Про остаточні речі – Божі суди

Церква вірить і сповідує, що певні речі неминучі та стануть долею всіх людей. Перша з них – це смерть, яка, будучи універсальним людським досвідом, не лише для віруючих, є настільки очевидною, відчутною та досвідною, що немає потреби писати окремий текст про неї, ніби щоб довести її існування.
Якщо підемо далі, то вступимо у сферу християнської віри, бо друга подія, яку кожен переживе після своєї смерті, – це Божий Суд. Він поділяється на особистий суд та остаточний суд. У цій статті обговоримо джерела віри в обидва ці суди та подивимось, чому їх два, а не лише один.

Особистий суд у католицькій вірі

Віра в існування остаточного, особистого суду, який відбувається одразу після смерті людини, є природним висновком з тексту святого Павла у 2-му посланні до Коринтян. Він пише там, що «поки ми в тілі, ми є паломниками від Господа», проте ми маємо «сміливість і добру волю залишити тіло та бути присутніми з Господом», бо «всім нам належить з’явитися перед судом Христовим, щоб кожен отримав за свої вчинки в тілі, чи то добрі, чи злі» (2 Кор. 5:6, 8, 10). Цей текст передбачає, що кожна людина повинна з’явитися перед судом Божим, який здійснює Христос, і що людина, яка живе добре та згідно з вірою, може одразу після смерті бути з Господом Богом, тобто може бути спасенною. Крім того, сама притча про Лазаря та багача вчить нас, що останній суд відбувається одразу після смерті людини (пор. Лк. 16,19-31). Спасіння, одразу після втрати земного життя, також сповіщається доброму розбійнику, який почув від Христа Господа: «Сьогодні будеш зі Мною в раю» (Лк. 23,44).

Традиція Отців Церкви також багато говорить про суд, який відбувається після смерті кожної людини, і на який немає апеляції. Климент Римський, четвертий папа, говорить про святого Петра, який одразу після мученицької смерті «відійшов на своє законне місце слави», і святого Павла, який, віддавши своє життя за віру, «відійшов у святе місце» («Epistula ad Corinthios»). Кипріан, святий єпископ Картагену, пише: «Поспішаймо до наших близьких, щоб ми могли швидко возз’єднатися з ними та прийти до Христа» («De mortalitate», 26 – PL 4, 601). Іван Золотоустий чітко проголошує свою віру в особистий суд, коли каже, що «велике нещастя – відходити звідси з важким тягарем гріхів (…) Бо є суд, і немає часу на покаяння» (PG 42, 175). Існування остаточного особистого суду також підтверджує теологія Августина Гіппонського (пор. PL 35, 1751). Єронім Стрідонський, автор «Вульгати», свідчить на користь особистого суду одразу після смерті людини, коли каже, що те, що «станеться в день суду для всіх, здійсниться для кожного в день смерті» («У Йоіла» – PL 25, 965). Григорій Великий у своїх знаменитих «Діалогах» також рішуче пише, що «як обрані радіють щастю, так і з дня смерті прокляті мучаться вогнем» (PL 77, 365).

Віру в особистий суд опосередковано виклав Бенедикт XII у догматичній конституції «Benedictus Deus». Він проголошує, серед іншого, доктрину про те, що «душі тих, хто помирає в справжньому смертному гріху, одразу після смерті спускаються в пекло, де вони зазнають пекельних покарань» (BF, с. 157). Катехизм Католицької Церкви, виданий святим Іваном Павлом II, підсумовує догму католицької віри такими словами: «Кожна людина у своїй безсмертній душі одразу після смерті отримує свою вічну нагороду на окремому суді» (ККЦ 1022).

Другий суд – Остаточний суд

Новий Завіт чітко згадує, що Господь Ісус знову прийде і судитиме людство. Сам Спаситель у Євангелії від Матея передрікає, що «Син Людський прийде у Своїй величі, і всі ангели з Ним, і сяде на престолі слави Своєї» (Мт. 25,31) і судитиме людей за їхніми ділами. Спасеним Він скаже: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, успадкуйте Царство, приготоване вам від створення світу» (Мт. 25,34), а проклятим скаже: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний» (Мт. 25,41). Це буде суд усіх людей, які коли-небудь жили: «І перед Ним зберуться всі народи» (Мт. 25,32). Ми також бачимо віру в цей остаточний і загальний суд у писаннях святого Павла, апостола народів (Пор. 2 Тим. 4,1-2; 2 Кор. 5,10).

Католицька традиція однозначна щодо Остаточного суду. Немає Отців Церкви, які б якимось чином заперечували цей елемент віри. Сам Учительський Уряд Церкви також одностайний у цьому переконанні. Нікейський Собор сповідує, що Христос «прийде судити живих і мертвих» (BF, с. 32). Четвертий Латеранський Собор у своєму визначенні проти альбігойців і катарів твердо заявляє, що Ісус Христос «прийде в кінці часів судити живих і мертвих, і віддати кожному за його вчинками, як відкинутим, так і вибраним» (BF, с. 147). Однак цей суд, що відбудеться в кінці часів, не змінить вічної долі всіх людей, бо ця доля вже була визначена на особистому суді.

Чому існує два суди Божі?

Може здатися, що оскільки Остаточний Суд не змінює вироку про спасіння чи засудження, немає потреби бути засудженим вдруге. Насправді, як пояснював «Римський Катехизм» Пія V, йдеться не про зміну вироку, а про збільшення слави чи страждань у зв’язку з прикладом життя, залишеним людиною. Як пояснював відомий Катехизм Тридентського Собору: «Після смерті людини іноді залишаються сини, які наслідують своїх батьків, і нащадки та учні, які є прихильниками та захисниками їхніх прикладів, висловів і справ, від яких має збільшитися або нагорода, або страждання померлих» (KR1, с. 135). Остаточний Суд також має завдання перед усім людством відновити добре ім’я добрих людей, які зазнали несправедливості (пор. KR1, с. 135). Згідно з вченням Пія V, також доречно, щоб усі «добрі та злі», які все робили у своїх тілах, воскресли в тих самих тілах, «які були знаряддями цих справ» (KR1, с. 135). Цей суд також має на меті виявити Божу славу та справедливість, а також втішити праведників та налякати нечестивих.

Також доречно, щоб Син Божий, який прийняв людську природу, був Суддею людства, бо Він поділяє з людьми ті ж людські почуття, і таким чином останній суд буде їм повністю зрозумілий (Пор. KR1, с. 137). І так само доречно, щоб Він, будучи несправедливо засудженим та вбитим людьми, з’явився всім як Суддя, щоб продемонструвати Божу велич та справедливість.

Список скорочень:

BF – Breviarium Fidei

PL – Patrologia Latina

PG – Patrologia Graeca

ККЦ – Катехизм Католицької Церкви

KR1 – Римський катехизм, том. 1, Коморів 2021.

Автор: Домінік Бартш, pch24.pl

About The Author