовби кажучи: «Це моя дитина, вона ось така, але це моя дитина».

Святіший Отець пригадав також Святу Месу у філіппінському місті Таклобан, яке постраждало від тайфуну у 2013 році. Того дня лив сильний дощ, це ледь не перешкодило проведенню заходів в пам’ять жертв тайфуну. Папа відправляв Святу Месу в жовтому дощовику на сцені, яку ледь не зірвав вітер. «Після Богослуження церемонієр сказав мені, що його вразили міністранти, з облич яких не сходила усмішка», – пригадує Папа Франциск.

Єпископ Риму розповів також про Апостольські подорожі в межах Європи, згадуючи про свій візит на грецький острів Лесбос, де він хотів підтримати біженців, до Європейського Парламенту і Ради Європи в Стразбурзі, до Албанії та Боснії і Герцеговини, які пережили важкі часи. В цьому контексті Папа підкреслив, що він завжди заохочує Європу впроваджувати в життя свої автентичні коріння і свої християнські цінності. «Я переконаний, – сказав він, – що з теперішньої кризи нас визволять не бюрократія і не інструменти вищої фінансової системи. І не вони вирішать проблему імміграції, яка для країн Європи стала найнагальнішою проблемою після Другої світової війни».

На завершення інтерв’ю йшла мова про зміни протоколу Апостольських подорожей, що стосуються питань безпеки. «Я вдячний жандармам і швейцарській гвардії за те, що вони пристосувались до мого стилю», – сказав Папа. Він також зазначив, що розуміє вимоги безпеки і завдячує всім, хто його супроводжує і охороняє під час Апостольських відвідин. «Але єпископ – це душпастир, батько, між ним і людьми не може існувати багато бар’єрів, – наголосив Папа. – Тому від початку я сказав, що буду здійснювати подорожі тільки в тому випадку, коли мені дозволять бути в контакті з людьми». Святіший Отець додав, що усвідомлює ризик, але надто не переживає про себе самого. Натомість його завжди непокоїть думка про безпеку тих людей, які беруть участь у богослуженнях та зустрічах з ним. «Завжди існує ризик, що якась неврівноважена людина може здійснити необдуманий вчинок. Але Господь завжди з нами», – сказав на завершення Папа Франциск.