Потреба говорити

Однією з найбільших перешкод для нормального суспільного життя в Україні вважається брак довір’я.

Кому вірити? Багато громадян, не довго думаючи, відповість – нікому.

Це жахливий закид, який, якщо б він був беззастережно правдивий та стовідсотковий, робить суспільне спілкування цілковито неможливим, стає справжньою руїною суспільного ладу.

Спілкування не могло б відбуватися, а без нього життя нормальної держави неможливе.

На думку автора цих рядків, наше суспільство, Богу дякувати, не докотилося до такого страхітливого стану, але водночас є багато причин для тривоги, і годі заперечити, що в нашому суспільстві бракує нормального діалогу.

На загальне переконання, відповідальні особи в усіх ділянках влади не інформують громадян про те, що насправді відбувається. Багато людей також щоразу гостріше критикують ЗМІ, які поринають у багатослів’я, але не кажуть того, що треба сказати.

Дехто небезпідставно вважає, що однією з причин браку суспільного діалогу є наше радянське минуле.

Уважно проаналізувавши теорію і практику комуністичного режиму, можемо ствердити, що в радянській системі був точно означений керівний клас, і були інші, які, по сутті, вважалися ніким і на яких не варто було звертати уваги.

Останніх ніхто не слухав, до них достатньо було щось там говорити. Виховані в такій системі люди не мали права говорити, щось перечити, вони мусили тільки слухати.

Такими ці люди бачать себе, на жаль, і до сьогодні. Вони нібито ніхто і їм марно навіть подавати свій голос.

У наші часи часто говориться про декомунізацію.

Для багатьох громадян це означає змінити назви місцевостей і вулиць та, може, ще дещо зробити. А що самих місцевостей, яких треба було б перейменовувати, є майже тисяча, то маємо широке поле можливого зацікавлення в цій ділянці.

Проте хибною є думка, що декомунізація полягає лише в зміні назв. Ідеться про здійснення змін у наших умах і серцях.

Майдан 2013-2015 років показав, що в нашій країні є люди, свідомі своєї Богом даної гідності. Богу дякувати! Однак, на жаль, треба визнати, що цей Майдан як суспільне явище нас абсолютно замало “потермосив”.

Сьогодні нам потрібно, щоб можновладці, незалежно від того, чи їх влада велика чи мала, зрозуміли, що ті інші, до кого вони мали б звертатися, це в повному значенні того слова – люди, а ті, ким безсоромно дотепер нехтували, щоб усвідомили свою велику гідність і почали послідовно діяти, відповідно до тої гідності.

Основою суспільного діалогу є правда.

Мати нагоду чути тільки правду, могти бути певними, що те, що чуємо, є правдою, – це велика духовна цінність.

З історії ми знаємо, а останнім часом ми є свідками, скільки лиха в житті людей та народів походить від свідомого поширювання неправди! Над цим можна і треба задумуватися.

Бажаючи розпочати щирий діалог, прошу вас, шановні читачі, замислитися над потребою говорити.

Причина цього бажання дуже проста за своєю суттю.

На мою думку, одним із ефективних засобів позбутися того, що турбує велику частину населення, – це взяти ініціативу у свої руки та говорити.

Ідеться про те, щоб самим висловлюватися відповідально та чесно і домагатися тільки правди у відповідь.

Ті люди, що майже професійно уникають повідомлення правди, використовуючи погані навички, набуті в минулі десятиліття, – спокійні, що їх за це ніхто не покарає, бо народ, навіть пригноблений безнастанним “розвішуванням локшини” і солодких обіцянок, здебільшого мовчить.

Ситуація виглядала б інакше, якщо б народ (громадянське суспільство) виявляв радість, коли почує правду, і картав за брехню, тобто постійно домагався правди.

Така практика, такий підхід з боку громадян породжував би те, чого нам так дуже бракує, – розмову, діалог.

Ми повинні створити такі умови, в яких брехун чи крутій, не наважився б обманювати, бо знав би, що за це дорого заплатить і опиниться на політичному смітнику.

Громадяни не сміють бути пасивними стосовно того, що відбувається довкола них. Вони мають реагувати, писати чи говорити.

За наявності стількох можливих сучасних засобів комунікації, громадяни, старші й молодші, повинні широко користати з Божого дару свободи слова, – дару служити ближнім правдою та любов’ю.

А саме правду треба говорити з глибокого почуття пошани та любові до своїх співвітчизників.

+ ЛЮБОМИР